Пацієнт – не хворий, а той, хто одужує: як ізраїльські психологи вчили наших лікарів

Півтора року тому Київ підписав меморандум із Israel Trauma Coalition - Ізраїльською коаліцією травми. Це неурядова асоціація, що складається з понад 40 організацій, які надають допомогу країнам, потерпілим від глобальних катастроф або воєнних дій.

Власне меморадум був продовженням співпраці, яка активно почалася у 2022-му. За цей час тренінги та курси з надання першої психологічної підтримки пройшли працівники рятувальної служби, поліцейські, психологи, прикордонники, співробітники Укрзалізниці, Укрпошти, столичного метрополітену... І, звичайно, лікарі - терапевти, педіатри, фахівці з швидкої допомоги, травматологи, медсестри та медбрати. Вони вчили не тільки нові прийоми роботи з “кризовими” пацієнтами, а й захист від самовигоряння через постійний професійний стрес.

Нині унікальна програма добігає кінця. Що це означає, Коротко про розповів координатор навчального медичного проєкту Israel Trauma Coalition Ігор Мішунін. Також своїми враженнями з нами поділилися столичні лікарі.

“Ми охопили лише першу лінію”

- Ігорю, відомо, що ваша програма базується в основному на немедикаментозних методах першої допомоги, тому вона має високу оцінку. Ви вже виконали все, що хотіли виконати в Україні?

– Ні, далеко не все. Тому я не кажу, що програма закривається. Я кажу, що вона ставиться на паузу, поки ми шукатимемо нових донорів.

Israel Trauma Coalition працює в Україні з 2014 року. З початком російського повномасштабного вторгнення наша присутність була значно розширена. Крім того, коаліція формувала різні кризові служби для тимчасово переміщених осіб у Європі. І все це за рахунок донорів, тобто безкоштовно для українців.

Таким було наше принципове завдання, таким воно й залишається. Але зараз у зв'язку з великою війною в Ізраїлі частина донорів змістила свою увагу на більш важливі для них цілі. Тому для України ми шукатимемо нові джерела фінансування.

- І на що вони будуть спрямовані, якщо знайдуться?

- Розпочинаючи роботу у 2022 році, ми спочатку орієнтувалися на те, щоб навчанням методів психологічної допомоги охопити якнайбільше населення – щоб люди могли допомагати собі та своїм рідним, які постраждали через війну. Не дуже швидко, але ми зрозуміли, що широка аудиторія несе ризики некоректного використання методик, тому вирішили сконцентруватися на професійних групах.

Програма, що субсидувалася, охоплювала першу лінію психоемоційної підтримки. На шкалі часу це проміжок від події до появи гострих стресових розладів. Актуальними залишаються друга, третя, четверта лінії – наш досвід роботи з посттравматичними стресовими розладами, з комплексом станів, пов'язаних із переживанням горя втрати та багатьма іншими фатальними впливами, з якими стикаються люди сьогодні.

“Війна не повинна позбавляти можливості повноцінно жити”

– В Україні є визнані фахівці з психіатрії, стрімко розвивається психологія. Водночас лікарі кажуть, що ви принесли їм нове бачення. Чого не було чи чого не вистачало?

- Я не кажу, що чогось не було чи не вистачало. Йдеться скоріше про базис, на якому будується українська система психологічної допомоги, а також соціальної і медичної. В Ізраїлі домінує салютогенний підхід – зосереджений на здоров’ї, а не на хворобі. Пацієнт розглядається як людина, яка одужує. Вона може перебувати у тяжкому, середньому, легкому стані, але якщо знаходиться в лікарні або під контролем медика, то одужує. І ця впевненість передається від лікаря до пацієнта. В Україні система допомоги вибудовувалась на патогенному підході. Пацієнт – це хвора людина, яка страждає. У вас навіть у лікарнях кажуть: "хворий, прийміть ліки", "хворий, зайдіть у палату".

Так, у вас є гарні напрацювання. Але Ізраїль, на жаль, перебуває у стані війни з початку свого існування. Це маленька країна. Така маленька, що в армії служать усі і майже всі воюють. Це не вибір народу, це необхідність, зумовлена ​​постійними ескалаціями. І тому вибудовувалася позиція національної стійкості, резистентності. На видужуванні, а не на хворобі. Цьому хочемо навчити й населення України. Нам приємно, що люди так позитивно відгукуються.

- У кожній професії є певна частка ревнощів: "чому він має мене вчити", "чим він кращий за мене". Вам із таким не доводилося стикатися?

- Звичайно, ми стикалися з різними ситуаціями. Наприклад, людина каже, що вже два роки воюємо, за таких умов працюємо, все пройшли, все знаємо. Запитання: "А за ці два роки скільки разів ви звернулися до психолога?" Відповідь:" Жодного разу – у мене на це час хіба є!" І ще запитання: "А скільки разів були у відпустці, активно відпочивали, вбиралися красиво, робили щось для себе?" - "Про що ви кажете, у нас війна!"

А ми говоримо, що війна не повинна позбавляти можливості жити. Тому що з такими темпами самопожертви ви перестаєте бути об'єктивним як щодо себе самого, так і своїх пацієнтів. Ми доносимо до лікарів, що не хочемо вчити лікувати, робити штучне дихання, оперувати. Це їхня компетенція, це їхній професійний обов'язок. Ми маємо навчити протоколам, де вони можуть допомогти собі та своїм близьким, а також у комунікаціях з підлеглими, колегами, з пацієнтами та родичами пацієнтів, які теж перебувають у стані травми.

При цьому родичі – це особлива тема. В стані такої травми, щоб вберегти близьку людину, вони ладні пожертвувати всіма іншими людьми. І лікарі можуть це неправильно розуміти, розцінити як егоїзм.

- У першій нашій бесіді ви говорили, що готували в Україні тренерів за своїми методиками. Тренери залишаться?

- Так, ми залишаємо після себе тренерів. Вони є у Києві, Одесі, Хмельницькому, Тернополі, Харкові. У нас є таке уявлення, що ці фахівці зможуть працювати за протоколами, за якими ми їх навчали. Щоб ми, коли повернемося, могли змістити фокус на іншу лінію допомоги, на іншу більш гостру проблематику.

Відгуки українських лікарів

“Якби курси були платні, не задумуючись гроші віддала б”

Лікарі швидкої допомоги кажуть, що найбільш цінний досвід, якого вони набули після курсів Israel Trauma Coalition, – це виведення людини з кризового стану без медикаментів, завдяки спеціальним технікам.

- Мені курси дуже багато дали. Насамперед, розуміння, що ПТСР – це не тільки про військових. Ті, хто боїться повітряних тривог і звуків вибухів, теж можуть отримати потужний стрес, - каже Оксана Фесюк, лікар 11-го відділення Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Києва. – Або ситуація, яка була після влучання в "Охматдиті". Жінка стоїть, кричить, її дитину не можуть знайти, вона нікого і нічого не бачить. Береш за плече і кажеш: я лікар швидкої, ви мене чуєте? Покроково переключаєш увагу на себе, щоб відвернути її думки від того, що дитина, можливо, загинула. Даєш завдання: підіть принесіть водички. Вона переключається на елементарну дію і так виходить зі ступору. А в майбутньому, коли все закінчиться добре, ймовірно, уникне наслідків цього стресу.

Оксана каже, що краще навчилася розуміти стан військових, до яких приїздить на виклики.

- Людина, яка у відпустці або в стані реабілітації, раптом знову опиняється думками на полі бою – або стріляє, або когось рятує. Маємо розуміння, як вивести її з того стану, які слова говорити, щоб пацієнт не сприйняв тебе як ворога. А ще й рідні – налякані, розгублені. Питають: може, його треба в психлікарню? Ні, не треба в психлікарню, треба зробити так і так... І ти вже стаєш не лікарем, а консультантом, як себе правильно поводити. Дуже шкода, що програма закривається. Не тільки медики, а й прості громадяни мали б її пройти, щоб зрозуміти, що відбувається з тими, хто прийшов з війни.

Багато користі, за словами нашої співрозмовниці, дали перегляд відео про конкретні ситуації і наступні роз’яснення.

- От боєць у стані ступору. Ось так його виводять. Бо через такий стан одного військового можуть загинути інші. І тут же проводять паралелі: ви самі можете впасти в такий ступор, якщо приїдете на локацію, де стався вибух, і побачите, наприклад, відірвану голову. Ми до всього маємо бути готові, але підсвідомість може дати збій, і колеги мусять знати послідовність дій.

Інше ставлення після курсів у медиків швидкої тепер і до поранених.

- Перевозиш хлопця, а в нього ноги немає. І не знаєш, що сказати, такий жаль, такий біль! А дивитися з жалем не можна. Треба дивитися з вдячністю: ти виконав свою місію, ти нас захистив, ти був на своєму місці. Ще раз дуже шкода, що навчання перервалося. Якби такі курси відкрили платні, не задумуючись віддала б гроші.

“Деякі практики були реально нові”

- З ізраїльськими практиками я познайомився влітку 2022 року, коли їздив на тиждень в Ізраїль на навчання, - розповідає Ігор Дубінін, завідувач лікувально-діагностичного реабілітаційного відділення КМП “Психіатрія” (в народі відома як лікарня ім. Павлова. - Ред.). Це була програма відомого центру травми та стійкості NATAL. Було цікаво, але ми взяли для себе десь 40%. Тренінг від Коаліції травми у нас у лікарні тривав три дні, надзвичайно насичені й ефективні.

Ігор Дубінін із вдячністю розповідає про практичні заняття з Олександром Гальчинським - кризовим психологом, майором Армії оборони Ізраїлю.

- Спочатку це було навіть не навчання, а відверта розмова, що і як у нас, що - у них. А потім перейшла у професійний діалог: з якими ураженнями ментального здоров’я ми стикаємось, які наслідки мінно-вибухової травми в перші 24 години, що таке стрес на полі бою, що відбувається з тими, хто вийшов з арени бойових дій, як відновити психічне здоров’я у хлопців, які втратили кінцівки. Працювали за ізраїльськими протоколами і над суїцидальними тенденціями.

Лікар відмічає, що за роки АТО – ООС, за два з половиною роки великої війни українські психіатри напрацювали набагато більше, ніж колеги з невоюючих країн.

- Але при цьому фахівці з коаліції проводили такі практичні моделювання типових ситуацій, що ми багато з того могли взяти. І взяли. Просто відпрацювали ці техніки один на одному, і вже самі відчували те, що можуть відчувати військові. Деякі практики для мене були реально нові, і вони в нас тепер використовуються, - каже Ігор Дубінін.