Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність»
Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність»

Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність»

Олена Наумова — вихователька дитсадочка з Херсона, яка в тіктоці розповідає про життя міста. І не припиняла це робити під час окупації.

Вона розповідала, як живе Херсон в окупації, знімала відео з мітингів, співала українські пісні, збирала гроші для пенсіонерів і хворих дітей. До тікток-стримів херсонської виховательки Олени Наумової підключалися тисячі людей з усього світу, а відео набирали по пів мільйона переглядів. За її дописи, де блогерка говорила, що Херсон — це Україна, окупанти кинули Наумову «на підвал», де тримали одинадцять днів, допитували та катували. Тоді ж видалили всі її стрими з телефона. А коли Олену відпустили «під домашній арешт», блогерка була змушена переховуватися від російських військових — аж до звільнення міста. 23 січня Зеленський нагородивОлену Наумову орденом «За мужність» ІІІ ступеня. MediaSapiens поговорив із вихователькою про її життя в окупації.

Ще до початку повномасштабної війни Олена Наумова була відомою в Херсоні. Вихователька в дитсадочку неодноразово виступала на шоу «Розсміши коміка» (а оцінював її виступи чинний президент України Володимир Зеленський), а також вела свій гумористичний тікток-блог. Війна застала Олену в місті, і на декілька тижнів вона «випала» із соцмереж: готувала про всяк випадок підвал, запасалася продуктами та ліками.

Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність» - Фото 1

Вихователька Олена Наумова з дітьми

Але, розповідає Олена, не звикла довго мовчати, і перший свій стрим у тіктоку провела з мітингу херсонців проти окупантів, під час якого російські військові розстіряли людей.

«13 березня 2022 року, в день пам’яті визволення Херсона від фашистських загарбників, кілька тисяч людей зібралися на мирну акцію на площі Свободи, аби довести окупантам, що ми хочемо бути в Україні. Та пізніше російські солдати відкрили вогонь по цивільних. Це був переломний момент, коли я зрозуміла, що повинна розповідати про те, що відбувається в місті», — згадує жінка.

Вона говорить, що на одному з тих мітингів отримала перше «попередження» від російських військових:

«Вулицею почала їхати колона ворожої техніки. А я саме тоді вела стрим. На одному з БТРів їхав окупант — в балаклаві та з автоматом. Він побачив, що я знімаю відео і погрозив мені пальцем. А я подумала, хто це вихователю погрожує пальцем? І показала “ну-ну-ну” йому у відповідь».

Олена продовжувала ходити на мітинги та знімати на відео життя в окупації. Жінка згадує один із найнебезпечніших її стримів:

«Йду вулицею, знімаю та коментую все, що бачу, і раптом дивлюся — стоїть натовп тих, хто хотів записатися на отримання російської гуманітарки. Я підійшла ближче і продовжила знімати. Але один з окупантів підійшов до мене та каже: “Женщина, отдайте телефон”. Я одразу сховала телефон за спиною та питаю: “З якої це радості? Я з сином розмовляю”. Тоді окупант хапає мене за руку та сумку й каже, щоб я пройшла з ним. Я почала вдавати, що сама з цього натовпу та пообіцяла прийти завтра. Тоді різко розвернулася та пішла. На обличчі в мене — спокій, проте всередині — ядерний вибух, так було страшно. Я відійшла подалі, дістаю телефон і раптом бачу, що стрим весь цей час продовжувався. І всі люди бачили та чули, що відбувалося».

Востаннє блогерка вийшла в прямий ефір із вулиці під час мітингу біля пам’ятника Шевченку. Тоді Олена заспівала пісню гурту «Спів братів» під назвою «В городі Херсоні». Виступ жінки транслювали в телемарафоні, що зробило її ще більш впізнаваною.

«Ми продовжували мітингувати, але раптом утворилася незручна довга тиша. А я ж педагог-організатор, розумію, що на такому заході не повинно бути такої довгої паузи. Тому і взяла все у свої руки — вийшла на середину площі та заспівала пісню про Херсон. Мені почали підспівувати люди, хтось навіть знімав на відео. Коли після мітингу я прийшла додому, мені подзвонив брат та каже: “Олена, ну ти, звісно, молодець, але може перебудеш у мене декілька днів?”. Я спочатку не зрозуміла, чого він так говорить, а потім, коли побачила нарізки зі своїм “виступом” у телемарафоні, все ж таки вирішила піти до брата”, — розповідає жінка.

Після цієї ситуації блогерка вела прямі трансляції лише зі свого дому. Попри небезпеку вона тричі на день — о 8-й ранку, 13-й дня та 8-й вечора — виходила на зв’язок зі своїми підписниками та розповідала їм, як живуть херсонці. В кожному відео в Олени були українські пісні, патріотичні лозунги, синьо-жовті стрічки. Блогерка каже, що робила все, аби підтримати херсонців та підняти їхній дух.

«Я не думала, що окупанти будуть воювати з мирними жителями. Ми звикли говорити в Україні все, про що думаєш. Я настільки звикла до цього відчуття свободи слова, що ніяк не могла інакше. Я підбадьорювала херсонців фразами на кшталт “орка тіла ляже в ґрунт, допоможе ЗСУ”, намагалася “перевиховати” росіян у чат-рулетці. Коли в мене запитували, чи не страшно мені, я відповідала — страшно, але продовжувала свою справу. Я розуміла, що потрібна людям», — каже Наумова.

Місто потерпало від гуманітарної катастрофи: відсутність ліків і продуктів, неможливість зняти готівку, інформаційна блокада. Тоді Олена разом із друзями-блогерами вирішила допомогти тим, хто не міг самостійно подбати про себе.

«Ми проводили стрими, а в цей час люди з усіх куточків світу донатили на допомогу херсонцям. Таким чином за півтора місяця нам вдалося зібрати пів мільйона гривень. Певну частину грошей ми переводили в готівку та видавали пенсіонерам, щоб їм не доводилося йти за російською гуманітаркою та тими клятими рублями. Також на ці гроші ми купували все необхідне — продукти, ліки, санітарні набори — та розвозили людям, допомагали хворим дітям в обласній лікарні. Реакція від херсонців була неймовірною — люди цікавилися, хто їм допомагає. А я відповідала: “Це наші українці просили передати, щоб ви трималися”. І потім ми всі обіймалися та плакали», — розповідає жінка.

Останній стрим блогерка провела зранку 23 серпня, в день українського прапора. В цей день окупанти викрали її з власного будинку — троє озброєних російських військових зайшли до неї додому та почали обшук.

«Коли я запитала, що вони шукають, у відповідь почула — “оружие”. Та яка ж може бути зброя у виховательки дитячого садочка? Так нічого і не знайшовши, вони сказали мені: “Проедем с нами”. Я одразу запитала: “Навіщо?”. А вони мені: “Вы знаете, Елена Вячеславовна. Берите с собой водичку, печенье, поговорим и вернетесь”. Коли я сіла в машину, вони запитали в мене: “Как относитесь к СВО?”. Кажу: “Що таке СВО?”. Вони відповідають: “Специальная военная операция”. Я говорю, що проти будь-яких військових дій, які призводять до загибелі мирного населення. Тоді вони запитали, чи люблю я Україну? Відповідаю: “Так. Україна — моя Батьківщина. Ось ви любите свою Батьківщину?”. “Так”. “От і я люблю”. Тоді вони надягли мені на голову пакет і повезли в невідомому напрямку».

Пізніше Олена зрозуміла, куди її привезли — «на підвал». Жінку декілька днів морили голодом і допитували. Окупанти намагалися дізнатися імена інших волонтерів, цікавилися рухом грошей на її карті, а потім, коли зрозуміли, що це лише марне витрачання часу, — перейшли до катування.

«Спочатку вони мені казали: “Мы женщин такого возраста не бьем, нас мама не так учила”. А потім один із них підійшов, зняв пакет — і як ударив мене по вуху! Я від несподіванки й заплакала. Тоді вони сказали: “Вот видите, мы не все такие хорошие, не хотите сотрудничать — будет по-плохому”. Та знову надягли мені на голову пакет. Від сліз пакет прилипав до обличчя і мені не було чим дихати», — каже жінка.

«Я ще досі згадую, як на допитах до мене почали під’єднувати дроти, а я розплакалася і запитала: “Що це?”. А окупанти мені відповідають: “Це ти зараз своєму Зеленському дзвонити будеш”. Та хто б міг подумати, що він вручатиме мені нагороду», — каже херсонка.

 Камера, в якій окупанти тримали Олену. Будівля Украгропромпроєкту на Пилипа Орлика, 15 у Херсоні

Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність» - Фото 2

 Будівля Украгропромпроєкту, де росіяни тримали блогерку

Олена пробула в катівні 11 днів. Окупанти змусили записати її відеовибачення перед російською армією.

«Вони поставили мене перед фактом: або я перепрошую за те, що називала окупантів орками, та буду депортована на підконтрольну територію, або йду далі гнити в підвал. Записати відео вдалося лише з 5-го дубля, я постійно “забувала” перепросити у російської армії», — розповідає блогерка.

Після запису її відпустили під домашній арешт і дали завдання: за три дні знайти 70–80 тисяч гривень і перевізника.

«Гроші нібито були потрібні для подальшого облаштування на підконтрольній території, але ж зрозуміло, що це така плата за виїзд», — каже Олена Наумова. 19 вересня окупанти прийшли повідомити жінці про виїзд.

«Мені повідомили, що я маю їхати наприкінці тижня. Я запитала, на яке число брати квиток? А вони мені: “Не надо ничего брать, мы сами вывезем тебя”. Кажу: “Ага, вивезете в лісосмугу, пристрелите та закопаєте?”. Бачу, що вони смикнулися: “Все будет нормально. Может, среди недели поедешь”», — розповідає блогерка.

Олена каже, залишатися вдома та чекати, коли за нею прийдуть росіяни, було небезпечно. Тоді знайомі запропонували жінці переховуватися в іншому місці, але за однієї умови — щоб ніхто про це нічого не знав.

«Я розуміла, що доведеться вдруге пережити моїм рідним. Але вибору не було. Я боялася, що окупанти пристрелять мене і заберуть гроші. Тоді ми інсценували моє викрадення — відчинили навстіж двері, залишили сумку з речами. Так мене заховали на вісім тижнів — аж до самої деокупації. Коли ЗСУ визволили Херсон, я вже з прапором вітала наших захисників на площі Свободи. Пам’ятаю, як протиснулася до одного з них та кажу: “Дозвольте жертві ефесбешних підвалів сфотографуватися з вами».

Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність» - Фото 3

 Деокупація Херсона, листопад 2022 року

Олена залишилася в Херсоні. Жінка продовжує працювати онлайн у дитсадочку, а також веде свій тікток. Ще до початку повномасштабного вторгнення на «виховательку з гумором», як вона називає себе в тіктоку, було підписано близько 15 тисяч користувачів. Зараз у неї майже 125 тисяч підписників, котрим вона розповідає тепер про життя вже звільненого Херсона. Ворожі боти постійно намагаються забанити акаунт Олени. Але блогерка не здається і має в запасі ще 6 тікток-сторінок, із яких також продовжує стримити і збирати гроші на допомогу херсонцям і ЗСУ. Так Олені вдалося за донати українців придбати нашим воїнам авто.

Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність» - Фото 4

 Прапор-подяка від 406 ОАБр

До Дня Соборності Володимир Зеленський нагородив Олену Наумову орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Блогерка розповідає, що після цієї події отримує різні коментарі — від вітань до здивування.

Вихователька з гумором. Історія тікток-блогерки, яка знімала проукраїнські ролики, пережила російський полон та отримала орден «За мужність» - Фото 5

 Нагородження Олени Наумової

«Мені іноді пишуть у коментарях: “Наші хлопці приходять з нуля, їм не дають ніяких нагород. А вам дали, та ще й “За мужність”. Але я думаю, що військові все ж таки готові до того, що можуть потрапити в полон, отримати поранення або загинути. В той час як цивільна людина до цього аж ніяк не готова. Тому мужність, яку виявляють військові, — вона трошки інакша. Безперечно, всі українські воїни заслуговують на нагороду. Але сьогодні з ворогом воює не лише наша армія, а й мирні жителі — всі, хто зараз в окупації, вірить і чекає на ЗСУ. Всі ці люди — герої», — говорить Олена Наумова.

Херсон продовжує страждати: місто переживає щоденні обстріли, люди ще більше потребують моральної підтримки. Олена залишається вдома та намагається їх підбадьорити.

«Після всього, що мені довелося пережити, я стала цінувати те, що маю — свободу, Україну, свою родину та друзів. Я вдячна за кожну годину життя, яку наші хлопці забезпечують своєю кров’ю. Я розумію, що моя місія, мабуть, ще не виконана, раз Господь залишив мені життя. Я продовжуватиму допомагати всім необхідним нашим хлопцям і буду підтримувати людей до самої перемоги», — каже Олена.

Фото надані Оленою Наумовою

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Долучитись
Теги за темою
російська агресія Херсон Соцмережі
Джерело матеріала
loader
loader