Минула десята річниця з початку подій на Майдані, які ввійшли в історію України як Революція гідності. У найвирішальніші її дні в центрі столиці на вулиці Інститутській відбулися масові вбивства мирних протестувальників. Тоді від куль силовиків загинуло 48 людей. Загалом під час Революції гідності було вбито 107 людей, які стали Небесною сотнею.
За даними Офісу Генерального прокурора, нині розслідують понад 4 тисячі справ щодо Майдану. Вже наявний вирок по одній із них. Він містить понад 1700 аркушів, що робить ці справи унікальними, бо такого великого тексту вироку немає в українських судах. Крім того, великим плюсом стала процедура заочного засудження, досудового розслідування та слідства in absentia (за відсутності відповідача). Адже дехто з причетних до злочинів на Майдані, втік до Росії, на непідконтрольні території України та до Криму.
Як розслідуються справи Майдану, в чому складність покарання винних та як нашому суспільству зберегти національну пам’ять про Революцію гідності — про це поговоримо з адвокаткою родин Небесної сотні, членкинею Адвокатської дорадчої групи Вікторією Дейнекою.
Вікторія Дейнека
— Вікторіє, що зараз відбувається з розслідуванням справ Майдану? Скільки їх дійшло до суду, скільки справ мають вирок? І що вам вдалося зробити за ці десять років?
— Зараз дуже багато справ передано до суду. Великий плюс, що були ухвалені зміни до Кримінально-процесуального кодексу щодо так званого заочного засудження, досудового розслідування і слідства — процедура «in absentia» (це спеціальна процедура кримінального провадження досудового розслідування та судового розгляду за відсутності обвинуваченого. Була запроваджена Законом України від 7 жовтня 2014 року № 1689-VII “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини”. — «ДМ»). Це для тих підозрюваних, хто повтікав одразу або пізніше — не у 2014 чи 2015 році після подій, а під час досудового розслідування. По них були зупинені провадження, їх оголосили в розшук. Така проблема була, і вона залишається. Частина втекла саме до Росії й Інтерпол відмовляється їх відображати в міжнародному розшуку, виставляти на них картки, тому що вважає, що це політичне переслідування з прив’язкою до того, що це було повалення влади Януковича. Тому це було проблемою, аби притягнути винних до відповідальності.
— Колишні беркутівці, які є підсудними, кажуть, що вони виконували наказ і діяли в рамках закону. Я би хотіла зрозуміти межу між виконанням наказу і злочину. І чи були прецеденти, коли правоохоронці зупиняли свавілля своїх колег?
— Таких прецедентів немає. Правоохоронці не дають покази один на одного, хоча, звісно, коли вони там працювали в групах і навіть у різних силових структурах, то бачили, хто там був. Звісно, можна по фотографіях — якщо прізвищ не знають — упізнати, надати покази тощо. Вони всі не співпрацюють зі слідством, покривають один одного. Оцінювати чиїсь дії на місці не можна, тому що це був величезний натовп правоохоронців і вони злагоджено діяли.
— Чи є вже хтось, хто несе відповідальність за свої дії під час Революції гідності?
— Є деякі люди, які відбувають покарання. Це представники «тітушок» в одноепізодних справах, де є один потерпілий і матеріали справи не були досить об’ємними. Такі справи не настільки складні, як, наприклад, справа щодо 20 лютого 2014 року — щодо розстрілів на Інститутській — де дуже багато вбитих, поранених і понад 100 потерпілих. Це багатоепізодна справа, вона потребує і тривалішого досудового розслідування, і судового розгляду також.
Київ, вулиця Інститутська, лютий 2014 року (фото Getty Images)
Є такі справи, є особи, зокрема Юрій Крисін (Юрій Крисін є фігурантом кількох кримінальних проваджень, його називають координатором «тітушок», які здійснювали напади на майданівців на початку 2014 року. — «ДМ») з убивства журналіста В’ячеслава Веремія (Веремій загинув від вогнепального поранення на місці. — «ДМ») — він відбуває покарання вже не один рік у колонії, йому було Апеляційним судом призначено п’ять років позбавлення волі. Верховний Суд залишив вирок у силі.
Фігурує в деяких епізодах справи щодо беркутівців, зокрема, Андрій Хандрикін (ексберкутівця з Харкова звинувачували в катуванні двох учасників Революції гідності біля стадіону імені Лобановського 20 січня 2014 року. Згідно з версією слідства, за попередньою змовою з іншими працівниками міліції Хандрикін бив і катував активістів із метою їх залякування. — «ДМ») — був виправдальний вирок. Потім його скасували. Хандрикін з’являвся до суду, потім утік, але його знайшли, і будемо сподіватися, що він буде відбувати покарання.
Київ, Майдан Незалежності, лютий 2014 року (фото Getty Images)
— Ви говорили про те, що Інтерпол відмовляється подавати в розшук колишніх беркутівців, тому що вважає, що це політичний тиск. Що робити, щоб люди, які вчиняли злочини або віддавали накази, все ж понесли відповідальність?
— Тут не тільки від Інтерполу все залежить, а й від Росії, тому що вона має видати цих осіб нам, щоб вони відбували тут покарання. Цього не станеться, тому це на сьогодні ніяк неможливо реалізувати. Якщо вони будуть десь подорожувати — то так. Якщо вони будуть виставлені в розшук навіть після того, як відбудеться суд і буде обвинувальний вирок із позбавленням волі в порядку заочного засудження — тобто не умовні терміни чи інші види покарання — то так, буде шанс, що їх затримають і доставлять до органів правопорядку України, де вони будуть відбувати покарання.
— Цей пошук триватиме протягом усього їхнього життя?
— Так. Якщо на стадії досудового розслідування вони оголошені в розшук — то це розшук, поки йде досудове розслідування. Але коли вже оголошено вирок — це вже інше, тоді вже є документ, який фактично встановив, що це конкретна особа, яка робила протиправні дії, скоїла злочин і проти неї винесене конкретне покарання. Не треба забувати про першу інстанцію, апеляцію, Верховний Суд — це теж потребує певного часу.
Частина «тітушок» не дожила до сьогоднішнього дня. Є інформація, що хтось помер, когось убили. Їх потроху зачищають. Вони були долучені до взаємодії, багато знали та багато чого протиправного робили, за версією слідства. І вони зразу і повтікали — коли Янукович утік, то вони за ним до Криму, хтось на непідконтрольну територію, хтось уже в Росії.
— Одна з найрезонансніших справ Майдану — це розстріли героїв Небесної сотні. Що розслідувано зараз по ній? І на якому етапі справа?
— Велику справу щодо Януковича та його високопосадовців, які проходять у справі розстрілів на Інститутській 18–20 лютого 2014 року, направлено до суду для заочного засудження. Янукович і ще дев’ять обвинувачених — це Олександр Якименко (ексголова СБУ у 2013–2014 роках. — тут і далі «ДМ»), Віталій Захарченко (ексміністр внутрішніх справ у 2011–2014 роках), Павло Лєбєдєв (ексміністр оборони України у 2012–2014 роках), заступники Захарченка — їх багато. Всі, хто були залучені — правоохоронці на чолі з Януковичем, — організовували ці незаконні дії, які призвели до того, що було вбито багато людей і завдано шкоди. Ця справа нині на стадії підготовчого судового засідання, оскільки визначається суд, який буде її розглядати. Вона отак ходить між Шевченківським судом і Київським апеляційним для визначення підсудності. Досі в нас ще не було жодного засідання по суті в суді першої інстанції, але в будь-якому випадку для нас це добре, тому що є ймовірність, що все ж таки в судовому рішенні будуть встановлені певні факти й буде відповідь на питання, хто та що конкретно робив.
Київ, Майдан Незалежності, 20 лютого 2014 року (фото Getty Images)
Суд встановить події так, як це встановлено Святошинським судом щодо 20-го числа, по беркутівцях — безпосередніх виконавцях із підрозділу київського «Беркуту». Поки вирок не набув чинності, є апеляції й від потерпілих. Не всі задоволені вироком — як прокурори, так і захисники. Але в будь-якому випадку там виписано, що це було, якими доказами воно підтверджується, як це оцінюється і хто конкретно що робив. Тобто це суд зміг встановити. Тому це дуже великий позитив.
— За словами керівника департаменту в справах Майдану Офісу генерального прокурора Олексія Донського, 69 справ про тяжкі злочини, скоєні на Майдані, можуть закрити через термін давності. Що з цим робити?
— Потрібно поспішати з розглядом справ, оскільки є строки давності. Вони не безмірні й рано чи пізно вичерпаються, тому тут усе ж таки ключове — щоб були організовані судові процеси, як це, наприклад, було зроблено у Святошинському суді. Щоб бажання було в суду все-таки організувати таким чином процес, щоб усі засідання відбувалися раз чи двічі на тиждень. Святошинський суд слухав по два дні на тиждень, майже цілий робочий день. І на суддів цієї колегії не розписували нові справи, в них було менше навантаження, тому що вони розглядали велику складну справу, яка вісім років розглядалася в суді. Вирок би мали дати ще у 2020 році, якби не було обміну в грудні 2019-го, коли, зокрема, беркутівці були віддані на обмін. Їм змінили запобіжні заходи: троє з них перебували на той момент під вартою — їм змінили на особисте зобов’язання, один був під домашнім арештом — йому його також змінили. І їх одразу ж із зали суду передали на обмін.
— Як ви тоді як адвокатка родин героїв Небесної сотні сприйняли це рішення суду?
— Це був психологічно важкий процес, бо коли твій потерпілий біля тебе й розуміє, що ці особи причетні до вбивства його дитини, а суд робить усе, щоб їх обміняти, — втрачається надія на те, що конкретно хтось понесе покарання. І це був дуже великий ризик того, що ця справа могла бути похована на той момент. Треба віддати належне присяжним, що було бажання все ж таки довести цю справу. Зрештою це була справа честі й для складу суду. Ми можемо бути незадоволені всі вироком, і в нас є теж якісь питання. Але те, що робота була пройдена, зроблена, дані відповіді й закінчилося це вироком, — це великий плюс. Ми змогли продовжувати справу по всіх п’ятьох беркутівцях лише тому, що заочне засудження було ухвалено, тому що двоє з них повернулися та з’явилися до суду, а трьох із них суд оголосив у міжнародний розшук. Оскільки в нас ішов судовий процес, справа розглядалася по суті й прокурор звернувся з клопотанням про продовження розгляду саме в порядку «in absentia», то ми продовжили та маємо сьогодні цей перший вирок — трьом призначено довічне позбавлення волі. Це також важливо, бо дає сигнал і приклад іншим суддям, що можна організувати процес за бажання навіть у такій багатоепізодній справі з великою кількістю відеоматеріалів. Адже все потрібно було дослідити, дати оцінку й описати. Сам вирок має понад 1700 аркушів. Це унікальність цієї справи, тому що такого великого тексту вироку, напевно, немає у нас в Україні в судах.
Головне фото: Київ, Майдан Незалежності, 20 лютого 2024 року (Getty Images)
Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.