Рибне господарство України виходить із тіньової площини

Рибне господарство України може приносити мільярди гривень прибутку підприємцям, мільйони – в державний бюджет. Для цього галузь необхідно реформувати. В 2023 році Мінагрополітики розпочало системні зміни, які мають на меті кілька цілей. Про це повідомляє delo.ua, пише agronews.ua.

Перша – спростити ведення риболовного бізнесу, для чого необхідно мінімізувати контакти підприємців з держорганами та запровадити сучасні цифрові сервіси. Друга – демонополізувати галузь, створити на ринку здорові конкурентні умови діяльності та інструменти для залучення інвестицій. Третя – імплементувати законодавчі вимоги ЄС, що сприятиме євроінтеграції України та відкриє для нашого бізнесу європейські ринки.

Задля цього держава, зокрема, бореться з незаконним, непідзвітним та неконтрольованим рибальством. За оцінками різних експертів, тіньовий ринок до початку реформи становив від 6 до 9 млрд грн. Окремі гравці не зацікавлені в розвитку галузі, в запровадженні сучасних цифрових рішень та сплаті податків у держбюджет.

Реформатори вимушені долати супротив недоброчесних підприємців, проте налаштовані розвивати та удосконалювати перспективну галузь, що вкрай необхідно в умовах війни.

Реформа галузі рибного господарства розпочалася за ініціативи Мінагрополітики, Мінцифри, Держрибагентства та експертів Офісу ефективного регулювання BRDO в 2023 році. Першим кроком та основою для цифровізації галузі став Закон № 2989-IX. 

Документ остаточно закріпив електронні аукціони на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (до цього вони вже діяли, проте на основі експериментальної постанови КМУ). Конкурентний продаж договорів гарантує кожному бізнесу рівний  доступ до спільного природного ресурсу.

Таким чином галузь демонополізується, а ринок – виходить з тіні. Цифри на підтвердження: за 2023 рік електронні аукціони принесли в державний та місцевий бюджети 95 млн гривень, за перші два місяці 2024 – 45 млн. гривень. До реформи кількість надходжень за спецвикористання не перевищувала 13 млн гривень на рік.

Закон також запровадив Єдину державну електронну систему управління галуззю рибного господарства – еРибу, користуючись якою підприємці зможуть отримувати державні послуги та дозвільні документи онлайн. Це також стало  початком імплементації законодавства ЄС, яке є основою для Спільної рибогосподарської політики європейських країн.

На платформі еРиба вже доступні перші сервіси, наприклад, електронне декларування права на промислове рибальство. Інструмент держрегулювання є новою для українців євроінтеграційною вимогою, аналогічною європейській ліцензії на право промислового рибальства. Втім, Уряд запровадив більш простий інструмент для бізнесу – декларування замість ліцензування.

Система декларування стала важливим інструментом виведення ринку з тіні та дала змогу вперше ідентифікувати рибоприймальні пункти як спеціальне місце обліку водних біоресурсів. В період проведення реформи поставлено на облік 147 нових рибоприймальних пункти, що становить 42 % від загальної кількості існуючих (349).

Також було впроваджено систему дистанційного моніторингу суден з використанням GPS-трекерів. Відпочатку дії трекінгових вимог підприємці задекларували 313 нових суден. До цього в цій галузі офіційно оперувало 982 кораблі, тобто усього за два місяці їх кількість “збільшилася” (насправді ж – детінізувалась) на 31%. 

До початку реформи галузі рибного господарства держава фактично не володіла достовірними даними ані щодо обліку водних біоресурсів на рибоприймальних пунктах, ані щодо риболовних суден, які використовують суб’єкти рибного господарства.

Траплялися випадки коли два риболовних судна здійснювали вилов під одним реєстраційним номером, або коли одне судно було одночасно зареєстровано двома  користувачами, що створювало умови для тінізації ринку.

Повна простежуваність продукції рибної галузі – не примха українських законодавців, а обов’язкова вимога ЄС. Україна може стати для Європи провідним експортером риби та марикультури, зокрема устриць, мідій, креветок, осетрових. Але для того, аби наші виробники відкрили для себе європейські ринки, реформа має продовжуватись. 

Зараз Уряд планує наступні кроки для боротьби з незаконним обігом водних біоресурсів та протидії тіньовому бізнесу:

• запровадження цифрових договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах;
• переведення процедури отримання дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах для здійснення промислового рибальства та дослідного вилову в онлайн-формат;
• запровадження цифрових журналів обліку рибогосподарської діяльності;
• маркування знарядь лову. 

Гарантувати легальність походження української риби дозволить законопроєкт № 9545, який наразі очікує на перше читання у Верховний Раді. Документ запровадить систему простежуваності водних біоресурсів від місця вилову до продажу кінцевому покупцю або експорту. Контроль буде поширюватись як на сферу промислового рибальства, так і на галузь аквакультури (штучного вирощування рибної продукції), і використовуватись для цього будуть електронні товарно-транспортні накладні. 

Продукція аквакультури – особливо перспективний напрямок підприємництва, враховуючи її екологічність. Для досягнення сталого видобутку водних біоресурсів ЄС щороку скорочує вилов риби.

Так в 2024 році планується скоротити вилов в Середземному морі на 9,5%. У 2022 році обсяг світового ринку аквакультури становив 75,6 мільйонів тонн ($289.6 млрд), до 2028 року він, за підрахунками міжнародних експертів, досягне 100,3 мільйона тонн ($421.2 млрд).

На жаль, український ринок наразі відстає від світового за рівнем технологічності та темпами зростання – наразі ми виробляємо усього лише 0,02% продукції аквакультури в світі. 

Практики стимулювання бізнесу в галузі аквакультури ми можемо запозичити в успішних сусідів. Норвегія, великий світовий виробник, щороку поповнює держбюджет на $600 млн лише за рахунок аукціонів на право аквакультурної діяльності в прибережних зонах країни. Лише 20% цих надходжень держава лишає собі, 80% спрямовуються до Фонду аквакультури, який перерозподіляється на наукові розробки та підтримку галузі.

Аналогічний Фонд розвитку рибного господарства можна запровадити і в Україні в рамках фонду державного бюджету України та наповнювати його коштами, отриманими з аукціонів та штрафів за порушення правил рибальства. Далі гроші б розподілялися на відтворення водних біоресурсів, обладнання сучасних рибоприймальних пунктів, закупівлю холодильних установок, оновлення устаткування для аквакультури та розвиток наукової діяльності.

Підвищити інвестиційну привабливість галузі та стимулювати появу нових підприємств покликаний законопроєкт № 8119, що теж очікує на розгляд депутатів. Документ запровадить конкурентні та прозорі аукціони з продажу прав на здійснення інвестицій у розвиток аквакультури. В межах аукціону будуть враховуватись ефективність здійснення господарської діяльності, вплив на навколишнє середовище, створення нових робочих місць, економічна вигода для держави та можливість виходу на експортні ринки. 

Останній пункт є критично важливим для імпортозалежної української економіки: наразі 80% внутрішнього ринку споживання складає риба та рибні продукти, завезені з-за кордону. Вітчизняна аквакультура має достатній потенціал для того, аби змінити цей показник і залишити в країні принаймні частку тієї валюти, котра щороку іде з економіки України – а це $389,4 млн лише за 2023 рік. 

Країна має використовувати своє вдале географічне розташування для того, щоб відкрити для себе нові ринки і продавати в Європу рибу та продукцію марикультури. Рибне господарство України може стати сучасною та прибутковою галуззю економіки, від чого виграють і підприємці, і держава. Але для цього світ та європейські партнери чекають від нас ефективних рішень, спрямованих на збереження навколишнього середовища та боротьбу з корупційними ризиками в галузі, тож реформа має продовжуватись.

Перегляди: 0