Польсько-український фільм «Звідки куди» переміг на кінофестивалі Artdocfest/Riga

Фестиваль документального кіно «Артдокфест» був заснований у Москві 2007 року режисером українського походження Віталієм Манським. З самого початку фестиваль займав продемократичну позицію. Відповідно, на організаторів наростав тиск російської влади, тож фестиваль було перенесено до Риги  і переформатовано на Artdocfest/Riga, котрий продовжує працювати як форум балтійської та східноєвропейської документалістики.   

Цьогоріч на четвертому Artdocfest/Riga пройшло понад 60 прем'єр у 9 програмах, серед яких варто згадати позаконкурсну секцію «Україна понад усе» та два конкурси: Artdocfest Open (основний) і «Балтійський фокус» (присвячений країнам Балтії).

Переможцем Artdocfest Open стала польсько-українська роуд-муві «Звідки куди» режисера Мачека Гамели.

За три дні після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Мачек Гамела купив авто, аби перевозити біженців до польського кордону. Скоро через постійну втому режисер зрозумів, що повинен їздити з другим водієм, і так народилася ідея фільму: вдень оператор знімає всередині автомобіля, а вночі сам сідає на місце водія. Таким чином, всі зйомки обмежені салоном мікроавтобуса. Ставши безпосереднім учасником наймасовішого виходу мирних людей із зони бойових дій у XXI столітті, польський режисер зняв навдивовижу світлий і майстерний фільм.

Приз основного конкурсу за найкращу режисуру дістався Маріанні Каат за «Останній релікт» (Естонія-Норвегія).

Кадр з фільму «Останній релікт»

Цей фільм знімався протягом чотирьох років у Єкатеринбурзі ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Головний герой — 20-річний лівак-ідеаліст, який намагається знайти точки дотику між різними російськими політичними активістами та опозиційними групами, сподіваючись внести позитивні зміни в суспільство, але, звісно, всюди упирається в стіну.  «Останній релікт» — уїдливий портрет абсурдності життя в Росії, цілковито враженої пошестю імперства і звичайного рашизму.

Спецприз журі присуджено публіцистичній хроніці «Випадкова президентка» (Велика Британія). Співрежисери Майк Лернер і Мартін Геррінг розказують історію Світлани Тихановської, звичайної домогосподарки з Білорусі. Коли її чоловіка заарештували за те, що він кинув виклик Лукашенку, Світлана висунула себе. Її не розглядали як загрозу, але вона перемогла на виборах, ставши законно обраною президенткою країни — змушеною виїхати в еміграцію, коли народні протести зазнали поразки. Співрежисери показують Світлану як у моменти тріумфу, так і в хвилини відчаю, детально змальовуючи її неймовірний шлях.

Кадр з фільму «Колись ми були шахтарями»

У «Балтійському фокусі» найкращим фільмом визнаний «Колись ми були шахтарями» (реж. Крістіан Йоганнес Кох, Йонас Матушек, Німеччина-Швейцарія). Фільм розповідає про п'ятьох шахтарів напередодні повного припинення видобутку вугілля на всій території Німеччини в 2018 році. Кох і Матушек показують драматичний, гумористичний і зворушливий пошук нової ролі в житті цих людей.

Кадр з фільму «Віка!»

Агнєшка Звефка здобула приз за найкращу режисуру в «Балтійському фокусі» з фільмом «Віка!» (Польща-Німеччина-Фінляндія). Головна героїня, 80-річна Віка — зірка варшавської клубної сцени. Харизматична діджейка оточує себе молоддю, повторюючи, що вік — усього лише цифра. Цей гірко-солодкий портрет жінки, яка має намір святкувати життя до самого кінця, являє справжнє натхнення як для старшого покоління, так і для молодших глядачів.  

Кадр з фільму «Могильники»

Нарешті, в «Могильників» (реж. Іварс Звідріс, Латвія) — спецприз журі секції. Іварс Звідріс узявся за дуже непростий матеріал — робочі будні копачів могил на одному з литовських цвинтарів — і створив заворожливо красивий і глибокий етюд про життя і смерть.

Детальніше про підсумки Artdocfest/Riga читайте на нашому сайті найближчим часом.

Читайте також:

• Співчуття як метод. На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра польсько-українсько-французького фільму «Звідки куди»

На чільному фото — кадр із фільму «Звідки куди»