Ідеальна картинка страшної реальності: якими були фільми у СРСР

Деякі українці з ностальгією згадують радянський кінематограф, говорячи "От вміли ж знімати". Проте не всі знають, наскільки не сходилася та ідеальна картинка з екрана зі страшною реальністю буденного життя в СРСР.

Насправді більшість фільмів були цинічними, бо показували те, про що радянським громадянам не варто було і мріяти. Про це йдеться на порталі "Тексти".

"Свобода" та "радісне" життя в СРСР

Під час правління диктатора Сталіна вийшли такі цинічні кінострічки як "Цирк" та "Шукачі щастя". Обидві вийшли на екрани у 1936 році. У цих фільмах влада показувала вільне та радісне життя у СРСР.

У "Цирку" юнак починає зустрічатись з американською актрисою. Вона захоплена не лише молодим хлопцем, а й життям у Радянському Союзі, тому приймає для себе рішення залишитись жити у цій державі.

Насправді ж тоді будь-які контакти з громадянами інших держав заборонялись. Пізніше заборонили вступати в шлюб з іноземцями. За таке рішення можна було потрапити у в’язницю.

"Шукачі щастя" за жанром є комедією. У цій стрічці показують єврейську родину, яка переїжджає до міста Біробіджан. Зараз це населений пункт у Єврейській автономній республіці РФ. Та насправді ж за такий переїзд у ті часи легко могли розстріляти усю родину, частіше так і робили. Приїжджих з-за кордону автоматично вважали ворогами та шпигунами.

"Ідеальні" влада та міліція

Ці мотиви показували у багатьох фільмах ніби на другому плані. Не важливо, що саме було у головній лінії, але обов’язково на фоні були "доблесні" представники міліції, які завжди готові були захищати громадян. На екранах вони були чесними та непідкупними. А ще вони не були жорстокими до затриманих, і ніби завжди поводили себе достойно, що, звісно, було далеким від правди.

У цих же фільмах показували низький рівень злочинності та нерозкритих злочинів. Це потрібно було, щоб отримати довіру від населення. Показати, що життя в СРСР безпечне.

Насправді ж нерідко міліція "призначала" винних, аби закрити справу. А то й напряму співпрацювала з бандитами.

Про владу зазвичай у фільмах говорили добре. Хіба що інколи могли у комедії зобразити когось з представників місцевої влади як смішну, недолугу людину. Але кристально чесну та віддану справі.

У СРСР не показували соціальних проблем

Радянська пропаганда всіма силами намагалась запевнити народ, що вони живуть краще за усіх. Тому про соціальні проблеми, яких було багато у населення, не говорили публічно. Не згадували їх і у фільмах.

Бідності у кіно не було. Усім ніби вистачало зарплат та пенсій. Так само не було історій про важкі будні молодих матерів-одиначок, чи сімей, які проживають у комунальній квартирі чи в гуртожитку з дітьми, не маючи грошей на необхідні речі та навіть нормальну їжу.

Не було у радянському кіно "дідівщини" в армії. Не показували про людей з алкогольною та наркотичною залежністю. Соціальні проблеми не висвітлювали, їх замовчували. Радянська влада цинічно дурила людей, показуючи ідеальну картинку на екрані та замовчуючи страшну реальність.