США, Китай та "червоні лінії" російсько-української війни: що відбувається і чому

Китай у квітні щільно потрапив до американського об’єктива. Так, туди приїжджав кінь російської дипломатії Лавров, після чого сторони заявили про подальше поглиблення стратегічної співпраці. Там побував канцлер Німеччини Олаф Шольц, під час зустрічі з яким голова КНР Сі Цзіньпін розповідав чергові байки про те, як Україні та РФ досягти миру. Але саме США цього місяця щільно взялися за Китай.

Спершу Байден телефоном попередив Сі про те, що той повинен припиняти допомагати Путіну. Потім пішли стабільні публікації в американській пресі або в медіа, пов’язаних зі Штатами, щодо того, як і чим КНР допомагає країні-агресорці.

Звучали цілком серйозні погрози з боку представників Білого дому все за ту ж китайську допомогу росіянам.

І, нарешті, дійшло до візиту до КНР (проходить зараз) держсекретаря США Ентоні Блінкена. Під час якого, як дізналися журналісти, він продовжуватиме тиснути на Сі, щоб той перестав підтримувати Путіна.

Якщо Штатам вдасться умовити Китай дотримуватись хоча б тієї "червоної лінії", яку Байден прокреслив ще на початку широкомасштабної війни Росії проти України (не надавати РФ пряму військову допомогу у вигляді озброєнь та боєприпасів), це вже буде перемога.

На сьогодні Китай таких постачань не робить. Але близький до цього. Він постачає країні-агресорці обладнання, на якому самі росіяни виготовляють військову продукцію. Він постачає багато складових. Зокрема, подвійного призначення, як ті ж формально цивільні складові для дронів. Але він постачає і порох, яким напхані всі російські снаряди.

І все ж поки що КНР постачає лише те, з чого самі росіяни мають щось склепати. Ані готових снарядів, ані готових танків Китай не передає.

Це результат прямої погрози санкціями з боку США.

Якщо вдасться зберегти хоча б нинішній стан справ – це буде серйозним досягненням. Тому що у світлі (темряві) можливого повернення Трампа до Білого дому китайське керівництво – що далі, то менше реагуватиме на ті чи інші заборони від адміністрації Байдена.

А загалом позиція Китаю залишиться незмінною. Сі не в захваті від дій Росії. Путін значною мірою його підставив своєю божевільною війною. Але китайці мислять стратегічно. А в основі їхньої нинішньої стратегії – протистояння між авторитарними режимами та ліберальними демократіями як такими. Оскільки всі тоталітарні режими вважають ключовою загрозою для свого існування те, що громадянам їхніх країн захочеться жити так, як на Заході, їм дуже важливо намагатися постійно показувати недосконалість демократичних підвалин, програші Заходу. І, в принципі, обмежувати вплив демократичного світу на інші держави.

І у цьому ключі Пекін розглядає російсько-українську війну. У китайській картині світу Україна – не суб’єкт. Протистояння йде, як мінімум, між РФ та США, а то й загалом між східним авторитарним блоком (де давно вже лідером є не Росія, а Китай) та західним блоком (лідером якого залишаються Штати).

Китай розглядає нашу війну у контексті саме такого протистояння. Тому й не зацікавлений у перемозі України.

При цьому у своїй підтримці росіян китайське керівництво не переходить певних кордонів. З тієї простої причини, що економіка КНР зараз тісно пов’язана з американською. І якщо для Штатів запровадження санкцій проти Китаю було б болючим і дорогим "задоволенням", то для Китаю це стало б просто катастрофою. Пекін це знає, мусить враховувати. Але це єдине, що його стримує.