Пам'яті художника, педагога та снайпера Олександра Тарасенка

Митець, який взяв до рук зброю, аби захищати рідну землю

“У бою з російськими окупантами, які прийшли на нашу мирну землю, загинув доцент кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка, член Національної спілки художників України Олександр Тарасенко.

Олександр Кирилович – видатний художник і педагог, неперевершений майстер рисунку та живопису, палкий патріот України, дбайливий господар і сім’янин, закоханий у свій маленький «рай» на Диканщині. Він – справжній воїн та влучний стрілець із загостреним відчуттям справедливості, людина непохитних переконань із вірою у світле майбутнє України та наш народ”, – написали у Фейсбуці Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка про загибель митця.

Олександр Кирилович народився у 1960 році в селі Борисівка на Запоріжжі. Закінчив Харківське державне художнє училище, навчався на графіка у Харківському художньо-промисловому інституті. З 1985 року чоловік працював у Полтавському інженерно-будівельному університеті, де очолив кафедру образотворчого мистецтва. Із 2015 року був доцентом на кафедрі образотворчого мистецтва у Полтавському національному педагогічному університеті імені Короленка, а також доцентом Луганського національного університету імені Шевченка. Член Національної спілки художників України.

Олександр Кирилович є автором живописних і графічних творів, а ще – іконостасу храму Сімона Богоприїмця у селі Михайлики Шишацького району та іконостасу Троїцької церкви у селі Великі Будища Диканського району. 

У перші ж години повномасштабного вторгнення Росії він записався снайпером до лав територіальної оборони. Отримав тяжке осколкове поранення під Охтиркою на Сумщині, після чого потрапив до Полтавського військового шпиталю. Попри зусилля лікарів врятувати захисника не вдалося. Серце Олександра Тарасенка перестало битися 3 березня 2022 року.

Олександр Кирилович любив студентів, а ті зі свого боку любили й шанували свого викладача. Для багатьох він був наставником і творчим батьком: мудрим і світлим, порядним і самовідданим. Педагог допоміг у становленні тисяч молодих художників.

Спогад про свого викладача залишила художниця Яна Корецька.

“Я завжди пам'ятатиму Ваше іскрометне почуття гумору, благородство і силу. Ви створили для своїх студентів острівець доброти, творчості і свободи, спогади про який яскравою зірочкою завжди горітимуть в серці... Ви власноруч шпаклювали стіни, організовували олімпіади та пленери для своїх студентів, ваші добрі справи просто неможливо перелічити, бо не було питання, з яким до Вас не можна було б звернутись. Той острівець щастя, в якому мені пощастило пожити якийсь час, був створений Вашими сильними руками, гострим розумом і добрим серцем”, - написала художниця у Фейсбуці. 

Свій спогад про Олександра Кириловича також залишила його студентка Лілія Мельниченко.

“Велика честь усвідомлювати, що навчалася в Олександра Кириловича — Людини і Викладача з великої літери, поряд з особистістю, яка своїм прикладом, підтримкою, порадами, знаннями навчала і виховувала із нас (молодих і юних) не тільки архітекторів, а й митців — творчих і перспективних. Непомітно для нас самих, він мотивував і надихав до створення власних неповторних мистецьких робіт... Вчив нас бути самостійними, самодостатніми та досконалими... Багато поколінь студентів пам'ятають його та щиро сумують, що його життєвий шлях обірваний жорстокою війною... Усі, хто знав і особисто навчався в Олександра Кириловича, ніколи не забудуть його світлу і щиру посмішку та ті добрі настанови і побажання, які будуть у наших серцях і спогадах назавжди», — написала студентка у Фейсбуці.

Сповнені гіркоти слова про загибель Тарасенка від очільника обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» Миколи Кульчинського: «Душа ридала, і не міг стримати сліз. Будьте ви прокляті, криваві московські убивці! Прощай навіки, дорогий друже».

Кульчицький розповів про незабутні миті їхнього спілкування. «Коли він був завідувачем кафедри образотворчого мистецтва Полтавського технічного університету, ми разом у 1995 році провели перший у Полтаві пленер для керамістів та художників з усієї України. «Просвіта» забезпечила усіх (близько пів сотні) учасників пленеру з багатьох міст України харчуванням, житлом, фарбами, пензлями, полотном, а на території факультету збудували ще й керамічну піч для великих керамічних форм. Для цього запросили майстра зі Львова. Для менших форм на кафедрі були електричні керамічні печі. Не забути мені вечірніх розмов біля вогнища неподалік тієї збудованої львівським майстром печі. Затятий мисливець, Сашко усіх нас частував олениною, і вона на диво гармонувала з добрим сухим червоним вином. Які ж ми були впевнені у розквіті українського мистецтва, як любо мені було слухати розмови митців – і художників, і керамістів, їхні дискусії…».

Як згадує Кульчинський, зовні та своїм сильним, бунтівним характером Олександр Тарасенко був схожий на свого дядька – легендарного генерал-майора, одного із засновників Гельсінської групи, активного учасника руху за повернення кримських татар Петра Григоренка.

Кульчицький розповів про випадок, коли до нього звернувся голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв із проханням поговорити з Олександром Кириловичем про створення погруддя генерала Григоренка, «Сашко погодився одразу. Погруддя було створене вчасно, і до нас приїхали декілька кримських татар на чолі зі спадкоємницею ханського роду забрати погруддя дорогої для них людини, яка все життя захищала їхні права. Я розміщував їх по квартирах рухівців, а пані поселив у нашого панотця Миколи (Храпача), бо він мав серед нас найкращі житлові умови, і їй відвели окрему кімнату... Нас обох Джемілєв запросив на відкриття пам’ятника у травні 1999 року у Сімферополь. Я поїхати не зміг за своїми справами, а Сашко поїхав, і приймали його там з великою повагою», – згадує Кульчинський.

Олександр Кирилович ніколи не стояв осторонь громадських та мистецьких процесів. Полтавці знали його як прихильника Народного Руху, активіста товариства «Просвіта». У Полтавському офісі Українського інституту національної пам’яті відзначали його внесок у справу увічнення пам’яті видатного полтавця, Головного отамана військ УНР, Голови Директорії УНР Симона Петлюри.

Олександр Тарасенко був нагороджений Знаком «Відмінник освіти України», почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, Полтавської обласної ради та Полтавської міської ради.

«Загинув за Незалежність України, яку любив безмежною любов’ю, хоч ніколи цього не афішував», – написав Микола Кульчицький про Олександра Тарасенка.

Вічна слава та пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Yana Koretska

За матеріалами Полтавського офісу УІНП