Як нам зупинити Росію?

В основі дискусії, яку я нещодавно розпочав кількома дописами у ФБ, лежить вибір найбільш ефективної стратегії виживання України, а отже й стримування росії.

Думаю, більшість притомних людей погодиться із головним засновком, який визнають обидві сторони дискусії: тривалий мир з росією неможливий. Не памʼятаю хто колись дуже влучно сформулював, що росія наче чорнильна пляма розповзається по мапі. І зупиняється лише там, де отримує відсіч. Питання насправді в тому, що корисніше для України, аби цю відсіч чинити: продовження повномасштабної війни чи тимчасове перемирʼя. І якщо ми зупиняємось на другій опції, то які передумови припинення вогню є прийнятними для України.

Мої опоненти стверджують, що велика війна так-сяк змобілізувала українську націю, тому ми тримаємо удар. Щойно ми домовимось про припинення вогню і зійдемо з рингу, все почне валитися: Захід припинить давати гроші та зброю, чоловіки виїдуть закордон, українці традиційно пересваряться між собою – і така Україна стане легкою здобиччю путіна. Така позиція має право на існування.

Втім я її не поділяю, оскільки вірю, що українці можуть обʼєднуватись не тільки проти, а й за. І Захід – за умови формування в Україні патріотичної, професійної та порядної влади – допоможе нам перетворити Україну не тільки на європейський оборонний мур, а й на історію економічного успіху.

На жаль, ми досі мислимо цю війну в екзистенційних категоріях: або ми зруйнуємо росію, або вона поглине Україну. І напевно стратегічна перспектива виглядає саме так. Але реалії на полі бою та в економіці свідчать, що на сьогодні ані росія неспроможна окупувати Україну, яку підтримує Захід, ані Україна за підтримки Заходу неспроможна зруйнувати рф. Як не прикро нам це визнавати.

У вундерваффе (чудо-зброю), яка кардинально змінить хід війни, я не вірю. Тоді наша суперечка зводиться до простого питання: кого більше підважує тривала війна на виснаження: Україну чи росію? Від відповіді на нього залежить і пропонована тактика українських дій: воювати "до останнього українця", стаючи все більш схожими на нашого ворога, чи почати серйозне обговорення прийнятних та реалістичних умов припинення активних бойових дій. І шукати можливих лобістів та гарантів перемирʼя.

Я вірю, що від паузи у війні ми більше виграємо, ніж програємо. Якщо звичайно скористаємось цією паузою, аби забезпечити мирний та керований транзит влади більш системним, спроможним та відповідальним лідерам, кардинальне збільшення ефективності державного врядування, відродження економічного потенціалу та підготовку до наступного етапу війни.

Чи заважатиме нам в цьому росія? Безумовно!!! Вона робитиме усе, аби Україна залишилась героїчною, але недалекою утриманкою Заходу з крадійкуватими елітами та інфантильним народом. В надії, що нарешті Заходу набридне утримувати "свого сучого сина" і він віддасть його на поталу росії.

Чи зможемо ми їй у цьому завадити? Залежить насамперед від нас. Якщо будемо і далі жити в країні мрій і нездійсненних бажань, то напевно ні. Якщо почнемо дорослішати, навчимося дивитись правді в очі і реально оцінювати свої сили, а також обирати до влади не балакунів-популістів, а мудрих державців, тоді напевно так.

Як казав мій улюблений Маннергейм, "Фінляндія мала б великі шанси уникнути Зимової війни, якби збройні сили країни перебували в доброму стані. Це особливо ймовірно тому, що великополітична ситуація наприкінці 1930-х не спонукала Совєтський Союз нападати на таку Фінляндію, якій було б до снаги чинити тривалий опір". Як про Україну написано...

Джерело