Український кіноактор і музикант Роман Мацюта в ексклюзивному інтерв'ю для видання Фокус поділився подробицями особистого життя, розповів, чому не продовжив свою кар'єру в армії, і те, як на фронті загинув його молодший рідний брат Максим.
Роман Мацюта відомий ролями у фільмах "Дільничний з ДВРЗ" і "Невипадкові зустрічі" в розмові з Фокусом поділився, чим сьогодні живе, чому більше не займається спортом, як отримав пропозицію працювати у штабі та з ким зараз живе.
"Клятва лікаря", "Опер за викликом", "Нюхач" і ще кілька десятків кінострічок, у яких можна вас побачити. За багаторічну акторську діяльність, яку зі своїх робіт вважаєте найвдалішою?
Ну, "Нюхач" у мене там майже немає, там коротенький епізод, здається, навіть без тексту. Це все від того, що журналісти бачать посилання на мене в інтернеті, а там немає точної хронології за тими фільмами, в яких я зіграв. Мені особисто робити це лінь, і, мабуть, ще не знайшлася людина, хто це скрупульозно зробить. Що стосується серіалів, я б відзначив би, найімовірніше, це "Ментівські війни", "Київ", "Дільничний з DWРЗ", "Fairtrade", "Виробництво Бельгія", "Козаки. Абсолютно брехлива історія", "Доброволець" та інші. Щодо повних метрів, то це "Таємний щоденник Симона Петлюри", "Вересень", "Вузький міст".
З початком війни в Україні акторська діяльність багатьох була в зоні ризику, тоді робота стала на паузу, як ви переживали ці моменти?
У 2022 році взагалі нічого не знімалося, тому ми повністю перейшли на волонтерську діяльність. Роботи було хоч відбавляй, хоч грошей ми не заробляли, але якось виживати. Тобто друзі, рідні, не давали потонути, повністю перейшли на забезпечення Збройних сил автомобілями, налагодження логістики з нашими друзями за кордоном. Почали їздити з концертами на передову. І так ми пережили залишок 2022 року.
Яка сьогодні ваша творчість? Де зараз знімаєтеся? І в яких амплуа зможуть вас побачити глядачі?
Цього року ми закінчили зйомки повнометражного фільму "Сповідь Вісника", в якому у мене другий план, але дуже цікава роль. Це буде справжнє кіно, я сподіваюся, воно поїздить по фестивалях. І його якнайшвидше побачить український глядач. Ще можу відзначити цього року свою роботу як озвучування головного героя "Стрілка" в новій версії комп'ютерної гри "Сталкер". Це такі найцікавіші проєкти цього року. Ще в аудіовиставі Віктора Андрієнка я озвучив одного з головних персонажів — воїнів. Це для діточок. Теж буде дуже цікава робота.
Ви родом із Каховки. Місто, яке з перших днів повномасштабного вторгнення перебуває в окупації. Коли ви там були востаннє? Яку останню новину чули з рідного міста?
Востаннє в Каховці я був напередодні днів війни. У жовтні 2021 року виповнився рік, як пішла з життя моя мама, від якої я вважаю, що всі мої і музичні, і акторські таланти. Може це звучить цинічно, але я іноді думаю, що Бог все ж нас любить. Забрав маму з цього життя, щоб вона не бачила всього цього жаху. Останні новини з Каховки, які я чув. Світло є, вода є, їжа є. Ліків не вистачає. Але найстрашніше — це нерозуміння майбутнього. І люди не знають, що буде далі. Ось те, що бентежить і це за що ми тут в Україні найбільше переживаємо.
У мережі можна багато знайти про вашу акторську діяльність, але жодного слова про ваше особисте життя. Яке воно? Відкриєте завісу?
Зараз я живу один. У мене є кіт, якому вже 19-й рік. Такий сварливий дідусь. Тож, порівняно з ним, я вважаю себе ще молодим козачком. Як казав мій хресний, мені ще п'ятдесяти немає, я вже на третьому курсі. А якщо серйозно, то якщо ви бачите самотню людину, то, найімовірніше, десь там у неї за спиною тягнеться шлейф якоїсь такої довгої особистої історії, я не виняток. У мене є своя власна романтична історія з жінкою, але ім'я її я вам не назву.
Раніше ви розповідали, що ваше хобі — це карате. Досі цей вид спорту серед ваших захоплень? Чому саме він?
Кюкушин карате в моєму житті з'явилося, можна сказати, випадково. Я познайомився з тренером, давно мріяв займатися якимось видом східних єдиноборств і просто так розпорядилася доля, що я потрапив саме в цей вид спорту. Зараз я не тренуюся, бо сказав собі, поки йде війна, ніяких білих догів, ніяких залів не буде. Сподіваюся, що після нашої перемоги я повернуся в зал і матиму на це натхнення і здоров'я.
Відомо, що у вас є музична освіта. Чи було бажання побудувати кар'єру співака? Як часто зараз співаєте, граєте? Як вийшло, що акторське ремесло переважило?
Так, у мене вища музична освіта, я закінчив після музичної школи Херсонське музичне училище, а після нього Донецьку державну консерваторію, кафедру естради. Так, у мене був свій гурт, я складав пісні. Ми випустили три альбоми. Їх можна почути на моєму сайті rm.in.ua. Зараз я відмовився від російськомовного репертуару взагалі. Я виконую пісні українською мовою. Здебільшого складає репертуар нашого друга Василя Гонтарського та гурту "Вася Клап" з яким я зараз найчастіше виступаю. Що стосується кіно, то я завжди кажу, що це не я вибрав кіно, це кіно вибрало мене, так просто складалися обставини. У мене не було жодних зв'язків кіно, не було освіти, просто я йшов життєвим шляхом. І ті люди, які мене оточували, так чи інакше, привели мене спершу до робіт у рекламі, потім уже коротенькі епізодики та групівка, епізодичні ролі без тексту, потім із текстом, ну а потім уже так до головних ролей і добралися. Ну якось я за натурою фаталіст, тому вважаю, що доля людини багато що значить. Якщо пересічні люди мене зустрічають на вулиці, в магазині і кажуть: "Мені дуже подобається, як ви граєте в кіно", значить я на своєму місці. Якщо мої колеги актори з великим досвідом сприймають мене як повноцінного партнера, значить, я там, де маю бути, і виконую те, що маю виконувати якісно.
На початку повномасштабного вторгнення ви приєдналися до добровольчого батальйону. Чи не було страшно взяти до рук зброю?
Так, я потрапив у створений тоді 9 батальйон ДФТГ і пробув там до моменту його розформування. Чи був страх? Був, мабуть, страх, коли ми, по праву в тому, що опинилися в самому центрі Києва і відповідали за свої сектори охорони і підтримання громадського порядку. І хвилювання було через те, що кожного дня були повідомлення про небезпеку висадки повітряного десанту. Цього ми тоді дуже побоювалися, тому що військового досвіду і військового злагодження як такого не було. І хлопці з УДО, з якими я ніс чергування, ми ще тоді не роззнайомилися, просили мене, що коли я піду до своїх махновців, туди відпочивати, щоб я попросив їх, якщо почнеться заміс, щоб ми не стріляли за спиною, тому що вони нас бояться більше, ніж кацапів. Таке було. Боротися зі страхом допомагала ненависть і лють до ворогів, звісно. Найбільше були переживання і відчуття такі знаєте як в учня, який уперше складає іспити і боїться зробити через недосвідченість неправильно і тим самим підвести своїх товаришів. Тому такі бурхливі місяці були, сповнені переживань.
Після того, як окупантів вигнали з Київщини, ви все ж обрали бути волонтером. Не було думок повноцінно піти в армію?
Коли розформували батальйон і нам сказали самим шукати собі долю, я питав у досвідчених військових, що робити далі. І мені сказали, що ти не поспішай, на тебе ще війни вистачить. Ти роби те, чого ти можеш зараз навчити, а не тебе треба буде вчити. Можеш гнати транспорт, гони транспорт. Можеш співати пісні, їдь на передову, підтримуй бійців. Роби те, що ти вже зараз вмієш робити краще за всіх. І тоді кожен буде на своєму місці. Тому я так і вчинив. А що буде далі? Ну, подивимося. Усе може змінитися в будь-який момент.
В одному зі своїх інтерв'ю ви розповідали, що на фронті загинув ваш рідний брат. Чи знаєте ви обставини?
Мій молодший брат Максим — це наша гордість і наш біль. Він жив і працював у Польщі. Повернувся, вступив добровольцем у 128 окрему бригаду Дніпро. Воював, провоював півтора року. Загинув під Старомайорським Донецької області. Обставини мені відомі. Поранення побратима на позиції. Спроби надати допомогу йому. Скидання з дрона, поранення. Хлопці молодці його витягли, але отримав поранення несумісне з життям. До лікарні його не довезли. Багато там склали голову наших хлопців, на тих позиціях. Багато запитань до командирів, але ці запитання ми ставитимемо вже після війни. Зараз уже це не на часі.
Як ви ставитеся до мобілізації артистів?
Слухайте, ну, за бажання можна і зайця навчити курити. Актор — професія романтична, а у війні немає нічого романтичного. Війна — це насамперед важка фізична праця. Це самоорганізованість, це пунктуальність, це все вирахувано по секундах. Я, наприклад, людина така неорганізована, і я постійно кудись спізнююся. Я як не просплю, так забуду. Але з іншого боку, в армії є багато спеціальностей, які не передбачають перебування саме на передовій. Можна там працювати з психологічної підтримки, що раніше виконували замполіти. Мені пропонували, я сказав, що на цю посаду я не піду. А фізично, може, трохи вже з травмами своїми застарий для справжньої роботи, скажімо так. Але багато хто з хлопців на пориві пішли, і хто з них справді пристосувався до надскладних умов війни, хто справді зміг стати справжнім воїном, я вважаю, що це одиниці.
Можливо чули, не так давно Верховна Рада ухвалила рішення забрати державні нагороди у діячів культури, які зрадили Батьківщину і підтримали війну в Україні. Чи гідне покарання для цих людей, на вашу думку?
Нехай забирають нагороди ті, хто їх давав. Це не моя єпархія. Чи вважаю я, що це потрібно робити? Так, вважаю, що потрібно. Я більше думаю про себе, як гідно дожити це життя, пройти шляхом, не марнувати, не зрадити, бути гідним, бути чесним, бути справжнім чоловіком. Ось про це я думаю. А там нехай вирішують ті, хто ці нагороди надавав.
Нагадаємо, раніше ми писали, щов інтерв'ю для Фокуса Григорій Баклановрозповів про участь у шоу "Холостяк" і скандал із Тарасом Цимбалюком.