Найсексуальній актор України Олексій Гнатковський – про красуню-дружину і синів: ексклюзив Viva!
Найсексуальній актор України Олексій Гнатковський – про красуню-дружину і синів: ексклюзив Viva!

Найсексуальній актор України Олексій Гнатковський – про красуню-дружину і синів: ексклюзив Viva!

Роль у блокбастері «Довбуш» принесла актору Івано-Франківського драматичного театру Олексію Гнатковському широку популярність і народну любов. Його Іван Довбуш дуже сподобався глядачам: глибокий, харизматичний, сильний, що прагне слави й грошей, але здатний на великий вчинок і навіть жертву. А деякі фрази Івана Довбуша розійшлися на цитати.

Упродовж року після кінопрем’єри Олексій Гнатковський разом з авторами фільму їздить і показує «Довбуша» нашим військовим. Він займається благодійною діяльністю з 2015-го, допомагаючи в реабілітації воїнам. А після повномасштабного вторгнення разом із дружиною має власний благодійний фонд, що почав працювати майже з перших днів великої війни.

Наша розмова була про самого Олексія та його родину: як і чим живе новий секс-символ українського кіно? Проте інфоприводом стала телевізійна прем’єра пригодницько-історичного фільму «Довбуш» — у День Незалежності Україні на каналі ICTV2 о 20:00.

— Олексію, зараз, за рік після прем’єри фільму «Довбуш», що ви скажете про свого персонажа Івана?

Іван Довбуш вже став частиною мене. Це дуже важливий для мене персонаж, адже режисер Олесь Санін дав мені можливість написати деякі його тези: «То є мої гори, я тут ґазда, і хто прийде в хату і буде правити, як мені жити, вихаркає свої печінки». Його фразами зараз говорить уся Україна, на усіх бігбордах. Його фрази, що «наші люди – вівці, їх доять, з них шкіри знімають, їх б’ють, а вони між собою ворогують» – правдиві. Він відвертий, не загортає в папірці правду, говорить незручні різки речі, тому комусь він може здатися неприємним. Але він любить свій край та людей, і заради цього віддає найдорожче…

— Що саме було найскладнішим на зніманні «Довбуша»? Вам доводилось їздити на конях, виконувати трюки. Ви все самі робили?

Так, за пів року до початку зйомок я почав тренуватися з каскадерами. Ми тренувалися і всі трюки виконували самі – принципово попросили режисера. У нас у кожного були дублери, особливо у головних персонажів, а ми вирішили всі трюки робити самостійно. Тренували верхову їзду, хоча я добре їжджу на коні. Це специфічна верхова їзда, бо у горах – тут і коні трошки іншої породи, й інша специфіка їзди.

Одним з найбільших викликів для мене було пройти по колоді. Колода реально стояла між двома скелями, а висота урвища була метрів 20. Я страшенно боюся висоти, панічно просто. І мені Санін каже: «Давай дамо дублера». Я кажу: «Ні, у жодному разі». Я розумів, що знімаюся в епохальному кіно, яке увійде в історію, про яке будуть писати і дивитися всі покоління українців. І я не хочу, щоб замість мене йшов якийсь інший чоловік. Тому ми маємо кадри крупним планом, де йду саме я. Наді мною була тоненька ниточка, я був прив'язаний до троса. Насправді було дуже страшно, але для цього фільму я готовий був перебороти свій страх, і зараз цим пишаюся.

— Це правда, що Олесь Санін затвердив вас без кастингу?

Так, Санін затвердив мене без проб. До фільму ми не були знайомі особисто, проте я знав про нього, а він – про мене. Він прийшов на мою виставу «Енеїду», потім на спектаклі «Слава героям» і «Гамлет». Потім ми обговорювали, про що саме хочемо сказати у «Довбуші», зійшлися у поглядах, ставши однодумцями. Зараз я щасливий, коли він приїздить до Франківська і зупиняється в мене, а коли я їду до Києва – то в нього. Для мене велика честь – дружити зі своїм вчителем. А ще Санін для мене – бог сучасного кінематографа, ба більше – бо він вже є класик українського і світового кіно.

— Як так сталося, що вас, студента відділення політології, прийняли у трупу театру імені Франка?

Упевнений, все стається тоді, коли ти до цього готовий. Я вчився на політології і все життя танцював у народному колективі, на той момент – у студентському. Якось мій товариш каже: мовляв, їм у театрі, саме в балет в підтанцьовку, потрібні хлопці, ходи – заробиш якусь копійку. Я прийшов, подивився – а там дуже красиві дівчата. І подумав: тут треба лишитися хоча б на якийсь час. Фактично я пішов у театр за любов'ю, я завжди це кажу.

— І стали актором.

Оскільки не було молодих акторів, мене почали помічати режисери, які ставили постановки, і почали запропонувати мені ролі. Навіть головні. Я зіграв молодого князя Ігоря в одній з постановок, у «Марусі Чурай» зіграв Гриця. А потім зрозумів, що це моє покликання, і пішов здобувати вищу освіту. Освіта – це як порода. Без освіти ти просто дворняжка, ти можеш бути безкінечно талановитим, але якщо в тебе немає школи, то твій талант залишається на рівні твого таланту, а потрібна ще школа, база. Я пішов шукати своїх вчителів, і вони знайшлися.

— Нещодавно вас визнали новим секс-символом українського кіно. Як вам такий титул?

Насправді це приємно, тому що увага і любов шанувальників – це те, заради чого працює актор. Я переконаний, що титул секс-символу стосується не лише зовнішності, але й внутрішнього світу, розуму і громадянської позиції. Значить, моя робота відгукується шанувальникам. Це приємно, тим більше сексуальність – це дуже важлива історія в моєму житті. Але з іншої сторони, я ставлюся до цього не так серйозно, тому що у мене є набагато більше важливих соціальних проєктів. І я би хотів більшої уваги до них, ніж до сексуальності.

— Як реагує ваша дружина?

Вона в мене дуже мудра, крім того, що красуня. Тому у нас ніколи немає якоїсь ревності. Навпаки, вона тішиться тим і підтримує мене в цьому. Це мене надихає.

— Розумна й красива – це рідкість і дар водночас. Як живеться з розумною і красивою жінкою?

Тут можна сказати жартівливо – я ж сам її вибирав. Але насправді переконаний, що жінка вибирає чоловіка. Тому ми, чоловіки, можемо кічитися, що ми такі класні, що ми вирішуємо, але в цьому житті все в руках жінки. Як живеться? Бог мене нею благословив. Я тішуся таким благословінням. Я намагаюся не підвести цей дар і виправдати його, як в притчі про таланти. Коли тобі дається талант, його треба примножувати в усіх сенсах.

— Скажіть, чим займається ваша Ольга? Вона також акторка?

Ні, вона не актриса. Ми познайомилися в інституті, вона також закінчила політологію, працювала піарницею у великих компаніях, потім у банку. І на телебаченні журналісткою працювала. Після декрету мала свій шоурум, займалася сферою моди. А зараз, після початку повномасштабною війни, керує благодійним фондом: у нас є сімейний фонд, і ми його ведемо. Вона фактично ним керує і робить величезний об'єм роботи – збори для військових потреб, машини, тепловізори. Плюс соціальні різні проєкти – працює з дітьми, з переселенцями, з жертвами зґвалтувань, з матерями з дружинами загиблих, з військовими і так далі. Це величезний пласт роботи.

— А ваші сини? Скільки їм років? Чому татко їх навчає?

У мене двоє синів: старшому Остапу зараз 12 буде, а меншому Оресту – 4. Ми всі на «О»: Олексій, Ольга, Остап і Орест. Татко навчає насамперед любити себе і свою країну. Вони дуже добре дотичні до воєнної реальності, тому що у нас половина сім'ї воює: їхні хрещені дядьки зараз на фронті. Ми пережили і полон, і звільнення з полону. Мої діти добре про це знають, розуміють, орієнтуються в ситуації та багато допомагають. А найбільше я вчу їх своїх традицій, своєї культури. І вчу бути людьми. Як на мене, це найважливіше.

Найважливіше, що ми маємо дати дітям – це освіту і культуру. Це те, заради чого зараз кладеться жертва найкращих синів і доньок України. Заради того, щоб наші діти були якісними українцями, мали якісну освіту, мали якісний культурний рівень. І щоб вміли розпізнавати своє і чуже, цінувати своє й гонорово ставитись до себе, не применшуючи значення інших. Не ставали фашистськими шовіністами, як наші сусіди.

Фото: Маргарита Надточей, пресслужба

Джерело матеріала
Згадувані персони
loader
loader