Вчені дізналися, кому діти довіряють більше – людям чи роботам

Дослідники з Сінгапуру провели експеримент з групами дітей різного віку і з’ясували, що довіра до машини або людини залежить від того, скільки років дитині і наскільки інформація, що надходить від обох, здається їй достовірною.

Сучасні діти щодня стикаються з цифровими технологіями та штучним інтелектом. Щоб відволікти навіть однорічну дитину в автомобілі, їй дають планшет з мультиками. Тому дослідження про те, кому більше довіряють діти — машині чи людині, з кожним роком стає дедалі актуальнішим.

Важливим є тут і розуміння того, наскільки в майбутньому ці діти довірятимуть фейковій інформації, частина якої вже сьогодні нерідко генерується ІІ. У міру дорослішання здатність оцінювати достовірність джерела інформації стає важливою навичкою для розвитку критичного мислення.

Вчені з Сінгапурського університету технології та дизайну вирішили більше дізнатися про те, кому діти довіряють більше – людям чи машинам – і провели експеримент. Його висновки представлені у журналі Child Development.

У дослідженні взяли участь 120 дітей із дошкільних закладів Сінгапуру віком від трьох до п’яти років (57 із них були дівчатками, найчастіше азійського походження). Їх поділили на дві групи: у першій (молодшій) опинилися малюки до 4,5 років, у другій — усі інші. Потім з кожним з дітей спілкувався інформатор: або робот-андроїд від SoftBank Robotics NAO, який має людиноподібний, але роботизований голос, або людина.

Щоб умови експерименту можна було порівняти, люди, які спілкувалися з дітьми, узгоджували свої дії з діями робота. Поруч із кожним з учасників також сидів експериментатор, який ставив необхідні питання, щоб дитина не відчувала тиску і не погоджувалась з інформатором, якщо вона того не бажає.

Вчені з’ясували, що всі діти були готові довіряти інформації, що надійшла як від роботів, так і від людей. Однак це відбувалося лише в тому випадку, якщо й ті, й інші раніше повідомляли їм точні дані про той чи інший предмет (умовно: називали м’яч м’ячем, а не пірамідкою). Якщо і ті, й інші інформатори були ненадійними (раніше плуталися у своїх даних), то діти з молодшої групи, незважаючи на помилки обох, більше довіряли людині, а не роботу. Старші хлопці не вірили обом: незалежно від того, хто перед ними — машина чи людина, — вони дивилися не на цей критерій, а на те, наскільки достовірною, на їхню думку, є інформація, яку надавали співрозмовники.

«Під час створення роботів та інших моделей на основі штучного інтелекту для освітніх цілей розробники повинні враховувати особливості сприйняття маленьких дітей. Розуміння того, як змінюється їхня довіра до людей і машин у міру дорослішання, може сприяти створенню більш ефективних умов навчання, гарантуючи те, що застосування технологій відповідає когнітивним і соціальним потребам дитини, що розвиваються», — заявив співавтор дослідження професор Квін Йоу (W. Quin Yow).