Забери мене на Місяць: конспірологічна теорія, яка прикидається ромкомом

55 років тому – 21 липня 1969 року нога людини вперше ступила на Місяць. «Маленький крок для людини – величезний стрибок для людства» - з цими словами астронавт Ніл Армстронг ступив на поверхню супутника Землі. І саме до цеї події приурочили прем’єру сатиричної комедії «Забери мене на Місяць» - спроба одночасно відсвяткувати ювілей, підкреслити велич США, показати лавсторі в дусі 60-х і розвінчати одну з найгучніших конспіративних теорій про те, що політ насправді було сфальсифіковано. Уже в кінотеатрах України.

60-ті роки ХХ сторіччя. Це зараз слово НАСА звучить як синонім слова космос. А тоді, на самому початку створення це була бідна й не уже успішна організація, яку до того ж вже обскакував СРСР, запустивши  на орбіту перший супутник і, більше того, Гагарін не просто злітав у космос, а ще й повернувся живий-неушкоджений.
Це вже було питання принципу – обігнати Радянський Союз в космічних перегонах, показати, хто на Землі головний та першими висадити людину на Місяць. Три президенти – Ейзенхауер, Кеннеді та Ніксон – всі ставили перед НАСА цю задачу. Втім, фінансувати не поспішали, тож і успіхів не було. Програма пілотованих космічних польотів «Аполон» з самого початку не задалась – перші три астронавти загинули. Але співробітники НАСА не здавались і працювали над проєктом і далі. Це реальна частина історії, яка й стала зав'язкою для фільму.

Про що фільм

Задачу – будь-якими засобами обійти СРСР в космічній гонці – береться вирішувати урядовий агент Мо Беркус (Вуді Харрельсон), точніше наймає для цього авантюрну, але талановиту піарницю Келлі Джонс (Скарлетт Йохансон). І хоча ідеї Джонс виглядають дико та божевільно, рекламодавці та політики з різних штатів починають звертати увагу на НАСА та всіляко підтримувати, а на телебаченні тема космосу починає відтісняти навіть найгучніші новини з в’єтнамської війни.

Методи Джонс не до вподоби координатору проєктів «Аполон» Коулу Девісу (Ченнінґ Татум) – чесному льотчику, який не розуміє цих маркетингових хитрощів та вірить в успіх своєї справи без усіляких рекламних викрутасів. Хоча на самою Джонс він відверто захоплюється. Як і їй до вподоби цей працьовитий хлопець. До запуску «Аполона-11» та висадки астронавтів на Місяць (що Джонс вже прорекламувала чи не в усіх ЗМІ) залишилось якихось сім місяців.

Побоюючись, що й цього разу місія може провалитись Мо Беркус наказує Джонс зняти псевдо документальний фільм про успішну висадку на Місяць для показу по телевізору. Зрозуміло, що така фальшивка дискредитує самовіддану роботу Девіса та усієї НАСА і може стати фатальною для романтичних стосунків між Коулом та Келлі.

Правда та вигадка

Вже з анонсу можна зрозуміти, що сюжетних ліній достатньо навіть на повноцінний сезон серіалу і спроба втиснути все в один фільм не пішло йому на користь. Важко зрозуміти, на що режисер та авторка сценарію ставлять акцент: на досягненнях НАСА, на сатирі на уряд, на романтичній лінії, на розвінчанні конспірології? А ще там є тема чорного кота в темній кімнаті – яка вистрілює в найнесподіваніший момент. Менше з тим, за кожною з цих тем спостерігати вкрай цікаво.

До речі, про цю конспірологічну теорію. З тих пір, як Ніл Армстронг ступив на Місяць, не стихають теорії змови про те, що відео польоту, яке показували по всій Америці, - повністю сфальсифіковане. Деякі конспірологи навіть приписують ці зйомки Стенлі Кубрику (у фільмі на це є прямий натяк). І досі, через 55 років після історичного польоту, є люди, які досі вірять в те, що це фальшивка.

Режисер картини Грег Берланті поставив собі за мету показати обидві позиції, сподіваючись, що глядачі зрозуміють, де правда.

А от маркетингові хитрощі Келлі Джонс із залученням рекламодавців мали під собою реальну основу. Астронавти НАСА дійсно рекламували годинники Omega, енергетичний напій Tang («п’ють астронавти і прості земляни»), футболки Fruit of the Loom. Продакт-плейсмент і в 60-ті – продакт-плейсмент. Правда і те, що астронавти Ніл Армстронг, Базз Олдрін і Майкл Коллінз стали медійними ще до польоту.

І головне – це просто красиво.

Ще один персонаж, якого не згадують в титрах, це космічна програма. Чи то нам показують повню на півнеба, чи неймовірний захід сонця на мисі Канаверал, чи зоряне небо, чи золотавий блискучий космічний модуль, чи вражаючий старт ракети, чи навіть «найвищу одноповерхову будівлю в країні» - такий собі ангар для ракети – все це працює, як прихована, але дуже видовищна, пропаганда величі США, як провідної космічної держави.

А романтична історія – нехитра, в лоб. Бачиш красиву жінку – закохуйся. Бачиш чесного хлопця – закохуйся. Успіхи кожного в роботі лише підливають вогню у почуття. Цю простоту та щирість почуттів вдалось передати Йохансон та Татуму. З одного боку Келлі Джонс ніби й обманює Коула Девіса, а з іншого – чим більше дізнається про його чесноти, тим менше їй хочеться лукавства. І сам Девіс, дивлячись на викрутаси Джонс, розуміє, що для успіху інколи треба бути гнучкішим.

Щоб глядач не переплутав, хто тут головні герої, художники по костюмам зробили їх максимально помітними в кадрі. Супер модна, в яскравих нарядах, блискучих прикрасах, майже всі туфлі на височенних підборах – блондинка Йохансон перебирає на себе увагу в кадрі. Герой Татума, який полюбляє чорну шкіряну куртку, міг загубитися на її фоні, тож довелось його по ходу фільму перевдягати теж в яскраві – червону, синю, жовту футболки. Виглядає на тлі всіх інших співробітників НАСА (в однакових білих сорочках, чорних краватках та чорних штанях) Татум як павич – зате точно ми його не загубимо.  

Все в дусі фільмів 60-х – без подвійного дна, без складних характерів та моральних терзань. З чітким розумінням – хто тут головний і кому треба приділяти найбільше уваги.

Та й в цілому – це такий хороший фільм про хороший людей, в якому нема злодіїв і поганців. Їх почуття – чесні, прозорі й зрозумілі. Всі хороші, всі працюють заради загального добра, а якщо десь і схиблять, то лише з метою зробити як краще. Дещо затягнуто, зате лише позитивний вайб. Для літнього перегляду в кінотеатрах, щоб відволіктись, саме воно.
І котик дуже милий.

ПРО НАЗВУ

Назва фільму напряму відсилає нас до шлягера Fly Me to the Moon (Забери мене на Місяць). Написана ще в 1954 році Бартом Говардом, пісня стала найбільш відомою у  виконанні Френка Сінатри, який перетворив шлягер на значну віху в американській культурі та історії.

Саме цю пісню у виконанні Сінатри астронавти «Аполлон-11» вибрали як частину свого списку для прослуховування під час своєї подорожі на Місяць.

Пов’язана з космічними місіями «Аполлон», пісня все одно залишається піснею про кохання і розповідає про бажання закоханого втекти від буденності у невідому, але романтичну подорож.

Рекомендуємо також прослухати у виконанні Тома Джонса.

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

За сюжетом, героїня Келлі Джонс, щоб втертись в довіру до сенаторів різних штатів, прикидається їхньою землячкою та розмовляє з аналогічним акцентом – чи то Луїзіани, чи то Вірджинії. У нашому перекладі викрутились за допомогою «западенських говірок»: та йой, слава Ісу  і т.п. Чи правильно зробили перекладачі і чи смішно це? Не беремось судити, залишимо на ваш розсуд.

Забери мене на Місяць / Fly Me to the Moon

Режисер: Грег Берланті, більш відомий як сценарист та продюсер по фільмам «Зелений ліхтар», «Персонаж», «Гнів титанів».

Сценарій: Роуз Гілрой

В головних ролях: Скарлет Йохансон («Месники», «Чорна вдова»), Ченнінґ Татум («Загублене місто», «Супер Майк»), Вуді Харрельсон («Справжній детектив», «Голодні ігри»), Рей Романо («Вініл», «Офіс»), Джим Раш («Спільнота»)

Тривалість: 02:12