"Росія і тут влізла". Чому українським військовим заборонили посмертне донорство і які перспективи

Трансплантологія в Україні протягом останніх чотирьох років набирає обертів, але все одно темпи залишають бажати кращого: якщо у передових країнах на 1 млн населення – від 20 до 40 донорів, в Україні – всього чотири. Пацієнтами трансплантологів за цей час стали близько тисячі українців. Їм було пересаджено органи, зокрема від посмертних донорів – тобто тих, у кого лікарем було діагностовано смерть мозку, й родичі після цього дали згоду на вилучення органів для подальшої трансплантації. Або ж сама людина за життя написала заяву про те, що хоче стати донором після смерті. Тоді лікарям не доводиться звертатися із цим непростим питанням до родичів, які, до слова, інколи відповідають відмовою.

Про те, як російська пропаганда втрутилася навіть в українську трансплантологію, – у матеріалі OBOZ.UA.

Щоби стати посмертним донором, треба зайти на сайт УЦТК, обрати на карті свій регіон та подзвонити координатору за вказаним номером. Далі необхідно особисто приїхати у найближчий центр трансплантації із документом, що засвідчує особу, та написати заяву, вказавши, які саме органи ви готові віддати після смерті. Після заповнення заяви створять картку і внесуть її в Єдину державну інформаційну систему трансплантації органів і тканин. Жоден лікар не знатиме про те, що ви дали згоду на трансплантацію, до того моменту, поки не буде зафіксовано смерть мозку. Крім того, можна змінити рішення, приїхати в той самий центр і написати заяву про заборону трансплантувати свої органи.

Певні незручності створює необхідність приїздити саме у свій районний центр трансплантації – наприклад, мешканцям Львівщини доведеться їхати до Львова. У попередні роки обговорювалася можливість підписувати цю заяву у Дії.

"У Дії такі згоди мали зʼявитися. Це питання активно пропрацьовувалося до початку повномасштабної війни. Найважче – треба було синхронізувати ЄДІСТ і Дію. Однак після початку війни це питання зі зрозумілих причин не в пріоритеті", – повідомили OBOZ.UA у Центрі трансплантології Першого медоб’єднання Львова.

Втім, тут є хороші новини. Як розповіла нам голова парламентського підкомітету з питань сучасних медичних технологій та розвитку трансплантології Комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Оксана Дмитрієва, "зараз у Мінцифри активно працюють над цим питанням і обіцяють, що до кінця літа ми вже зможемо це потестувати". Тож можливо, що зі спрощенням процедури посмертних донорів, а значить і врятованих ними життів, стане значно більше.

Водночас є велика категорія громадян України, яка наразі цього права позбавлена, – військовослужбовці. Закон, ухвалений ще у 2018 році, забороняє посмертне донорство для військових, які загинули внаслідок бойових дій. Навіть якщо за життя цей військовий написав згоду. Навіть якщо помер він уже в лікарні. І навіть якщо родичі теж "за" і самі просять про це лікарів.

"Тільки якщо військовий помер поза службою, його рідні, як і рідні будь-якого іншого пацієнта, мають право вибору, в разі якщо така заява не була написана самим військовим за життя", – пояснюють у Центрі трансплантології Першого медоб’єднання Львова.

Але чому військових позбавили такого права? Адже це реальна можливість врятувати ще кілька життів, і саме заради того, щоб ми всі з вами були живі, і воює українська армія?

Що каже закон

Тож ст. 4 Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", ухваленого ще у 2018 році, каже, що "забороняється вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів у померлих осіб, які загинули в результаті проведення антитерористичної операції та інших бойових дій під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та інших бойових дій". У такий спосіб було заборонене посмертне донорство навіть для тих військових, які померли від поранень уже в лікарні.

Формулювання закону вже застаріли – у країні третій рік триває повномасштабна війна, а в документі йдеться тільки про Донецьку й Луганську області. Та й трансплантологія за цей час зробила в Україні величезний прорив. То може час змінити і законодавство, дозволивши військовим посмертне донорство? Зокрема у воюючому Ізраїлі, з яким так люблять порівнювати Україну, це давно працює і добре налагоджено. Наприклад, нещодавно у лікарні від отриманих на полі бою ран помер 20-річний старшина ЦАХАЛу, боєць спецпідрозділу "Егоз" Сиван Вейль із Раанани. Як повідомила пресслужба ЦАХАЛ, родичі померлого героя ухвалили рішення пожертвувати його органи тим, хто потребує трансплантації. Завдяки цьому кільком пацієнтам було пересаджено серце, печінку та нирки Сивана.

Українські військові могли б, за бажання, так само продовжувати рятувати життя навіть після смерті, зокрема своїм побратимам і посестрам, їхнім родичам. Але чинний закон забороняє, і нардепи планують його додатково посилити – з цією метою було зареєстровано законопроєкт "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення організації надання медичної допомоги із застосуванням трансплантації".

Росіяни брешуть, що наших військових "розбирають на органи"

Одна з авторок цього законопроєкту Оксана Дмитрієва у коментарі OBOZ.UA пояснює: доводиться забороняти посмертну трансплантацію від військових, загиблих унаслідок бойових дій, бо інакше росіяни активно користуватимуться цією темою і поширюватимуть фейки.

"Ми будемо норми робити ще жорсткішими, змінимо формулювання у законі замість Донецької та Луганської областей на всю Україну, тому що навколо трансплантології дуже багато міфів, фейків, які розганяють наші сусіди: що у нас на полі бою вбивають людей, а потім розбирають на органи. І коли наші трансплант-координатори починають спілкуватися з родинами звичайних, не військових, а цивільних людей, яким констатували смерть мозку, то вони, наслухавшись оцих усіх історій, навіть не хочуть згоди підписувати, і стає набагато важче вмовити.

Коли почалася повномасштабна війна і наші військові гинули, наприклад, у ДТП під час відрядження, Командування медичних сил навіть у таких випадках не дозволяло брати їхні органи, навіть коли їхні батьки зверталися. Є закон, усе, не можна. У тих, хто помер у лікарні внаслідок поранень, отриманих на полі бою, не можна брати органи, попри те, підписали вони згоду за життя чи ні. Тобто якщо військовий загинув унаслідок бойових дій – він не може бути донором. Якщо не внаслідок бойових дій – може", – каже Оксана Дмитрієва.

Законопроєкт, за її словами, увесь квітень стояв на порядку денному, але в нардепів просто не доходять до нього руки.

"Кожне наше засідання ми його виносимо до зали. Сподіваюся, на наступному засіданні зможемо проголосувати, – додає вона. – Це питання, яке ви поставили, колеги нам теж ставлять – мовляв, чому не зняти цю заборону. Це не тому, що ми не хочемо. Просто це дуже чутлива тема, не хочеться, щоби все стало так, що люди взагалі перестануть надавати згоду. Ви праві – виходить, що Росія і тут влізла, дуже влізла. Вони вийшли й на міжнародний рівень і по світу поширюють ці фейки, що в Україні військових розбирають на органи. Тому ми навіть нашому МЗС писали, що треба втручатися і реагувати на це. Саме тому ми, щоб отаких історій не було, це і робимо".

"Мотивація якась дивна"

Військових, з якими поговорив OBOZ.UA, ця аргументація, м’яко кажучи, здивувала.

"Я щиро вважаю, що тема власного донорства – виключно особиста справа, незалежно від сфери діяльності. І як військова, я точно не розумію, якого біса наше законотворення залежить від можливої думки ворога", – каже військовослужбовиця батальйону аеророзвідки Марія Бурдун.

"Терпіти не можу, коли ми орієнтуємося на російську пропаганду. Мотивація якась дивна, має бути право вибору в будь-якому випадку", – коментує ветеран ЗСУ Макс Колесніков.

Станом на кінець березня понад 3000 пацієнтів перебували у національному листі очікування на трансплантацію органів. При цьому, за даними УЦТК, за перший квартал 2024-го пересадку провели 131 пацієнту. З них 88 – від померлого, 43 – від живих донорів.

"Загалом останнім часом кількість трансплантацій від донорів із констатованою смертю головного мозку значно зростає. Українці більше довіряють лікарям, розуміють, наскільки це необхідно, й те, що можуть подарувати шанс на життя декільком пацієнтам", – додають у Центрі трансплантології Першого медоб’єднання Львова.