Повернення олігарха: як влада Грузії готує свої "мінські угоди" і повну капітуляцію перед Росією

26 жовтня 2024 року в Грузії відбудуться парламентські вибори. Офіційно виборчі перегони стартували лише у вересні, але насправді вони тривають вже багато місяців. Вони без перебільшень визначать подальшу долю країни.

Варіантів небагато – або складний шлях до Європи, або перетворення на кавказьку Білорусь, тобто молодшого партнера Росії та її обслугу. Більшість населення країни бажає першого, проте чинна влада в особі партії "Грузинська Мрія" послідовно тягне Сакартвело іншим шляхом і має всі шанси знову перемогти.

Як Україна проспала уроки війни 2008-го, який у 2024-му план дій у проросійських сил в Грузії та що робити прозахідній опозиції – читайте в матеріалі 24 Каналу.

План з "білорусизації" Грузії

Хоча "Мрія" досі не презентувала своєї політичної програми, що це буде, ми вже приблизно знаємо – партія влади вже протягнула скандальний закон про іноагентів.

Це копія російського репресивного закону. За його допомогою російські агенти в Грузії (яка гра слів) планують придушити опозицію та громадянське суспільство. Ті самі завдання має закон про заборону пропаганди ЛГБТК+, ухвалений вже у вересні, а також низка інших ініціатив.

Вони спрямовані на відмову від євроінтеграції Грузії (ЄС з липня 2024 року призупинив її у відповідь на численні демарші Тбілісі, а деякі грузинські політики вже під санкціями США) та повернення до сфери впливу Росії.

При цьому "Мрія" досі обіцяє грузинам вступ до ЄС до 2030 року й одним із гасел кампанії є слоган "Достойно в Європу". Проте це очевидна брехня, адже з такою політикою ніякої Європи Грузії не світить. Навпаки, куди реалістичнішим наразі виглядає перспектива скасування "безвізу" для Сакартвело.

Абхазію та Південна Осетія повернуть Грузії?

Натомість грузинам пропонується ідея відновлення територіальної цілісності. Нагадаємо, що наразі 20% території Сакартвело офіційний Тбілісі не контролює.

Наразі як Абхазія, так і Південна Осетія мають статус частково визнаних держав. Їх визнала лише Росія та її симпатики на кшталт Нікарагуа, Сирії, Венесуели та Науру. Останні навіть не приховують, що роблять це за гроші.

Натомість більшість країн світу (і Україна також) вважають як Цхінвальський регіон, так і Абхазьку Автономну Республіку невіддільними частинами Грузії.

Попри міжнародне право ці території наразі перебувають під ефективним контролем Росії. Формально там є свої уряди з місцевих сепаратистів, проте насправді вони повністю залежні від Кремля – грошей та воєнної сили (Росія активно добудовує в Абхазії свою базу ВМС, а також залучає місцевих до війни в Україні).

В останні роки росіяни все менше ховаються і вже призначають на керівні пости в "республіках" оригінальних власних громадян, які "керують" також громадянами Росії, бо майже всі місцеві давно отримали російські паспорти. Нічого не нагадує? Так, це ж "ДНР" і її близнючка "ЛНР".

Тепер план Росії полягає в тому, щоб повернути (точніше – "втюхати") Абхазію та Південну Осетію під управління Грузії, а опікуватися цими троянськими кіньми має головна проросійська партія країни "Грузинська мрія" та її духовний лідер Бідзіна Іванішвілі.

Бідзіна Іванішвілі / Фото з фейсбук-сторінки партії "Грузинська мрія"

Хто такий Бідзіна Іванішвілі та як він пов'язаний з Росією

Бідзіна Іванішвілі є грузинським олігархом, його бізнес тісно пов'язаний з Росією, його родичі мають тісні зв’язки з номіналами Путіна (генералом КДБ і колишнім губернатором Санкт-Петербургу Полтавченком та іншими).

Статки Іванішвілі оцінюються приблизно в 4,9 мільярда доларів, що не надто багато у порівнянні з російськими мірилами, але є космосом для небагатої Грузії.

Але це лише осяжна частина айсберга. За 12 років при владі Іванішвілі та його міньйони спромоглися встановити контроль за основними галузями країни та створили справжню корупційну мережу, що дає можливість для практично безмежного політичного впливу. Ця мережа зробила олігарха фактичним господарем цілої країни.

В останні роки в Грузії встановилась своєрідна химерна система, де на показ нібито зберігається демократична система (у вигляді парламентської республіки), але насправді всі ці урядовці разом із прем'єром є не більше, ніж наймані менеджери олігарха Іванішвілі, який вочевидь уявляє себе таким собі грузинським сьогуном, тобто почесним президентом партії "Грузинська мрія".

"Почути Донбас" по-грузинськи

Як буде відбуватися "возз'єднання" Грузії, що обстоює "Грузинська Мрія", нам 14 вересня 2024 року натякнув Іванішвілі на мітингу в місті Горі.

Після закінчення виборів 26 жовтня, коли буде засуджено винуватців війни, коли абсолютно всі винні в руйнуванні грузино-осетинського братерства отримають сувору юридичну відповідь, ми обов'язково знайдемо в собі сили попросити вибачення за те, що згідно з отриманим завданням, зрадницький "Нацрух" ("Єдиний національний рух", – партія нині ув'язненого експрезидента Саакашвілі – 24 Канал) 2008 року огорнуло полум'ям наших осетинських сестер і братів,
– Бідзіна Іванішвілі на передвиборчому мітингу, 14 вересня 2024 року.

Хто не зрозумів слова олігарха – розтлумачимо. Пан Іванішвілі вважає винними у війні серпня 2008 року не Росію (її в цій схемі взагалі нібито не існує), а саму Грузію і її тодішнє політичне керівництво на чолі з прозахідним Міхеїлом Саакашвілі (нині – громадянином України), яке збирається показово покарати в разі перемоги на парламентських виборах (нагадаємо, "Мрія" при владі з 2012 року і раніше, схоже, не мала часу).

Натомість самі переможені планують просити вибачення у сепаратистів, а точніше – Росії, яка за ними стояла тоді та стоїть зараз.

Хто має просити вибачення за війну 2008 року

На початку серпня 2008 року з території Південної Осетії почалися невибіркові артилерійські обстріли території, що контролював центральний грузинський уряд. У відповідь президент Саакашвілі віддав наказ армії перейти в наступ та взяти під контроль столицю сепаратистів Цхінвалі (що й було зроблено).

Паралельно на територію невизнаної республіки зайшли російські війська (абсолютно незаконно) й наступного дня почали бойові дії на території Грузії проти грузинської армії. Президент Дмітрій Мєдвєдєв назвав цю операцію "Примусом до миру".

Разом із росіянами воювали сепаратисти з Південної Осетії, а їхні побратими з Абхазії відкрили другий фронт. Попри деякі успіхи (зокрема, збиття російських воєнних літаків) грузинська армія була швидко розбита та змушена фактично капітулювати 12 серпня.

Росія тимчасово окупувала значні території, на яких були зафіксовані воєнні злочини, а в зоні окупації сепаратистів – етнічні чистки. Підсумком війни стало офіційне визнання Росією "республік" як незалежних держав і розірвання Грузією дипломатичних відносин з Москвою. Під час бойових дій були вбиті сотні людей і майже 200 тисяч стали біженцями.

Тому просити вибачення за війну має не Грузія, а Росія, ба більше, лише самих вибачень – замало. Діям агресора має бути дана належна юридична оцінка.

На жаль, до цього дуже далеко – спроби Грузії позиватися проти Росії до міжнародних судів провалилися, а після зміни влади в країні взагалі були саботовані та завершилися фіаско в МКС в грудні 2022 року. Тоді суд в Гаазі де-факто визнав Росію невинною в агресії (за формальними ознаками). При цьому ордери від Каріма Хана на арешт трьох південноосетинських чиновників досі не скасовані (четвертий підозрюваний – заступник командувача ВДВ РФ генерал-майор В'ячеслав Борисов – давно помер і суд вже не цікавить).

• Наразі Грузія має окремі успіхи лише в ЄСПЛ, який Росія показово ігнорує і не збирається виплачувати понад 129 мільйонів євро компенсації громадянам Грузії (хоча відсотки досі капають).
• З березня 2022 року Росіян виключена з Ради Європи, під егідою якої діє ЄСПЛ, через це росіяни оголосили, що не виконуватимуть рішення Суду, ухвалених після 16 березня 2022 року.

Якою була роль України в російсько-грузинській війні

Україна також, на жаль, була втягнута в російсько-грузинську війну і де-факто діяла на боці агресора. Росія активно застосувала можливості свого Чорноморського флоту в Криму для агресії проти Грузії.

МЗС України 10 серпня застеріг російську сторону від можливої участі кораблів Чорноморського флоту Росії у війні, проте Москва українську ноту проігнорувала та 12 серпня провела силами Чорноморського флоту десантну операцію проти Грузії.

У бойових діях "відзначились" нині знищені ЗСУ крейсер "Москва" або суттєво пошкоджені ВДК "Саратов" і "Ямал". Вони відзначились у знищенні ВМС Грузії під час рейду до порту Поті 12 серпня 2008 року.

Також росіяни поспішили звинуватити України в недружніх відносинах, а згодом український Мін'юст взагалі повідомив, що угода про Чорноморський флот Росії на території України не передбачає обмежень щодо дій росіян.

Українська влада взагалі зайняла дивну позицію – президент Ющенко разом із президентом Польщі Лехом Качинським прибули до Тбілісі, щоб підтримати Саакашвілі, а в цей самий час Верховна Рада провалювала голосування за постанову про визнання подій у Грузії агресією з боку Росії.

Причому "ножа в спину" всадила політсила чинної тоді прем'єрки Юлії Тимошенко – лідерки "Батьківщини", частина керівної коаліції, між іншим.

"Бютівці", які голосували проти визнання російської агресії у 2008 та у 2024 досі засідають у Верховній Раді:

• Олександр Абдуллін,
• Костянтин Бондарєв,
• Сергій Власенко,
• Михайло Волинець,
• Валерій Дубіль,
• Іван Кириленко,
• Андрій Кожем'якін,
• Олена Кондратюк,
• Анжеліка Лабунська,
• Сергій Соболєв

Через рік після агресії проти Грузії, Росія взагалі змінила власне законодавство про застосування армії для захисту громадян Росії та військових баз за кордоном. І це вже відкрило дорогу до майбутньої окупації Криму та повномасштабної війни проти України.

Пророча обкладинка українського часопису “Тиждень” від 15 серпня 2008 року

Чому слова Іванішвілі шокували

Заява Іванішвілі від 14 вересня стала шоком, бо раніше "Мрія" собі такого не дозволяла, хоча й робила натяки, зокрема, в партійних пресрелізах. Але тепер це прямо каже фактичний правитель Грузії останніх 12 років.

Поразка у війні 2008 року довго була фактором, що об'єднувала грузинське суспільство. Але в останні роки чинна грузинська влада поступово нормалізувала образ росіян, а з кожним відновленням авіасполучення з Росією наближала мить, коли грузинам доведеться перепрошувати перед агресором. Нині ж Іванішвілі практично назвав фінальну дату.

Шокує також і місце, де пролунали ці слова. Іванішвілі сказав їх у Горі – це невелике містечко було розбомблене російською авіацією 9 серпня 2008 року, а потім і окуповане армією Росії. Тоді завдяки фото українського фотографа агенції Reuters весь світ побачив воєнні злочини росіян, які просто вбивали цивільних.

Тоді ці кадри шокували, але, на жаль, не стали пересторогою – так званий "цивілізований світ" продовжив business as usual з Росією, а згодом Москва повторила свої звірства в Алеппо, Маріуполі, Харкові, Ізюмі, Авдіївці, Бахмуті та багатьох інших містах.

Місто Горі, що палає, 9 серпня 2008 року / Фото AFP

Українські паралелі

Паралелей тут знову не уникнути, адже маємо рівно те саме, чого вимагали від України росіяни щодо окупованої ними частини Донбасу. Відмінності полягають в тому, що в нас були російські дорожні карти під назвою "Мінськ-1" і "Мінськ-2", а грузинам вочевидь лише належить їх скласти та адаптувати "формулу Штайнмаєра" вже під себе. Точніше – презентувати громадськості, бо вочевидь вони вже давно написані. У Москві.

Громадськість, до речі, була не надто рада словам Іванішвілі. І навіть спробували вийти на вулиці, проте протести цього разу не були масовими, що вказує як мінімум на роздуми щодо того, чи потрібно перепрошувати та "почути їхній грузинський Донбас".

Отже, вибори 26 жовтня стануть ще й плебісцитом із присмаком "троянських коней". Іванішвілі, який взагалі полюбляє бути не публічним, але цього разу активно вилазить на світ божий, щоб сказати ось таке, тут відіграє роль не Людмили Янукович на мітингу “наколотих апельсинів”, а того, хто виголошує ультиматум.

Його зміст – або беріть Абхазію та Південну Осетію, "робіть федералізацію" та потроху ставайте ними (тобто Білоруссю), або з вами буде так, як з Україною у 2022-му, але без армії, яку ви не розвиваєте, бо вами керують хлопці з грузинського варіанту "Партії регіонів" на чолі з хлопцем, який навіть не буде закликати кудись "гудіти", а прямо каже – капітулюйте. Бо інакше буде горе і новий Горі, точніше значно більше нових Горі.

Що робити грузинам

Що робити у цій ситуації грузинам – вирішувати лише їм. Вони бачили на власні очі як білоруський, так і український сценарій. Вони знають, що сил у них небагато, але знають також, що й Росія виснажена війною в Україні й точно не має ресурсів для повторення переможної ходи серпня 2008-го.

Вони знають, що п'ята колона, яка тягне їх в обійми Москви, сильна, і розуміє, що може втратити все, тому буде стояти на смерть (власне, поява Іванішвілі першим номером виборчого списку "Мрії" – це доказ цього). Їм відомо, що міжнародна підтримка громадянського суспільства Сакартвело обмежена (на жаль, це стосується й України, яка за останні роки взагалі, схоже, "забила" на Грузію), але наступного шансу стати вільними може не бути ще багато років.

Саме тому вибори 26 жовтня такі важливі. Саме тому опозиція подолала тривалу взаємну недовіру та об’єдналася. Але перемогти на них замало – потрібно буде ще й захистити результат.