Що нового для українців сказано в «Проєкті» про Кадирова
Що нового для українців сказано в «Проєкті» про Кадирова

Що нового для українців сказано в «Проєкті» про Кадирова

Російський вплив, гроші, безкарність і корупція перетворили клан Кадирових на уособлення режиму Путіна.

Народним артистом України російський співак Микола Басков, один із найвідданіших прихильників Путіна, став 2004 року. Наступного року його наділено званням Народного артиста Чеченської Республіки. Невідомо, за яких обставин Баскова відзначили в нас. А в Чечні це сталося отак. Безпринципний співак разом зі своїм колегою, другом та однодумцем Філіпом Кіркоровим виступав у Чечні — і тодішній президент країни Алі Алханов від щедрот вирішив зробити Баскова заслуженим артистом. Але втрутився Рамзан Кадиров, на той момент — виконувач обов’язків голови уряду. Його волею менше, ніж за п’ять хвилин Басков із заслуженого перетворився на народного. Виконавши хвалебну пісенну оду на Рамзанову честь.

Згаданий епізод автори фільму «Вертикаль Кадирова» назвали комічним. Він займає трохи менш як хвилину зі 150 хвилин екранного часу. І реально є єдиною історією, яка викликає бажання посміятися. Все інше — кривавий кримінально-політичний (саме такий порядок слів) трилер, котрий оповідає про захоплення кланом Кадирових абсолютної влади в Чечні з подальшою участю тамтешніх найманців у замовних вбивствах і викраденнях людей.

Не лише російських журналістів, критиків Рамзана й опонентів путінізму, як ось Анна Політковська, а й пересічних чеченців. Причому більшість убитих і зниклих насправді «зачищені». Тобто організатори середньої ланки й виконавці злочинів, котрі, вживаючи сталий вираз із кримінальних кінодрам, забагато знали. Також — переважно випадкових людей, котрих вбивали й обезголовлювали, аби продати за 5 тисяч доларів. Стільки Кадиров у перші роки правління наказав платити за кожного знищеного терориста-сепаратиста, читай, опонента режиму, борця за свободу й незалежність Ічкерії. Ще — коханок самого Кадирова, котрі чимось завинили, десь щось необережно бовкнули чи просто набридли. Нарешті, звучать підкріплені хай непрямими фактами звинувачення в ліквідації за особистим наказом Рамзана Кадирова членів родини. Включно з батьком, Ахматом Кадировим, і старшим братом, наркозалежним і некерованим Зелімханом.

Стрічка створена російським інтернет-медіа «Проєкт». Авторами вказані Роман Баданін і Михайло Маглов, які свого часу мали стосунок до російського ж «Дождя» (Баданін був головредом), котрий аж до масштабного російського вторгнення в Україну називав себе ліберальним опозиційним каналом. Звісно, незабаром «дождевой» лібералізм поламався на українському питанні, проте ексголовред уже не мав із каналом нічого спільного шість років. Поверхове дослідження професійного шляху Романа Баданіна за той час не виявило його інтересу до подій в Україні та/або їх оцінок. Натомість «Проєкт», релокований із Росії як «іноагент», регулярно досліджує все та всіх, прямо й непрямо пов’язаних із Володимиром Путіним. Окремий документальний фільм-розслідування про Рамзана Кадирова в «Проєкті» вперше.

Це не перша стрічка подібного формату, героями, точніше — головними дійовими особами якої є диктатори взагалі й пострадянські зокрема. Кого цікавить ця тема, зазирніть на канали WOS, Netflix, «Історія для дорослих», «The Документаліст» чи «Останній капіталіст». Проте серед групових та індивідуальних портретів мертвих і живих диктаторів будуть Ленін, Сталін, Гітлер, Пол Пот, Бокасса, Кім Ір Сен, той-таки Путін. Проте Рамзана Кадирова і про Рамзана Кадирова не знайдете.

Почасти через його ніким не декларовану, проте фактичну непідсудність і недоторканість. Про «останнього диктатора Європи» — самовизначення Олександра Лукашенка, — знято чимало. Причому «Хрещений Бацька» свого часу був показаний в ефірі аж російського НТВ, а «Лукашенко. Золоте дно» вийшов три роки тому на YouTube за активної участі білоруської опозиції. Проте автори першої викривальної стрічки виконували держзамовлення в часи охолодження стосунків Лукашенка з Путіним. А отже, за себе не боялися. Остання поки що стрічка про звичаї Бацьки вкотре поставила опозиційних білорусів поза законом у самій Білорусі — проте задіяні в фільмі спікери своїх імен та облич не ховали.

Натомість «Вертикаль Кадирова», прем’єра якого відбулася 17 червня на «Проєкті» й уже розійшлася на цитати в українських медіа — зразок конспірації та конспірології водночас. Єдиний, хто не ховається — сам Роман Баданін, котрий виступив тут у ролі автора — наратора. Титри щоразу попереджають: голоси за кадром, відтворені телефонні перемовини є реконструкцією реальності й несправжні. Очі бояться, руки роблять: метою фільму пан Баданін від самого початку окреслив висвітлення недоторканості Кадирова як доказ того, що Путін, його покровитель, ще гірший. Хоча куди вже…

Цільова аудиторія фільму лишається для мене загадкою. Сам Баданін за дві з половиною години не раз уживає фразу: «Ні для кого не секрет, що…», після чого починається черговий викривальний блок. Справді, для політиків, політологів, медійників, наближних до медіа та активних громадсько-культурних діячів, зокрема, в Україні ставлення до Кадирова однозначне. Здається, не треба додаткових доказів його злочинної діяльності. Як не секрет, що Путін не зміг завоювати Чечню силою зброї, зате йому вдалося це силою великих грошей. Надходженнями із федерального бюджету одноосібно розпоряджається Кадиров, саджаючи на потоки своїх родичів.

Москва платить Грозному данину в обмін на лояльність, частково повторюючи часи та звичаї, що панували між Московією та Золотою Ордою. Хіба що московські правителі не наймали ординців на виконання вбивств, переважно політичних. Третя частина фільму називається «Кат» і присвячена вбивству Бориса Немцова в лютому 2015 року. Незалежні розслідувачі встановили всіх причетних, від рядових «торпед» до кураторів і кураторів самих кураторів. Тягнулася ниточка до Рамзана, проте офіційне слідство не взяло до уваги й третини. Але — хіба «чеченський слід» був секретом ще тоді? Та отож.

Тут варто повернутися на початок і розказати про структуру фільму. Найперше — стилістика. Навряд усі документальні кадри, особливо з виступів російських артистів чи урочистих церемоній, є чорно-білими. Проте «Вертикаль Кадирова» чорно-біла вся, інші кольори прибрали. Це і «фактурення» під знайдені в глибоких схронах секретні матеріали, і чітко сформульована ідеологія фільму: все так однозначно, нема півтонів, Кадиров та його кліка — жахливі огидні лиходії. Нема й не може бути інших думок із цього приводу.

Початок може здивувати певною нелінійністю. Спершу глядачам пропонується загадка без очевидної відповіді: чому сини Рамзана — єдині, з ким Путін зустрічається наживо, тоді як зі своїм Кабміном уже давно практикує дистанційні наради. Потім блок про наймолодшого з Рамзановичів — 15-річного Адама. Того самого, який рік тому жорстоко побив у камері 19-річного Микиту Журавля за спалення Корану. Після чого палія допитує сам Рамзан, і знущається: «Що? Як спокутування провини приймеш іслам? Та невже, дозрів?» Історія молодого та раннього Адама незабаром стає на паузу, і далі починається оповідь про чеченську мафію, коріння якої тягнуться ще від часів пізнього СРСР.

Отже, чеченські кримінальні угруповання — все ж таки не вигадка творців «Ментів», «Бандитського Петербурга», «Агента національної безпеки» й інших серіалів того ж змісту, але гіршої якості. Ба більше: доводиться зв’язок цих груп із російськими силовиками. А підтримку клану Кадирова надала найбільша етнічна кримінальна група — так звані «лазанські».

Подібних деталей пересічний глядач, зокрема український, може й має право не знати. Бо, повторюся, ці подробиці жодним чином не впливають на базове ставлення людей доброї волі до Рамзанової персони. У пристойному товаристві таким рук не подають, хоча часи й міняються разом із поглядами на межі допустимого. Про що точно не знала громадськість за межами Чечні, — підозрюю, російська теж, — так це про гарем Кадирова, його наложниць і позашлюбних дітей. Звучать свідчення, згідно з якими у певний період дівчат для голови республіки ловили просто на вулицях, чим не парафраз до схожих історій про звичаї Лаврентія Берії.

Проте третя частина — «Кат», — зводить розповіді про криміналітет і наложниць воєдино. Юний Адам Кадиров народжений поза шлюбом, про що знав, бо це взагалі не аж така таємниця. Він змушений називати мамою чужу жінку. Від народження дитина мешкає в атмосфері, де відсутність правил — норма й дозволено все, бо султан називає тебе сином і виділив тобі маму. До всього, тебе рано чи пізно удостоїть особистим прийомом той, до кого мало хто у світі потрапить особисто. Звідси — не підвладна розумінню, далеко не дитяча жорстокість підлітка. І разом із тим цей підліток — спадкоємець традицій лазанської кримінальної групи, котра стоїть за низкою резонансних убивств і так само безкарна.

На виході перший, — такого масштабу справді перший, — повний, детальний портрет одноосібного диктатора Чечні й воєнного злочинця Рамзана Кадирова вийшов досить красномовним. Відповідей на питання не дав, хоча чимало моментів ще більше прояснив і уточнив. Проте є в фільмі дрібничка, яка красномовно говорить і про світогляд самих творців «Проєкту». Не заява, але обмовка: в Чечні нема бойових дій, бо там усе ж таки Росія. Хоча для України й для частини світу Росія — це як раз війна, беззаконня, безкарність, кримінал, насильство, поступове перетворення дітей на аналог Адама Кадирова. Автори «Вертикалі Кадирова» бачать у ньому якусь копію лише Путіна. Натомість саме російський вплив, передусім — фінансовий, російська корупція перетворила Кадирових із борців проти російського режиму на яскраве уособлення цього режиму. Принаймні, таким бачу український погляд на цю стрічку.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Теги за темою
Росія Володимир Путін російська агресія
Джерело матеріала
loader
loader