Підручники з біології помилялись: як насправді наш язик відчуває смак їжі

"Мапа" рецепторів на язику

Дослідити це питання взялись учені, а результати опублікували у медичному журналі The New England Journal of Medicine.

Відразу почнемо з головного – схема, про яку ми згадували вище, застаріла. Її винайшов німецький вчений Девід Ханіг ще у 1901 році. Дослідник не припускав, що смакові рецептори розподілені на язиці. Він вимірював чутливість різних областей язика і виявив, що окремі ділянки органу реагують на певні смаки навіть у невеликих концентраціях. Та насправді сприйняття смаку є значно складнішим процесом.

Чи дійсно на язику різні зони відповідають за різні смаки / Фото Depositphotos

Пояснюємо детальніше

Смакові рецептори мають різні "датчики", які посилають відповідні сигнали мозку, коли вони стикаються з поживними речовинами чи токсинами.

Рецептори смаку є не лише на язиці, а й у шлунково-кишковому тракті, печінці, підшлунковій залозі, жирових клітинах, мозку, м'язових клітинах, щитоподібній залозі та легенях,
– зазанчили дослідники.

Це відбувається наступним чином: органи використовують рецептори для засвоєння їжі; смак їжі запускає травну систему – стимулює шлунок і вироблення слиновиділення та посилає невелику кількість інсуліну в кров, який транспортує цукор у клітини.

Кишківник і мозок: який зв'язок

Нейробіолог з Університету Дьюка доктор Бохоркес заявив про зв'язок між кишківником та мозком ще 20 років тому. Клітини кишківника, які містять смакові рецептори, вступають у прямий контакт із нервовими клітинами, які повідомляють мозку, що поживна речовина уже в кишківнику.

Інші цікаві відкриття щодо смаку

Японський хімік Кікунае Ікеда 80 років тому вивів ще одну категорію смаку – пікантний (умамі), який часто зустрічається в рибному соусі та кетчупі.

А австралійська дослідницька група зовсім нещодавно припустила, що може існувати окремий смаковий рецептор для жиру.