Мрії про науку. Як українські підлітки писали нашим полярникам
Мрії про науку. Як українські підлітки писали нашим полярникам

Мрії про науку. Як українські підлітки писали нашим полярникам

Мрії про науку. Як українські підлітки писали нашим полярникам

Коли ви були підлітком, що б відчули, якби вам випала нагода написати людям, які є суперпрофі в тому, чим ви захоплюєтесь? І не просто написати, а набратися сміливості й запропонувати власні ідеї? Науковці Національного антарктичного наукового центру України (НАНЦ) запитали підлітків, як вони уявляють майбутнє Антарктиди та нашої антарктичної станції «Академік Вернадський» 2096 року. Й не просто запитали, а оголосили конкурс «Вернадський-2096». Чому саме 2096-го? Тому що цього року виповниться рівно 100 років відтоді, як Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», нині — «Академік Вернадський».

За умовами конкурсу, в ньому могли взяти участь підлітки віком 12–18 років. Вони мали розповісти, як у майбутньому зміниться станція та сама Антарктида, які дослідження тут проводитимуть і які проблеми потрібно буде вирішувати. Тобто щоб узяти участь у конкурсі, потрібно було провести справжню наукову розвідку.

На конкурс подалося 29 підлітків із усієї України. Мало? З одного боку, так. А з іншого — багато. Адже дізнатися про конкурс можна було лише зі сторінки НАНЦ у соцмережах, і це означає, що конкурсантами стали ті, чиї вчителі чи батьки підписані на сторінку полярників, цікавляться наукою й привчають до цього дітей.

У конкурсі взяли участь діти з різних регіонів, але лідером тут є Чернігівська область, звідки надіслали аж 11 робіт. Честь і хвала тій учительці, яка так надихнула своїх учнів. Також помітно, що чимало конкурсантів навчаються в науково-природничих ліцеях. І це ще раз доводить, наскільки важлива профілізація. Дуже круто, що в деяких конкурсних роботах були посилання на науково-популярні блоги з природничих наук. Тих самих наук, із якими в школярів зазвичай великі проблеми (подивіться на результати PISA, ЗНО та НМТ, а також вступної кампанії).

Цей конкурс захоплених наукою підлітків зламав й інші стереотипи. В усіх освітніх дослідженнях і моніторингах діти з міст завжди дають фору сільським учням. А на конкурсі роботи дітей із села нічим не відрізнялися від робіт киян чи львів’ян, а переможницею стала дівчинка із села Конятин Чернігівської області — Діана Горбач. Друге місце — в Євгена Братиці з Борисполя Київської області, третє — в Тимофія Хобти з міста Городок Хмельницької області. Приз глядацьких симпатій і справжній шеврон полярної експедиції отримала одна з наймолодших учасниць конкурсу — Поліна Вовкула із села Софіївська Борщагівка Київської області.

Кожна конкурсна робота була по-своєму цікавою. Хтось робив презентацію з ілюстраціями ШІ. Хтось писав фантастичне оповідання. Хтось знімав відео. А головне — вони надіслали свої роботи науковцям і дуже тішилися тим, що кумири побачать їх, прочитають листи. Саме з таких речей і треба починати популяризацію науки. Й за це — окремий респект нашому антарктичному центру.

Мені запам’яталося відеозвернення 16-річної Вероніки Діброви, яка спочатку дуже ґрунтовно й по-дорослому виклала свої ідеї про майбутнє Антарктиди та станції «Академік Вернадський», а потім раптом відклала теку з доповіддю та показала на камеру сердечко. І сказала: «Я б хотіла звернутися до співробітників станції «Вернадський». Ви надзвичайно круті люди. Працювати в таких складних умовах, та ще й коли у тебе в країні війна, — це дуже стресово. Ви неймовірно хоробрі. Незважаючи на такі умови, наука в моїй країні продовжує розвиватися». А Марійка Поліщук дописала наприкінці свого фантастичного есе: «Бережіть себе».

У багатьох конкурсних роботах українські науковці — це ледь не кіборги, найкрутіші й найкращі люди на планеті. Й нехай в очах 29 підлітків, а не всього суспільства, та це обнадіює. Так, у майбутньому наші науковці спускаються в підземні озера для унікальних досліджень (робота Євгена Братиці), рятують людство від нових вірусів і бактерій за допомогою суперкрутого антибіотика (Діана Горбач). І навіть створюють спілку «Повернемо життя Землі» для вирішення екологічних проблем людства (Домініка Старченко), до якої потім приєднаються колеги з інших країн. А за дослідження магнітних явищ на станції «Академік Вернадський» українці отримають у майбутньому Нобелівську премію з фізики. «Розвиток іде, й Україна має чудові результати! Майбутнє за нами!» — написала у своїй конкурсній роботі Домініка Старченко. До речі, в усіх роботах звучить безкінечна віра в майбутнє та Україну.

Та війна, на жаль, однаково прокрадається у мрії наших дітей. Ось уривок із фантастичного конкурсного есе Євгена Братиці: «До нашої сучасної станції з крутим обладнанням рухався старезний крейсер зі знайомим остогидлим триколором. У радіо пролунав вигук: «Прєдлагаю здаться! В пратівнам случяє па вам будєт нанєсьон удар! Как понялі мєня?». Говорили ті, кому ні закон, ні договір не писані». Але читачі можуть не хвилюватися — за сюжетом оповідання українська наукова станція не лише вистояла, а й відповіла пошарпаному крейсеру сучасним вольфрамовим снарядом, який безшумно вихопився з магнітної колії та «послав крейсер разом з екіпажем на корм рибам». «Тепер, дай Бог, після розчистки дна від уламків, на станції «Академік Вернадський» у 2096 році можна жити спокійно…», — підсумовує юний автор.

Майже всі конкурсанти пишуть про те, що в майбутньому всі народи мають жити й співпрацювати в мирі, й тільки так людство зможе уникнути глобальних проблем. В Антарктиді будуть сучасні міжнародні лабораторії та коворкінги. «Антарктида зберігатиме свій статус континенту миру і безпеки, демонструючи, що навіть у найбільш віддалених місцях людство може знайти спільну мову і працювати на благо всієї планети», — пише Анна Руденко з Чернігова, міста, яке нещадно обстрілює ворог.

Конкурсанти надіслали багато наукових і технологічних ідей: про машини-швидкоходи та високотехнологічні всюдиходи, летючі лабораторії, диво-роботів та будинки з прозорими дахами. Не забули й про зміни клімату. Адже Антарктида — природний охолоджувач планети, і якщо через глобальне потепління сніги розтануть, це призведе до проблем для людства. Та Михайло Бабич знає, як із цим упоратися. Він пропонує виробляти просто на місці штучний лід. А електроенергію для цього отримувати з великої сферичної лінзи, наповненої водою. Так Антарктида перетвориться на всепланетний холодильник і не постраждає від потепління.

Аня Руденко й Віка Тишенко пропонують створити в Антарктиді кліматичні куполи, під якими підтримуватиметься комфортний для людей і тварин мікроклімат.

Віка вважає, що цілком реально побудувати підводні міста, розташовані під товщею льоду. Там люди зможуть жити й працювати. «Ці міста використовуватимуть геотермальну енергію для обігріву та освітлення, а також матимуть власні ферми для вирощування їжі», — мріє Віка.

Діана Горбач хоче зробити в Антарктиді 3D-заповідник, де за допомогою 3D-принтерів можна буде відтворити види рослин і тварин, що зникають.

Поліна Вовкула турбується, щоб тварини не постраждали від змін клімату й від людей (особливо якщо в Антарктиді буде багато туристів). Тому Поля вважає, що в майбутньому виникне нова професія — перекладач із мови тварин. Ця людина за допомогою особливого пристрою зможе розуміти почуття тварин і те, чи вони в безпеці.

До речі, про пристрої. Станіслав Лисенко пропонує, щоб наукове обладнання ремонтували просто в Антарктиді, а для цього на 3D-принтерах можна друкувати деталі та запчастини. А Віка Тишенко вважає, що в Антарктиді потрібно створити космічні ліфти, які доправлятимуть людей та вантажі на орбіту Землі. «Це значно спрощує космічні подорожі та робить їх доступнішими», — пояснює дівчина.

Можливо, зараз усі ці ідеї схожі на казку, та людство знає чимало прикладів, коли відкриття й технологічні винаходи, описані фантастами, ставали реальністю.

Ці конкурсні роботи проймають до мурах. З одного боку, неймовірно тішить, що в нас є такі діти, є ідеї, є майбутнє. З іншого — не хочу думати, скільки з них вирішать стати науковцями й залишаться в країні, коли виростуть. Та все ж таки хочу залишатися оптимістом.

Джерело матеріала
loader