Візит президента Володимира Зеленського до Сполучених Штатів добігає кінця. Оскільки по часу він співпав з фінальною стадією президентської кампанії в США, українська делегація опинилася в епіцентрі подій і стала причиною для суперечок між республіканцями та демократами.
В інтервʼю Главреду керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович розповів, чи почули американці план Перемоги України, як Трамп може використати зустріч із Зеленським, та про що Байден та Зеленський говоритимуть на "Рамштайні".
Як би ви оцінили візит Зеленського до США – чи можна вважати його успішним?
Цей візит, звичайно, більш успішний, ніж не успішний. Не думаю, що його можна назвати провальним (хоча я бачив подібні оцінки), особливо на тлі попередньої відмови Трампа зустрічатися з Зеленським і достатньо агресивною кампанією, яку проводили республіканці. Оскільки візит продовжений на один день через зустріч з Трампом, це вже виглядатиме набагато краще, ніж це було буквально ще вчора чи позавчора.
З точки зору практичного наповнення ми маємо дуже великий пакет допомоги з боку Сполучених Штатів та низку інших рішень, які ухвалювали лідери європейських країн і деяких інших країн, які були присутні на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. І це практичні рішення на підтримку України, нашої економіки та Збройних сил.
Тому в цьому контексті візит є більш-менш успішним. Звичайно, завжди хочеться максимальних результатів, але остаточно про успішність цього візиту ми дізнаємося за пару тижнів, коли всі ці речі будуть вже доведені до певного логічного завершення. Саме тоді ми зрозуміємо найголовніше – чи були досягнуті ті ключові пункти, які були представлені в українському мирному плані.
Під одним з таких пунктів ви маєте на увазі дозвіл на застосування далекобійної зброї по території РФ?
Так, наприклад. Тому що зараз ми бачимо заяви про те, що дозвіл буде, але ближче до зими. Але до зими ще жовтень та листопад. Можливо і таке, що у плані дозволу сказали дочекатися 5 листопада, а це більше місяця і додаткова загроза з боку Російської Федерації. Тобто в цьому контексті є певні моменти, на які зараз однозначної відповіді не отримали. Ми знаємо, що відбулися зустрічі Зеленського з Байденом та Гарріс. Гарріс фактично прямо сказала, що вона підтримує бачення, з яким виступила Україна, але ми поки не бачимо деталей плану. Тобто не сказано, що конкретно було презентовано, і ми не бачимо поки нічого нового, крім того, що було раніше в медіа.
Тобто явно процес переговорів і ухвалення якогось фінального рішення у різних питаннях, не лише щодо надання дозволу на удари вглиб РФ, триває і ще буде тривати певний період часу.
Судячи з тих заяв, які прозвучали, яке ваше враження – чи почули взагалі позицію України як таку і чи дослухалися західні лідери до плану перемоги? Адже перед зустріччю з Байденом були публікації в західних медіа про те, що в плані "немає нічого нового", а TheEconomist взагалі вийшов з публікацією, в який йдеться про те, що план потрібно переглянути.
У британців та американців є вислів "so so", тобто це і позитив, і негатив. Якісь пункти плану є прийнятними, а по якихось пунктах розмова буде тривати і надалі. Однозначно той формат, який був представлений, він, мабуть, не повною мірою прийнятий адміністрацією Байдена.
До речі, не здивуюся, якщо оприлюднення фінального плану якраз через це і немає. Можливо, ще узгодять певні моменти, і тоді вже план буде представлений в дещо модифікованому вигляді, з урахуванням бачення Сполучених Штатів. І ми не можемо це проігнорувати, тому що США – це країна, яка нам допомагає, країна-грантодавець, і в цьому контексті ми повинні враховувати її позицію.
Одним з доволі вагомих епізодів візиту Зеленського до США була поїздка до Пенсильванії, після якої республіканці доволі негативно реагували та почали звинувачувати Україну ледь не в підігруванні демократам. Якщо говорити про цей епізод окремо, чи варто його, на вашу думку, якось уникнути, і чи взагалі таке було можливо?
Цей візит значною мірою організовувала сторона, що його приймала. Тобто це явно не якась глобальна проблема України, і вона точно не може нести за це відповідальність.
На жаль, республіканці цією історією скористалися. Але я думаю, що якби не це, вони би скористалися чимось іншим. Тобто вони шукали до чого вчепитися, і знайшли.
Чи могли ми цьому запобігти? Можливо, так – треба було розуміти, що така реакція може мати місце. Але ми досі не знаємо деталей того, що це було. Якщо це організував Білий дім, то Зеленський туди приїхав не як лідер партії, а як лідер країни. Відповідно, це зовсім інший рівень, який не обов'язково може передбачати двопартійність, бо там у першу чергу могли бути представники влади США.
Тому вийшло так, що ми потрапили в цю ситуацію не з власної волі, а республіканці цю тему максимально загострили і розкрутили. Лист спікера Джонсона саме про це, адже звертатися з такими заявами – це не його рівень. І після зустрічі Трампа та Зеленського, ймовірно, цю ситуацію вдасться згладити і дійти до більш-менш прийнятної позиції, аби республіканці більше цієї теми не качали.
Тобто є вірогідність того, що можна буде обійтися без заміни посла у США?
Так, звичайно. Справа в тому, що Конгрес йде у відпустку, з якої він вже повернеться в зовсім іншому складі, тому що ну ця відпустка буде майже до виборів у США. Якщо виграє, наприклад Гарріс, то взагалі ніхто цього питання порушувати не буде. А якщо Трамп, тоді можна буде ухвалювати якісь рішення, але тоді заміна посла навіть гіпотетично не буде з цим повʼязана – вона буде просто зроблена в більш спокійний спосіб і в межах повноважень, які є у президента України.
Тому не бачу сенсу влазити в цю історію. Тим паче, що є офіційна відповідь речниці Білого дому про те, що ця тема не має стосунку до партійних історій, і як приклад навела візит української делегації виключно з республіканцями. Тому надалі республіканці, ймовірно, шукатимуть інші приводи, щоб залучити тему України до своєї виборчої кампанії.
До речі, стосовно республіканців, і, зокрема, головного претендента від них на виборах – Дональда Трампа. Чому, на вашу думку, він одразу відмовився зустрічатися з Зеленським? Це так само була спроба використати візит у політичних цілях?
І Гарріс, і Трамп на будь-які зустрічі зараз дивляться виключно через контекст своїх виборчих кампаній. І для Трампа це теж історія про вибори. У Трампа з'являються певні панічні нотки в його кампанії – його команда не знає, що робити далі. Вони перепробували все, що можна, і це не працює. Гарріс набирає, Трамп не хоче йти на другі дебати, тому що перші він програв, причому програв достатньо відверто. І на тлі певної паніки у Трампа починають шукати якісь речі, які їм дозволять якось перевернути кампанію. Тут їм підвернулась Україна, і до певної міри вони намагалися цією ситуацією скористатися.
Як бачите, буквально за ніч все змінилося, тому що вони не забувають, що значна частина представників української діаспори є республіканцями. І таке ставлення до України їм може не сподобатися.
Можливо, Трамп побачив для себе у цій зустрічі з Зеленським чисто політтехнологічну можливість. Адже з ким буде остання зустріч у Зеленського в Сполучених Штатах? З Трампом. Для чого Зеленський продовжив на один день візит до Сполучених Штатів? Щоб зустрітися з Трампом. Як потім це Трамп подасть? Мовляв, Зеленський розуміє, що "я ваш найкращий президент", і попри те, що на нього тиснуть ці кляті демократи, він зі мною зустрівся, бо він знає, з ким треба зустрічатися. Це ж Трамп! Це людина, яка прокинулася зранку, побачила, що попередні заяви Джонсона не привели до того результату, на який він розраховував, і тепер Трамп зробить вигляд, що нічого не було.
А наскільки вагомою є ця зустріч для Трампа в контексті його кампанії – чи додасть вона йому балів?
Тут все буде залежати від того, про що вони будуть говорити. Якщо, наприклад, Зеленський йому трохи підіграє і скаже, що ознайомив Трампа з українським планом, що немає великих розбіжностей. Умовно, якщо він подякує Трампу, а Трамп скаже, що у нього стало ще більше впевненості в тому, що він можу закінчити цю війну і не допустити Третьої світової, це може допомогти Трампу перетягнути на себе певну частину електорату, яка вагається. Чи буде ця частина кардинальною – складно сказати, але ну вони будуть пробувати, тому що республіканцямвже немає куди подітися. Їм треба битися за кожну соту відсотка, щоб змінити ситуацію на свою користь.
Зважаючи на результати виборів, чи здатен Трамп розпочати кризу аналогічну тій, яку він намагався зробити після штурму Капітолію? Бо зараз все виглядає так, що республіканці вже допускають варіант програшу.
Скоріше за все, певний прояв такої кризи точно буде. Тому що частина електорату Трампа вже вважає, що Трамп – президент, що він переміг. І вони будь-який інший результат сприймуть як фальсифікації і як те, що в їхнього кандидата вкрали перемогу. Тому, можливо, це призведе і до якихось там внутрішніх сутичок і проблем.
Але, як не дивно, є один плюс для Сполучених Штатів у тому, що не балотується Байден. Адже тепер він буде виступати певним гарантом мирної передачі влади. І це може зіграти певну роль і не дати випустити ситуацію з-під контролю. Але спроба може мати місце. З іншого боку, правоохоронні органи США вміють вчитися на помилках, і думаю, що вони врахували досвід Капітолію і будуть дуже уважно дивитися за тим, що буде відбуватися після виборів.
А от республіканцям треба дійсно про всяк випадок думати про майбутнє, тому що їхня проблема не в Трампі. Навіть якщо Трамп програє, це буде просто кінець кар'єри Трампа. Але республіканці настільки з ним загралися, що це може стати початком кінця Республіканської партії.
Парадокс в тому, що перемога Трампа, скоріше за все, поховає Республіканську партію, тому що тоді він розірве її зсередини. Якщо, наприклад, Гарріс програє, Демократична партія не зникне, а навпаки зміцниться і підготується до реваншу. Тому ще питання, що краще для республіканців – перемога Трампа чи його поразка.
Залежно від результатів виборів у США, які наслідки для України це матиме у короткостроковій та довгостроковій перспективах?
Головний наслідок у короткостроковій перспективі – те, що певний період часу Штати взагалі не сильно будуть думати про російсько-українську війну. Кажучи відверто, після виборів і аж до інавгурації можливий певний період провисання, і ми це повинні розуміти. А далі все буде залежати від того, хто переможе. Якщо це буде Гарріс – це одна історія, якщо Трамп – інша, більш непрогнозована. Тут є насправді багато варіантів, і всі вони можуть бути реалізовані по-різному.
Тобто обидва кандидати можуть розглядати варіант заморозки війни?
Теоретично – так. Просто так звана заморозка може носити різний характер. Але за умови перемоги обох кандидатів можлива ситуація, коли мова буде йти про зупинку конфлікту, але явно не на тих умовах, які є максимально прийнятними для України.
Після зустрічі з Зеленського з Байденом у Вашингтоні була анонсована ще одна зустріч лідерів, але вже у "Рамштайні". Про що тоді буде ця зустріч?
Перший момент – вони будуть обговорювати запасний план на випадок перемоги Трампа, а саме того, що робити європейським країнам і з точки зору НАТО, і з точки зору підтримки України. Вони будуть ухвалювати якісь рішення на цей випадок, щоб мати додаткові інструменти і механізми, якими можна не допустити найгіршого розвитку подій, коли Трамп займеться ізоляціонізмом, підірве НАТО зсередини тощо.
Другий момент – вони будуть обговорювати поточні речі. Я думаю, що Байден якраз вже представить модифікований варіант того бачення, яке зараз привіз президент України. І вже тоді будуть виходити на щось середнє. Тобто ця зустріч важлива, вона дуже потрібна насправді. І будемо сподіватися на максимально сприятливий для нас результат, тобто на реалізацію всіх тих ініціатив, з якими ми виступали і підтвердження безумовної підтримки України в протидії російській агресії.
Хто такий Ігор Рейтерович
Ігор Вячеславович Рейтерович - кандидат політичних наук, доцент кафедри парламентаризму
Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
У 1999 – 2002 рр. працював політичним аналітиком в Агентстві стратегічних досліджень і технологій "ВІКНА".
У 2003 – 2006 рр. обіймав посаду провідного політичного аналітика БФ "Співдружність", заступника головного редактора журналу "Національний інтерес", головного редактора "Короткого огляду інформаційного простору України".
Починаючи з 2006 року присвятив себе науковій та викладацькій діяльності. З 2021 року – доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.