Сьогодні щодо амбіцій лідера Китаю Сі Цзіньпіна “переробити” світ не виникає сумнівів. Він хоче розірвати мережу альянсів Вашингтона й очистити міжнародні організації від "західних" цінностей. Китайський лідер намагається скинути з п'єдесталу американський долар і ліквідувати контроль США над критично важливими технологіями, пише Foreign Affairs.
У його баченні нового багатополярного порядку глобальні інститути й норми підкріплені китайськими поняттями спільної безпеки та економічного розвитку, цінностями політичних прав Китаю, визначених державою, й китайськими технологіями. В такому світі Пекіну більше не доведеться боротися за лідерство. Його центральна роль буде гарантована.
За словами Сі, цей світ знаходиться в межах досяжності. На конференції з питань зовнішньої політики в грудні минулого року він похвалився, що Пекін є "впевненою, самодостатньою, відкритою й інклюзивною великою країною", яка створила найбільшу в світі платформу для міжнародного співробітництва й лідирує в реформуванні міжнародної системи. Сі стверджував, що його концепція світового порядку - "спільнота зі спільним майбутнім для людства", еволюціонувала від "китайської ініціативи" до "міжнародного консенсусу", який має бути реалізований через впровадження чотирьох програм Пекіна: "Один пояс, один шлях", Ініціатива глобального розвитку, Ініціатива глобальної безпеки і Ініціатива глобальної цивілізації.
За межами Китаю такі зухвалі заяви, як правило, ігноруються або відкидаються - в тому числі й американськими офіційними особами, які зазвичай недооцінюють привабливість стратегії Пекіна. Легко зрозуміти, чому: велика кількість планів Китаю, схоже, зазнають невдачі або мають зворотні наслідки. Багато сусідів Пекіна зближуються з Вашингтоном, а його економіка хитається. Конфронтаційний стиль дипломатії "воїна-вовка", можливо, й подобався Сі, але він не приніс Китаю багато друзів за кордоном. Опитування показують, що Пекін загалом не дуже популярний у світі.
Однак бачення Сі значно більш грізне, ніж здається. Пропозиції Китаю дадуть владу багатьом країнам, які були розчаровані й витіснені на узбіччя нинішнім порядком, але це все одно дозволить державам, яким Вашингтон зараз надає перевагу, відігравати важливу міжнародну роль.
Ініціативи Пекіна підкріплені комплексними, добре забезпеченими ресурсами і дисциплінованою оперативною стратегією - такою, що передбачає роботу з урядами й населенням практично в кожній країні. Ці методи принесли Пекіну підтримку, особливо в деяких багатосторонніх організаціях і з боку недемократичних країн. Китаю вдається показувати себе агента бажаних змін, зображуючи Сполучені Штати захисником статус-кво, який мало кому подобається.
Замість того, щоб відкидати правила гри Пекіна, американські політики повинні вчитися на його прикладах. Щоб перемогти в довгостроковому змаганні, Сполучені Штати повинні перехопити мантію змін, на яку претендує Китай. Вашингтону необхідно сформулювати і просувати власне бачення трансформованої міжнародної системи й ролі США в цій системі - такої, що включає країни з різними економічним рівнем і політичними устроями.
Як і Китаю, Сполученим Штатам необхідно інвестувати значні кошти в технологічні, військові та дипломатичні основи, які гарантуватимуть безпеку всередині країни та лідерство за кордоном. Однак, беручи участь у цій конкуренції, американські політики повинні розуміти, що короткострокова стабілізація двосторонніх відносин сприяє, а не перешкоджає досягненню кінцевих цілей США. Вони повинні спиратися на результати минулорічного саміту між американським президентом Джо Байденом і Сі, обмеживши запальну антикитайську риторику та створивши більш функціональні дипломатичні відносини.
Таким чином, Сполучені Штати можуть зосередитися на важливішому завданні: перемозі в довгостроковій грі.
Чітке бачення
Правила гри Пекіна починаються з чітко визначеного бачення трансформованого світового порядку. Китайський уряд хоче систему, побудовану не лише на багатополярності, але й на абсолютному суверенітеті; безпеці, що ґрунтується на міжнародному консенсусі та Статуті ООН; правах людини, що визначаються державою з урахуванням обставин кожної країни; розвитку як "головному ключі" до всіх рішень; кінці домінування американського долара та обіцянці не залишити жодну країну і нікого позаду.
Це бачення, за словами Пекіна, різко контрастує з системою, яку підтримують Сполучені Штати. У доповіді за 2023 рік Міністерство закордонних справ Китаю заявило, що Вашингтон "чіпляється за менталітет холодної війни" і збирає маленькі блоки за допомогою своєї системи альянсів, щоб створити розкол в регіоні, розпалити конфронтацію і підірвати мир. Сполучені Штати, продовжувалося в доповіді, втручаються у внутрішні справи інших країн, використовують статус долара як міжнародної резервної валюти, щоб примусити інші країни служити американській політичній і економічній стратегії, і прагнуть стримувати науковий, технологічний і економічний розвиток інших країн. Нарешті, стверджує МЗС Китаю, США просувають "культурну гегемонію".
Пекін стверджує, що його бачення, навпаки, підтримує інтереси більшості народів світу. Китай перебуває в центрі уваги, але кожна країна, включно зі Сполученими Штатами, має відігравати свою роль.
Бачення Китаю розраховане на те, щоб бути переконливим майже для всіх країн. Ті з них, які не є демократіями, отримають підтвердження свого вибору. Демократичні, але не великі держави, отримають сильніший голос у міжнародній системі і більшу частку переваг глобалізації. Навіть великі демократичні держави можуть замислитися над тим, чи є нинішня система адекватною для відповіді на виклики сьогодення та чи може Китай запропонувати щось краще.
Спостерігачі в Сполучених Штатах та інших країнах можуть скептично ставитися до таких грандіозних формулювань, але вони роблять це на свій страх і ризик: незадоволення нинішнім міжнародним порядком створило глобальну аудиторію, більш сприйнятливу до пропозицій Китаю, ніж це могло б бути ще нещодавно.
“Чотири стовпи”
Понад два десятиліття Китай посилається на "нову концепцію безпеки", яка охоплює такі норми, як спільна безпека, системне розмаїття і багатополярність. Але останніми роками Пекін вважає, що він набув здатності просувати своє бачення. З цією метою протягом першого десятиліття перебування при владі Сі започаткував три окремі глобальні програми: "Один пояс, один шлях" у 2013 році, Глобальну ініціативу розвитку у 2021 році та Глобальну ініціативу безпеки у 2022 році. Кожна з них певним чином сприяє як трансформації міжнародної системи, так і зміцненню центральної ролі Китаю в ній.
Спочатку "Один пояс, один шлях" була платформою Пекіна для задоволення потреб у розвитку інфраструктури країн з економікою, що розвивається, і держав із середнім рівнем доходу, використовуючи при цьому надлишкові потужності китайської будівельної індустрії. Згодом ініціатива розширилася і стала рушієм геополітичної стратегії Китаю: впроваджуючи китайські системи цифрових, медичних та чистих технологій по всьому світу, просуваючи модель розвитку Китаю, розширюючи сферу дії його збройних сил і поліції, а також сприяючи використанню китайської валюти.
Глобальна ініціатива розвитку фокусується на ширшому сенсі. Часто співпрацюючи з ООН, вона підтримує невеликі проекти, спрямовані на подолання бідності, цифровий зв'язок, боротьбу зі зміною клімату, охорону здоров'я та продовольчу безпеку. Ініціатива також просуває погляд, у якому Пекін вважає економічний розвиток фундаментом для прав людини. Наприклад, в одному з урядових документів програми інші країни звинувачуються в "маргіналізації питань розвитку через акцентування уваги на правах людини та демократії".
Глобальну ініціативу безпеки Пекін позиціонує як систему, яка пропонує "китайську мудрість і китайські рішення" для сприяння "миру і спокою в усьому світі". За словами Сі, ця ініціатива виступає за те, щоб країни "відкинули менталітет холодної війни, виступили проти односторонності і сказали "ні" груповій політиці і блоковому протистоянню". Кращий курс, як наголошує китайський лідер, передбачає побудову "збалансованої, ефективної та стійкої архітектури безпеки", яка вирішує розбіжності між країнами шляхом діалогу і консультацій, а також підтримує невтручання у внутрішні справи інших. За цією риторикою ховається прагнення покінчити з американськими союзницькими системами.
Пекін каже, що ініціатива має сприяти абсолютному суверенітету і неподільній безпеці, просуваючи ідею про те, що безпека однієї держави не повинна гарантуватися за рахунок безпеки інших. Китай і РФ використовували цю ідею для виправдання російського вторгнення в Україну, припускаючи, що напад Москви був необхідний для того, щоб зупинити “загрозу” для Росії з боку НАТО.
Стратегія Сі набула популярності лише минулого року, зі стартом Ініціативи глобальної цивілізації в травні 2023 року. Ця програма просуває ідею про те, що країни з різними цивілізаціями і рівнями розвитку матимуть різні політичні та економічні моделі. Вона стверджує, що держави визначають права і жодна країна чи модель не має мандату контролювати глобальний дискурс прав людини.
Китайські лідери наполегливо працюють над тим, щоб спонукати країни та міжнародні інституції повірити в їхнє бачення. Стратегія Китаю багаторівнева: угоди з окремими країнами, інтеграція його ініціатив або їхніх компонентів у багатосторонні організації та вбудовування своїх пропозицій в інституції глобального управління.
Просування ініціатив
Китай, на відміну від Сполучених Штатів, інвестує багато коштів у дипломатичні ресурси, необхідні для просування своїх ініціатив. Він має більше посольств і представництв по всьому світу, ніж будь-яка інша країна, а китайські дипломати часто виступають на конференціях і публікують потоки статей про різні ініціативи Пекіна в місцевих ЗМІ.
Цей дипломатичний апарат підтримується не менш розгалуженою мережею китайських ЗМІ. Для прикладу, китайська міжнародна мережа новин CGTN має вдвічі більше закордонних бюро, ніж CNN, а Xinhua — офіційна служба новин Китаю, має понад 180 бюро по всьому світу.
Хоча китайські ЗМІ часто сприймаються на Заході не більше, ніж грубі пропагандистські інструменти, вони можуть просувати позитивний імідж Пекіна та його керівництва.
Китай також значною мірою спирається на силу державних компаній і приватного сектору країни для просування своїх цілей. Наприклад, китайські технологічні компанії не лише забезпечують цифровий зв'язок з різними країнами, але й дозволяють державам наслідувати елементи політичної моделі Пекіна.
Чим більше держав перейматимуть китайські норми й технології, які придушують політичні та громадянські свободи, тим більше Пекін зможе підривати наявну міжнародну систему, що базується на універсальних правах людини.
Крім того, Сі розширив роль китайського апарату безпеки як дипломатичного інструменту. Народно-визвольна армія Китаю проводить навчання з дедалі більшою кількістю країн і пропонує навчання військовим країн, що розвиваються.
Китай просуває свою стратегію, опираючись на терплячість і використання будь-яких можливостей, які з'являються на горизонті. Пекін виділяє величезні ресурси на свої ініціативи, запевняючи інші країни у довгостроковій підтримці і дозволяючи китайським чиновникам діяти швидко, коли відкриваються можливості.
Зовсім недавно Пекін використав вторгнення Росії в Україну та західні санкції, що стали наслідком війни РФ, для підриву позиції долара в світовій економіці. Торгівля Китаю з Росією зараз здебільшого здійснюється в юанях, і Пекін працює через власні програми та багатосторонні організації, такі як БРІКС над просуванням дедоларизації.
Неоднозначні результати
Пекін, безумовно, досягнув прогресу в отриманні риторичної підтримки з боку низки країн, а також організацій та посадових осіб ООН. Але з точки зору здійснення реальних змін на місцях, підтримки від громадян інших країн і впливу на реформування міжнародних інституцій, результати більш неоднозначні.
Опитування громадської думки показують змішану картину. Опитування Pew свідчить, що країни з середнім рівнем доходу, особливо в Африці і Латинській Америці, більш схильні позитивно ставитися до Китаю і його внеску в стабільність, ніж країни з високим рівнем доходу в Азії та Європі. Але навіть у цих регіонах погляди на Китай далеко не однаково позитивні.
Опитування Afrobarometer 2019 і 2020 років свідчать про те, що Китай має більш позитивну репутацію в Африці: 63% опитаних у 34 країнах регіону, вважають Китай позитивним зовнішнім чинником. Але лише 22% назвали Китай найкращою моделлю для майбутнього розвитку, і схвалення китайської моделі знизилося порівняно з опитуваннями 2014 і 2015 років.
Опитування, проведене у 2021 році серед 336 лідерів громадської думки з 23 країн Латинської Америки, виявилося таким же показовим. Хоча 78% респондентів вважають, що загальний вплив Китаю в регіоні високий, лише 35% мають позитивну або дуже позитивну думку про Китай.
Крім того, підтримка Китаю та схвалених ним ініціатив в Організації Об'єднаних Націй також залишається неоднозначною.
“Клин клином вибивають”
Підтримка зусиль Китаю з боку багатьох сегментів міжнародної спільноти може здатися незначною. Але китайські лідери висловлюють велику впевненість у своєму трансформаційному баченні, а основні принципи, запропоновані в глобальних ініціативах Пекіна отримують значний імпульс серед членів БРІКС і ШОС, а також серед недемократичних держав і країн Африки. Перемоги Китаю в межах великих організацій, таких як ООН, також можуть здаватися незначними, але вони накопичуються, надаючи Пекіну значний авторитет у головних інституціях, який цінується багатьма країнами з економікою, що розвивається, та державами з середнім рівнем доходу.
Крім того, Пекін має потужну оперативну стратегію для досягнення бажаних перетворень та здатність координувати політику на різних рівнях влади протягом тривалого періоду.
Частково зусилля Пекіна привертають увагу тому, що нинішня система, очолювана США, непопулярна в багатьох країнах світу. Вона не має хороших результатів у вирішенні глобальних проблем, таких як пандемії, зміна клімату, боргова криза або нестача продовольства - всі вони непропорційно впливають на найбільш вразливі верстви населення планети. Багато країн вважають, що Організація Об'єднаних Націй та її інституції, включно з Радою Безпеки, не відображають належним чином розподіл влади у світі. Міжнародна система також не довела свою здатність вирішувати давні конфлікти або запобігати новим.
Все частіше вважається, що Сполучені Штати діють поза тими самими інституціями та нормами, які вони ж і допомогли створити: розгортають широкомасштабні санкції без схвалення Ради Безпеки, допомагають послабити міжнародні органи, такі як Світова організація торгівлі, і, за часів адміністрації Дональда Трампа, виходять з глобальних угод. Нарешті, періодичне представлення Вашингтоном світової системи як такої, що розділена на автократії та демократії, відштовхує багато країн, у тому числі й деякі демократичні.
Навіть якщо бачення Китаю не буде повністю реалізоване, за відсутності надійної альтернативи, Пекін може скористатися цим невдоволенням, щоб досягти значного прогресу в підриві нинішньої міжнародної системи.
Тому Сполученим Штатам варто активно позиціонувати себе як силу, що змінює систему. Вони повинні взяти приклад з Пекіна і бути налаштованими на отримання стратегічної переваги в умовах, коли економіка Китаю хитається, а його політична система перебуває у стресовому стані.
Реалізація цього бачення має розпочатися з просування економічної та технологічної революції, яка трансформує світові цифрові, енергетичні, сільськогосподарські та медичні ландшафти у такий спосіб, щоб вони були інклюзивними та сприяли загальному глобальному процвітанню. Це вимагатиме нових норм та інституцій, які інтегрують країни з економікою, що розвивається, та країни з середнім рівнем доходу в стійкі та диверсифіковані глобальні ланцюги поставок, інноваційні мережі, екосистеми чистого виробництва, а також режими управління інформацією та даними. Вашингтон повинен сприяти глобальній дискусії про своє бачення змін, заснованих на високих стандартах, верховенстві права, прозорості, офіційній підзвітності та сталості - нормах спільного належного врядування, які не є ідеологічно обтяженими. Це, ймовірно, матиме широку популярність, так само як і зосередженість Китаю на імперативі розвитку має широку привабливість.
Більш інклюзивне глобальне управління також вимагає від Вашингтона розглянути потенційні компроміси в міру того, як економіка й військові сили інших країн зростають порівняно з економікою та військовими силами США. Наприклад, у найближчій перспективі чіткіше визначення меж санкційної політики Штатів може допомогти уповільнити темпи дедоларизації Пекіна. Але Вашингтон повинен використати цей час для оцінки життєздатності домінування долара в довгостроковій перспективі та розглянути, які кроки, якщо такі є, повинні зробити американські чиновники, щоб спробувати зберегти його.
Бачення Вашингтона може також передбачати реформування нинішньої системи альянсів. Суворі реалії зміцнення військової могутності Китаю та його економічної підтримки Росії під час війни проти України дають зрозуміти, що Вашингтон і його союзники повинні по-новому думати про структури безпеки, необхідні для управління світом, в якому Пекін і його партнери-однодумці діють як “м'які”, а потенційно і “жорсткі” військові союзники.
Вашингтон також повинен укомплектувати свій зовнішньополітичний апарат на рівні з Пекіном. Близько 30 американських посольств і місій не мають призначених американських послів — кожне з цих місць має бути заповнене.
Нарешті, щоб уникнути непотрібного тертя, Сполучені Штати повинні продовжувати стабілізувати американсько-китайські відносини, визначаючи нові сфери співпраці, розширюючи залучення громадянського суспільства, стримуючи непотрібну ворожу риторику, стратегічно керуючи своєю політикою щодо Тайваню і розробляючи чітку риторику щодо інструментів, які вони використовують для захисту своєї економічної та національної безпеки.
Китай має рацію: міжнародна система дійсно потребує реформування. Але основою для цього реформування є відкритість, прозорість, верховенство права та офіційна підзвітність, що є ознаками ринкових демократій. Глобальні інновації та креативність, необхідні для вирішення світових проблем, найкраще процвітають у відкритих суспільствах. Прозорість, верховенство права та офіційна підзвітність є основою здорового, сталого глобального економічного зростання.
І нинішня система альянсів, хоча і є недостатньою для гарантування глобального миру й безпеки, допомагає запобігти війні між великими державами світу протягом більш ніж 70 років. Китаю поки що не вдалося переконати більшість людей планети в тому, що саме його наміри й можливості необхідні для формування двадцять першого століття. Але Сполучені Штати, їхні союзники та партнери повинні створити позитивну та переконливу альтернативу.
За останні роки Китай став іншим. І річ не в показниках зростання ВВП. Насамперед ідеться про зовнішню політику та дипломатію, що явно свідчать про глобальні амбіції Китаю на чолі з Сі Цзіньпіном, який бажає "виплекати сад світової Сі-вілізації". Як на це дивляться США, Японія та Індія? Яке місце в усій цій геополітиці відведено Росії? Читайте статтю посла України в Японії Сергія Корсунського "Чи вдасться Китаю побудувати світову Сі-вілізацію?".