«Главком» продовжує публікацію масштабного дослідження про Сіноколоніалізм – явище, провоковане агресивною глобальною експансією Китаю. По мірі свого бурхливого економічного розвитку ця держава набула привабливості для інших країн. Однак, чимало з них втрапили вже втрапили «китайську пастку».
Ціла низка країн – вже відчули на собі наслідки отримання китайських грошей «без умов» замість західних грошей чи кредитів міжнародних фінансових організацій, які супроводжують ці позики відповідними умовами реформ, прозорості та підзвітності.
За дешеві «китайські спокуси» потім доводиться розплачуватись десятиліттями.
Автори огляду вважають, що краще вчитися на чужих помилках, аніж робити свої. Тим більше, коли вже є й відповідний український досвід «стратегічного партнерства» з Компартією Китаю. Про це йшлося у першій частині огляду – Китай і Україна. Що під маскою у Сі Цзіньпіна.
Про співпрацю з Китаєм інших країн читайте тут: Китай планує «колонізувати» понад 60 країн. Список тих, хто вже втрапив у пастку
У цій публікації йтиметься про несподіваний альянс, про який в Україні майже не говорять. Грузія і Китай.
Між цими країнами тепер дуже багато спільного.
Серединний коридор «Один пояс, один шлях» з виходом до Європи
Китай посилює свій вплив у Грузії і закладає основу для перебудови Серединного коридору – маршруту морських і сухопутних вантажних комунікацій, які сполучають Китай і Східну Азію з Європою через Центральну Азію, Каспій та Південний Кавказ.
Під час візиту на той момент прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі у 2023 році до Китаю було оголошено про встановлення стратегічного партнерства між Китаєм і Грузією і підтримку ініціативи «Один пояс, один шлях». У спільній заяві двох лідерів було зазначено про співпрацю в галузях транспорту, телекомунікацій, модернізації інфраструктури та цифрових технологій. Китай заявив про готовність побудувати, консолідувати та контролювати фізичну, програмну та цифрову інфраструктуру, що перетинає обидва регіони, посилюючи стратегічні зв’язки та монополізуючи їх у рамках розширення ініціативи «Один пояс, один шлях». Країна долучилася до неї у 2016 році. Тоді ж було підписано угоду про вільну торгівлю між Грузією та КНР у 2017 році. Китай використовував широкий спектр фінансових структур, зокрема, Азіатський банк інфраструктури та інвестицій, Китайський банк розвитку, Ексімбанк, Банк Китаю та Промисловий і комерційний банк Китаю, щоб посилити свій вплив у Грузії.
Китай є третім за величиною торговельним партнером Грузії. У 2022 році грузинський експорт до Китаю зріс до $737 млн, а імпорт з Китаю перевищив $1,25 млрд. Китай інвестував кошти в гідроенергетичний сектор Грузії, транспортну інфраструктуру, залізниці, порти та вільні промислові зони. Китайські компанії збільшили свою частку ринку готелів, магазинів і житла в Грузії.
КНР виділив фінансування на освітні та культурні проекти (інструменти м’якої сили) для просування та популяризації китайської мови та культури в Грузії. Ще у 2010 році Китай відкрив перший Інститут Конфуція у Вільному університеті Тбілісі. До 2022 року в Грузії вже було три Інститути Конфуція. Грузія заснувала Грузинсько-китайський центр економічного та культурного розвитку та Грузинсько-китайську асоціацію дружби. Китайську мову активно вивчають у понад десятку вищих і середніх навчальних закладів країни. Китай запропонував стипендії грузинським студентам для вивчення китайської мови в Китаї, залучив китайських викладачів для викладання китайської мови, історії та культури в містах Грузії. Пекін збільшив інвестиції в грузинські освітні та культурні проекти.
КНР доклав зусиль для розвитку цифрової інфраструктури в країні, незважаючи на те, що Грузія підписала меморандум про взаєморозуміння зі Сполученими Штатами у 2021 році, щоб обмежити експансію Huawei в Грузії. Сьогодні в Тбілісі говорять і підтримують розгортання інфраструктури 5G Huawei в країні. Таким чином Грузія зробила повний розворот від зобов’язань перед Вашингтоном.
Варто зазначити, що рівень трафіку через Росію знизився на 50%, а вантажоперевезення Серединним коридором зросли на 28% тільки за перші три місяці 2022 року, досягнувши рекордних 3,2 млн тонн у 2022 році. Багато хто очікує, що поставки зростуть до 10 млн тонн на рік. Збільшення вантажообігу через Серединний коридор привернуло увагу глобальних гравців – міжнародних корпорацій. У 2022 році обсяг контейнерних перевезень склав 33 тис. 20-футових контейнерів (TEU), тоді як поточний потенціал коридору становить 80 тис. TEU. У 2023 році маршрутами «Один пояс, один шлях» з Китаю до Європи було перевезено 860 тис. TEU. Таким чином, Серединний коридор навряд чи стане серйозним конкурентом Транссибірському маршруту, однак 1/10 трафіку здатний відтягнути на себе.
Китай скористався заклопотаністю Заходу війною в Україні, стратегічним занепадом Росії, десятиліттями неузгодженою політикою США щодо Грузії та провалом політики Східного партнерства Європейського Союзу. Цим досить несподіваним маневром Китай додав себе до списку глобальних держав, які беруть участь у формуванні стратегічного вибору Грузії.
Незважаючи на бажання грузинського суспільства мати демократію та йти шляхом євроатлантичної інтеграції, правляча партія пішла автократичним шляхом. В останні роки грузинський уряд фальсифікував вибори, придушував інакомислення, ув’язнював опонентів, атакував вільні ЗМІ, застосовував непропорційну силу проти протестувальників і витісняв західні інвестиції. Олігархічне правління Грузії є найбільшою перешкодою на шляху до євроатлантичних інституцій і налагодження зв’язків з Європейським Союзом і Сполученими Штатами. Проте, це ідеальне середовище для поширення китайського впливу.
З приходом до влади, режим Іванішвілі поступово послабив і маргіналізував прозахідні політичні сили в країні, провів широкий спектр операцій впливу, щоб демонізувати Захід і викорінити його цінності та ідеали в країні.
Грузія відмовилася приєднатися до санкцій Заходу та обмежити в'їзд до країни громадян Росії. Збільшила товарообіг з Росією, дозволила тисячам росіян придбати нерухомість і відкрити бізнес. Іванішвілі відновив пряме авіасполучення з Росією і заохотив російських туристів відвідувати грузинські курорти. Грузія разом з Туреччиною, Казахстаном, ОАЕ та Вірменією слугує для Росії ключовим каналом доступу до західних санкційних товарів, які їй найбільше потрібні для ведення війни в Україні.
Стратегічне зближення Грузії з Китаєм зумовлене спробами Грузії вирішити свої зовнішні та внутрішні питання:
- страх падіння режиму;
- страх втратити фінансову підтримку Заходу;
- переконання, що Росія не в змозі надати достатню фінансову допомогу для зміцнення режиму Іванішвілі;
- внутрішній тиск щодо виконання вимог євроатлантичної інтеграції.
Грузія прагне отримати від КНР фінансову допомогу, дешеві кредити, інвестиції та політичну підтримку. Захід висуває певні умови в обмін на допомогу та позики як стимул для Грузії будувати демократію та зміцнювати верховенство права. Китай надає кредити без таких умов. Відсутність політичних умов робить китайську допомогу привабливою можливістю збагачення для політичної еліти в Тбілісі та вагомим фактором для виживання режиму.
Завдяки підтримці Китаю, країни отримують системи відеомоніторингу та розпізнавання, які обіцяють контроль над їхніми громадянами, а КНР натомість отримує важелі та політичний вплив, створюючи ефективну модель контролю та репресій, яку можна відтворити і в Грузії.
Якщо Грузія інтегрує китайські технології, інструменти та методи, то стане залежною від Китаю та вразливою, включаючи примус, підривну діяльність, дезінформацію, стеження, соціальні маніпуляції, відключення інтернету та інші шкідливі дії. Розбудова цифрового потенціалу Грузії дасть можливість КНР збирати дані, отримувати конфіденційну інформацію про громадян, стежити за політичними діячами та впливати на внутрішню політику в обхід уряду Грузії.
Уряд в Тбілісі зобов’язався дотримуватися не тільки принципу одного Китаю, але й підтримки низки ініціатив:
- Один пояс, один шлях;
- Глобального розвитку (GDI);
- Глобальної безпеки (GSI);
- Глобальної цивілізаційної ініціативи (GCI).
На підтвердження прихильності до GSI, тодішній прем’єр-міністр Гарібашвілі не був присутній на самміті НАТО у Вільнюсі (за два тижні до його тижневої поїздки до Китаю), перед цим він зробив заяву на форумі Globsec-2023 у Братиславі щодо виправдання рішення Росії розпочати повномасштабне вторгнення в Україну, яке «частково» мотивоване прагненнями України до НАТО.
Стратегічне партнерство з комуністичним Китаєм з боку уряду Грузії суперечить стратегічним і зовнішньополітичним цілям країни, визначеним Конституцією і загрожує національній безпеці.
Скандально відомий корупційними практиками китайський бізнес-конгломерат CEFC China Energy вартістю $44 млрд, планував великі інвестиції, пов’язані з грузинським морським портом Поті. Бізнес-імперія розпалася, а її засновника та очільника ніхто не бачив після затримання у Китаї за звинуваченнями в корупції навесні 2018 року. Суперечлива бізнес-практика компанії у Грузії тепер постає у новому світлі, коли уряд попереднього прем’єра Іраклія Гарібашвілі став прискореними темпами поглиблювати зв’язки з Пекіном. З моменту повернення на пост прем’єр-міністра у 2021 році (раніше Гарібашвілі обіймав цю посаду в 2013-2015 роках) і до завершення перебування на посаді у 2024 році, китайські компанії стабільно вигравали контракти на вигідні інфраструктурні проєкти. Згідно з дослідженням неурядової організації «Громадянська ініціатива за демократичний і євроатлантичний вибір», у кожному інфраструктурному проєкті в Грузії вартістю понад $100 млн після повернення Гарібашвілі на посаду прем’єр-міністра у 2021 році брали участь китайські фірми.
Інвестиції вперше набрали обертів у 2015 і 2016 роках, коли Тбілісі офіційно приєднався до ініціативb «Один пояс, один шлях» перед підписанням угоди про вільну торгівлю з Пекіном у 2017 році. З того часу торговельний обіг Китаю збільшувався з кожним роком, а китайські фірми відкривали торгові зони й уклали вигідні та стратегічні контракти на будівництво залізниць, автомобільних доріг, електростанцій та інших інфраструктурних проєктів.
CEFC отримав величезну частку у вільній промисловій зоні Поті, неоподатковуваній виробничій базі поблизу порту на чорноморському узбережжі Грузії в 2017 році. Через CEFC Euro-Asian, регіонального відділення китайського конгломерату, отримав 75% акцій власності в проєкті, яким тоді керувала Euro-Asian Management Group, компанія, на яку потім працював Гарібашвілі. Патріка Хо, колишнього посадовця з Гонконгу, який очолював CEFC заарештували в Нью-Йорку та звинуватили в мільйонних хабарях африканським чиновникам і чиновникам ООН, торгівлі зброєю та ухиленні від торгових санкцій, накладених на Іран.
Мережа зв’язків між елітою Грузії та CEFC була опублікована в 2021 році в Pandora Papers. Відбувся витік майже 12 мільйонів документів від 14 офшорних постачальників послуг. Серед провідних політичних і бізнес-діячів були документи про таємні фінансові статки Іванішвілі.
Також ці файли показали, що власність Euro-Asian Management Group була рівномірно розподілена між двома компаніями: China International Group Corporation Limited і Eurasian Invest. Перша – холдингова компанія в Гонконзі, яка належить дочірній компанії CEFC і Eurasian Invest. Вона була заснована в жовтні 2016 року.
51% акцій другої, Eurasian Invest, належить британській Brightstone Finance Limited, а 49% – Ecliton Commerce Corporation. Обидві компанії були засновані на Британських Віргінських островах. У Pandora Papers показали, що контрольна частка Brightstone пов'язана з фондом спільного інвестування проросійського грузинського олігарха Бідзіни Іванішвілі, який він створив, щоб інвестувати в країну понад $1 млрд власних грошей.
У Грузії мало приділяли уваги діяльності CEFC, а ось Чехія мала свій досвід з цією компанією. Завдяки політичним зв’язкам з президентом Мілошем Земаном у 2015 році китайцям вдалося прибрати до рук найстарішу футбольну команду країни «Славія Прага», пивоварню, видавництво, частку в інвестиційному банку, будівлю в Празі для європейської штаб-квартири.
Експерт з Китаю у празькому Карловому університеті та директор Sinopsis Мартін Гала, зазначив, що просування CEFC у Чеській Республіці отримало зворотний результат. Чеська Республіка налагоджує тісніші стосунки з Тайванем, а президент Петр Павел є одним з найбільш агресивних політиків Європи щодо Китаю.
Відхід від демократії під керівництвом правлячої партії «Грузинська мрія», корупція на вищому рівні та зрощення політики і бізнесу призвели до напруження у стосунках Грузії та Заходу, Грузії та України і дедалі більшому дрейфі держави в бік Росії та Китаю.
Сіноколоніалізм – явище ХХІ століття, що стало можливим на тлі деградації західної цивілізації, її нехтуванням традиційними цінностями, втратої її привабливості для країн третього світу із-за важкого колоніального та не менш складного постколоніального минулого. Китай, по мірі свого бурхливого економічного розвитку, набував усе більшої привабливості як для бідних країн, так і для достатньо розвинених. Однак, чимало з них втрапили в «китайську пастку».
Наведені в огляді конкретні випадки з цілою низкою країн є переконливими свідченнями небезпек, які чигають на уряди держав, що прагнуть отримати китайські гроші «без умов» замість західних грошей чи міжнародних фінансових організацій, які супроводжують це відповідними умовами реформ, прозорості використання та підзвітності. «Дешеві» й «безумовні» китайські гроші потім дорого коштують і державам, і суспільствам, які змушені десятиліттями розплачуватись за «китайські спокуси».
Центр «Стратегія ХХІ»