"З мене реготали: "Який з баби воїн!?", - снайперка розповіла, як взяла зброю до рук

Олена Білозерська – військова, яку час від часу "ховає" російська пропаганда. Вона вже не один рік захищає нашу державу на передовій, хоча раніше оточуючі ставилися до її бажання скептично воювати.

В інтервʼю "Українській правді" вона розповіла, що часто її називають снайперкою, проте це не зовсім коректно. Насправді ж вона марксмен – вони працюють з меншим калібром та на менші відстані. 

"Снайпер" ми казали завжди для цивільних, тому що цивільні не знають слова "марксмен", не розуміють різниці. Це – подібна робота, але марксмен працює з меншим калібром та на менші відстані. Відповідно, кваліфікація стрільця теж менша. Снайпери працюють або наодинці, або снайперськими парами. Самі вибирають собі позицію, заходять в сіру зону. Я завжди була з підрозділом: сиджу, чергую, прикриваю, якщо хтось висунеться – стріляю. На самостійні полювання я не ходила, мені для цього не вистачало ні потужності озброєння, ні кваліфікації. Далі 600 метрів я ніколи не вміла стріляти. У часи АТО цього було достатньо, зараз вже ні", – поділилася Білозерська. 

Вперше захисниця взяла зброю до рук у 2005 році, тоді це була мисливська рушниця. Жінці сказали: "З тебе стрільця не вийде". Білозерська згадує, що взяла ту мисливську зброю на праве плече, а цілилась лівим оком.

"Звичайно, що в мене не співпадала мушка, цілик і ціль. І ніхто ж не подивиться мені в очі і не скаже: "Ти неправильно робиш". Ну, я постояла-постояла, нічого не вийшло. Прогнали мене тоді, забрали зброю. Я пішла, знайшла в кущах якусь палицю, цілилася нею і сама зрозуміла свою помилку. Повернулась і кажу: "Дайте мені ще раз спробувати". В результаті я показала по влучності третій результат зі всієї групи на 30 людей: після власника цієї рушниці і після хлопця, який у армії служив снайпером", – розповіла військова.

Проте була і інша ситуація, яку жінка ще довго згадувала. Ще до 2014 року вона була у відрядженні з двома чоловіками, які мали бойовий досвід, і сказала: "Якщо почнеться війна, я піду воювати снайпером".

"А потім випадково почула їхню розмову, як вони перемивали мені кістки, як вони реготали з мене, що "Який з баби воїн!?", що я і не спортивна, і не організована. Коротше, що я і війна – несумісні поняття. Зараз від мене це б відстрибнуло, я б тільки посміялася. А тоді я ще не наростила товстої шкіри: плакала, мені було дуже прикро. І десь у 2016 році з одним із них звела мене доля на передовій: я в бронежилеті, в повному обладунку снайперському. Він стоїть і я – з гвинтівкою іду на позицію. Він зробив вигляд, що мене не впізнав", – розповіла Олена Білозерська.

Жінки на війні

Військова медикиня, розвідниця Збройних сил України Ярина Чорногуз заявила, що підтримує мобілізацію жінок. За її словами, в Україні має бути створений жіночий бойовий підрозділ з жорстким відбором.

"Я велика прихильниця мобілізації жінок. Навіть більше, вважаю, що у нас має бути з жорстким відбором створений жіночий бойовий підрозділ. Це не обов’язково батальйон, почати з роти", – зазначила Чорногуз.

Стрілець-санітарка зі штурмової роти 47 окремої механізованої бригади "Маґура" Збройних сил України Олена Риж (Іваненко) також вважає, що жінкам потрібно дати більше можливостей приносити користь. Вона каже, що після цього "поповняться ряди в ТЦК".