Відносини України та Польщіна початку повномасштабного вторгнення і на третій рік війни дещо трансформувалися. Ні, поляки й надалі бажають нам перемоги, адже розуміють для себе наслідки української поразки. Водночас ейфорія різносторонньої допомоги на початку повномасштабного вторгнення з часом перейшла у більш прагматичне русло. Це, наприклад, вилилося в обмеження транзиту для української сільгосппродукції, що переросло практично в блокаду й антиукраїнські дії польських фермерів і перевізників на кордоні.
Та не лише економічні питання нині є проблемними у відносинах обох країн. Досить серйозно про себе нагадує й історичне минуле. "Початок переговорів з Україною про членство в ЄС є позитивною звісткою", – заявив президент Польщі Анджей Дуда. Однак від наших сусідів лунають й інші меседжі: "Поки не вирішиться питання ексгумації останків жертв Волинської "різанини" (саме так у Польщі називають Волинську трагедію – обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення у 1942-1943 роках), доти Києву немає сенсу мріяти про вступ до ЄС".
Варто розуміти, що для наших сусідів це дуже болюча тема. Саме тому вони постійно до неї повертаються, і просто відмахнутися не вийде. Як відомо, польський Сейм у 2023 році ухвалив резолюцію про вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії у її 80-ті роковини. У тексті резолюції зазначено, що з 2016 року 11 липня відзначається як Національний день пам'яті жертв геноциду. Також у документі йдеться про необхідність провести ексгумацію, гідне поховання та вшанування пам'яті всіх жертв геноциду.
Про те, як історичне минуле сварить Україну та Польщу, – у матеріалі OBOZ.UA.
Різне бачення
Складне питання Волинської трагедії вже давно стоїть на порядку денному українсько-польських відносин. Остання хвиля обурення, яка сколихнула все польське суспільство, сталася під час форуму "Campus Polska Przyszlosci 2024", а саме після того, як міністра закордонних справ України Дмитра Кулебу запитали про складні історичні питання, які розділяють наші країни, та коли Україна дозволить польським фахівцям провести ексгумацію тіл загиблих поляків під час Волинської трагедії 1943 року. Відповідь, під час якої міністр пригадав про операцію "Вісла", просто "запалила" усю Польщу.
"Чи знаєте ви, що всіх цих українців примусово переселили з українських територій на проживання до різних місць Польщі, зокрема й до Ольштина в межах операції "Вісла" у 1947 році? Якби ми, політики, почали копирсатися в історії, якість розмови була б зовсім іншою. Ми могли б повернутися вглиб історії і почати згадувати все те погане, що поляки робили українцям, а українці – полякам. Тому давайте залишимо ці речі історикам", – наголосив очільник українського МЗС.
Водночас Кулеба зазначив, що не існує жодних проблем з ексгумацією загиблих поляків, але Україна просить також ушанувати пам'ять українців.
На цьому б можна було завершити й рухатися далі, адже, наприклад, очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський, який також був присутній на форумі, закликав думати більше про майбутні польсько-українські відносини, ніж про історичні претензії. Та висловлювання Кулеби підхопили польські праві та політики з колишньої партії влади "Право і справедливість". Після цього здійнялася буря. Україну звинуватили не лише у неповазі до жертв Волинської трагедії, але й у зазіханні на польську територію, мовляв, "український міністр назвав території Люблінщини, Підкарпаття і Малопольщі українськими територіями".
Дійшло до того, що навіть поміркований прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск досить жорстко зазначив, що має "однозначно негативну оцінку того, що сказав український міністр". Україна, додав він, у будь-якому разі повинна буде "виправдати польські очікування з точки зору не стільки поховання історії, скільки облаштування наших відносин на основі правди про цю історію. Це ті елементи, які необхідні для налагодження добрих польсько-українських відносин", – сказав він.
Також Дональд Туск підтвердив заяву міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша, який у липні сказав, що "Україна не може бути прийнята до ЄС, поки Варшава і Київ не вирішать питання Волинського злочину".
"Україна не буде членом Євросоюзу без згоди Польщі. Україна має відповідати стандартам, а вони різноманітні – не лише питання кордону, торгівлі, правових та економічних, але й культурно-політичних стандартів", – зазначив польський прем’єр. Туск анонсував, що буде "все чіткіше й чіткіше" пояснювати, особливо під час польського головування в Раді ЄС (розпочнеться 1 січня 2025 року), що в інтересах Києва є врегулювання польсько-українських відносин. При цьому, чи є ексгумація офіційною умовою підтримки Польщею вступу України до ЄС, у сусідів поки не конкретизують, додаючи, що цю проблему необхідно вирішити.
Відновити реальну історичну картину
Питання щодо заяв очільника МЗС України стосовно Волинської трагедії набуло такого резонансу, тому що для поляків воно дуже болюче. Вони вважають, що під час тих подій, за одними даними, загинуло 30 тисяч поляків, а дехто навіть говорить про 100 тисяч. Водночас до сьогодні немає порозуміння між українськими та польськими істориками щодо чисельності жертв як серед поляків, так і українців. Так чи інакше, але у Польщі Волинську трагедію вважають "геноцидом", відповідне рішення схвалив Сейм, тому це питання є принциповим для усього польського суспільства – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
На думку дипломата, зважаючи на нинішні реалії, це питання набуває нового виміру. Адже Україна прагне стати членом Євросоюзу, а поляки погрожують гальмувати цей процес, поки не буде вирішено волинське питання. Окрім того, Польща – дружня країна. Й оскільки їх це питання так хвилює з певних причин, значить, треба знову до нього повертатися, давати оцінку й говорити з Варшавою.
"Між тим, українські історики вважають, що це не був акт геноциду. Тому очевидно треба відновити спільну комісію істориків обох країн щодо ретельного вивчення проблеми. Необхідно, спираючись суто на документи, максимально достовірно визначити розмір втрат українського та польського населення. Власне кажучи, якщо буде встановлено, що дійсно це був геноцид, як говорить польська сторона, звісно, ми маємо реагувати політично, зробити відповідну засуджувальну заяву. Але до цього ми підійдемо лише тоді, коли спільна комісія також затвердить, що це є актом геноциду. Тобто те, що схвалив польський парламент, це на підставі досліджень лише польських істориків", – вважає Олександр Левченко.
Отримати всі відповіді
Українські історики вважають, що треба брати до уваги не тільки фактори взаємного знищення польського та українського населення на Волині у той час, але й порушувати питання, чому ж це сталося? Що саме виступило тригером таких трагічних подій?
За словами Олександра Левченка, як тільки виникають запитання – а що власне призвело до такої ситуації, звідки взялася ця лють і неприязнь, польська сторона починає уникати відповідей. Яку ж політику проводила польська влада щодо Волині? Документи, які є в розпорядженні істориків, показують, що, на жаль, договором від 1921 року між Польщею та Радянською Росією, Україну було поділено. Частину собі забрала Польща, іншу частину забрала Радянська Росія. Між тим, була Українська держава, яка відновилася в березні 1918 року, і за цим поділом від 1921 року вона зникає.
"Польща фактично забирає чужі землі. При цьому вона каже, що колись вони ж були її, коли була Перша Річ Посполита. Тому починає проводити сплановану політику полонізації цих земель, особливо на Волині. Саме на Волині проводиться ще й політика переселення польських військових пенсіонерів на території, де проживає абсолютна більшість українців, до того ж православних. Проводиться політика зі скорочення українського шкільництва. В деяких районах воно просто зникло. Функціонує тільки польське викладання, при тому, що абсолютна більшість населення – українці. Є документи, що на початку 1939 року (а тоді вже військові тримали владу в Польщі) вони взагалі схвалили рішення закрити українське питання. Тобто фактично тих, хто щось підтримував національне, надумали просто знищувати", – говорить Олександр Левченко.
Наприкінці 39-го року зникає Польська держава, а носіями цієї держави на українських землях залишається польське населення. Починаючи з 43-го року польське населення на українських землях фактично вже говорить про відбудову Другої Речі Посполитої та про майбутнє повернення до Польщі.
"Між тим, українці розуміють, що повернення до Другої Речі Посполитої, враховуючи минулі дії поляків та їхні утиски усього українського, призведе до повного національного розгрому. Тому події на Волині у 1942-43 роках – це без перебільшення трагедія. Якщо там були такі масові вбивства, ми їх маємо оцінити й засудити. Але ж і людей до такого стану доводили польською офіційною політикою утисків. Тому я би не радив Варшаві глибоко йти в історію. Бо якщо ми будемо давати політичні оцінки ставлення Речі Посполитої до українців, то виявиться, що воно було дуже не добрим і жахливим. Так чи інакше, але українці вважають ті події великою трагедією, тому що кожне людське життя має свою ціну", – зазначив Олександр Левченко.
Що далі?
На сьогодні важко прогнозувати перебіг подій. Україна не проти початку процесу ексгумації останків жертв Волинської трагедії, але ж зараз триває війна. Наприклад, польська сторона днями заявила, що не буде посилати своїх інструкторів в Україну, бо це становить загрозу для їхнього життя. Як же тоді бути з ученими, які повинні будуть працювати на Волині, яка також потрапляє під удари ракет і БпЛА.
"Те, що Україна дозволить проводити роботи з ексгумації, ні у кого не викликає питань. Якщо підтвердиться факт геноциду, як стверджують поляки, то ми маємо офіційно це визнати й попросити вибачення. Очевидно, що доведеться схвалювати рішення на рівні парламенту з засудженням цього акту. Але Україна на це не піде, поки наші науковці остаточно не розберуться в усіх питаннях і чинниках. Я думаю, польська сторона також у цьому зацікавлена.
Коли саме розпочнеться цей процес, важко сказати, адже триває війна. Водночас діяти треба швидко, бо Польща заявила, що гальмуватиме наші європейські перспективи. Польща призначила свого посла, у нас немає посла в цій країні. На рівні урядів треба ініціювати спільну групу щодо волинського питання. До Польщі має їхати принаймні віцепрем’єр, щоб обговорити, як вони бачать вирішення проблеми, що треба першочергово зробити. Щодо ексгумації одразу домовляємося, коли це все буде, коли ми даємо дозволи й так далі, аби поляки мали якомога більше інформації, що українці готові співпрацювати", – зазначив Олександр Левченко.
Потрібен символічний жест
"Потрібно спокійно й холодно підходити до розв’язання проблеми Волинської трагедії, але вирішення питань з похованням жертв, воно насправді достатньо чутливе в польському суспільстві й, скажімо так, об'єднує всі політичні сили. Певну напруженість міг би зняти дозвіл з боку України на проведення ексгумації та поховання тих жертв Волинської трагедії, які ще не були поховані згідно з християнським звичаєм. Це питання не вирішене, й воно справді турбує і родичів тих людей, які загинули, і загалом польське суспільство", – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив український дипломат Андрій Дещиця, який із 2014-го по 2022 рік обіймав посаду посла України в Польщі.
На думку Андрія Дещиці, події, які відбувалися на Волині в 30-40-х роках минулого століття, а саме чому виникли ця напруженість і протистояння між українцями та поляками, все ще вимагають досить ретельного вивчення. Але що можна зробити вже зараз, щоб не було бар'єрів та взаємних обвинувачень, – дозволити зняти заборону на проведення ексгумацій жертв і дати змогу родичам чи польській державі у відповідний спосіб їх поховати. Хоча й після цього повністю питання Волинської трагедії чи історичного українсько-польського минулого не буде зняте з порядку денного, бо це дуже комплексне питання, яке вимагає ретельних досліджень. На думку дипломата, у нас різне сприйняття спільного історичного минулого. Бо ми говоримо, скажімо, про Волинську трагедію в 40-х роках, але політика Польщі щодо українців не була дружньою, а навпаки – була репресивною щодо них. Тому в українців і зародився цей спротив.
"У польському суспільстві питання Волинської трагедії знаходить однакове сприйняття, що в правій політичній сцені, що в лівій, що в центристських партіях. І я, як посол, знаю, які домовленості були, починаючи з 2014 року, як ми домовлялися, які пробували кроки назустріч одне одного. Але раніше вирішити це складне питання не вдалося, тому що на цьому постійно грала Росія, яка й сьогодні розігрує цю карту історичного минулого. Зрозуміло, що між будь-якими сусідніми народами завжди будуть протиріччя, які виникали в минулому. Україна боролася за свою незалежність і державність, і Польща боролася за свою незалежність і державність. Деколи ці методи боротьби не були сприйняті. Але це історичне минуле, яке треба вивчити, прийняти й рухатися далі. Сьогодні ситуація кардинально змінилася, ми зараз у стані війни. І для нас найважливішим є питання солідарності й перемоги у війні з Росією. І саме це має нас із поляками об’єднувати", – зауважує Андрій Дещиця.
Хоча події Волинської трагедії відбувалися у воєнний час, вони, звичайно, є неприйнятними. Андрій Дещиця вважає, що українцям потрібно абсолютно чітко засудити вбивства цивільного населення, це не має виправдання в жодному суспільстві. На його думку, хоча дозвіл на ексгумацію повністю не вирішить питання Волинської трагедії, адже там значно більше складових, але це той символічний крок, який зніме напруженість між Польщею та Україною, а наша держава ще й продемонструє свою високу гуманну християнську гідність.
"Я не бачу на сьогодні якихось застережень, аби польська держава, польські громадяни поховали своїх родичів в Україні в гідний спосіб. Я думаю, що цього буде достатньо для того, щоб починати розмови щодо нашого членства в Європейському Союзі та підтримки з боку Польщі, бо покажемо, що ми є європейською нацією, яка шанує усіх загиблих у ті страшні часи. Думаю, що це буде серйозним аргументом для нас під час переговорів", – констатував Андрій Дещиця.