Напис Make Russia small again, зображений на футболці президента України Володимира Зеленського, викликав істерику у росіян. А все тому, що ця формула – "кощієва смерть" Російської імперії, найбільш слабке місце Росії.
Сучасна Росія – це імперія, що спирається на завоювання поневолених народів, а якоїсь єдиної Росії та єдиної російської історії просто не існує. Насправді, коли йдеться про російську історію, мається на увазі історія імперії, яка завойовувала і перетравлювала народи. Якісь народи, на жаль, Росія перетравила повністю. Водночас є народи, які лишаються поневоленими, але готові відновлювати свою незалежність.
Тому й така істерика у росіян через напис Make Russia small again.
Та хотілося б, щоб і з нашого боку були не тільки емоції та приємний троллінг, а серйозніший підхід до цієї роботи. Тому що перетворення сучасної Росії з імперії на сукупність незалежних демократичних національних держав – не жарт. Це, напевно, мало би бути основою української стратегії, тому що це єдина найвиразніша гарантія того, що з боку Росії більше не буде загрози ні для України, ні для всього світу.
Саме з цього ми повинні виходити, будуючи свої плани перемоги. Незалежно від того, якими будуть перші п’ять пунктів плану перемоги, останнім має бути переформатування нинішньої Російської імперії на сукупність національних демократичних держав.
Крім того, з цією тезою ми маємо виходити у світ. Ми маємо показувати світові, що те, чим зараз є Росія, в жодному випадку не є федерацією – це імперія, яка знищує поневолені народи, прагне до розширення і саме тому хоче інтегрувати до зони своєї імперії Україну та українців.
На цей напис відреагував навіть МЗС Росії, і це тому, що в РФ відчувають загрозу для себе у цих словах. Там прекрасно розуміють, що збільшення активності поневолених народів, їхні вимоги власного суверенітету, демократії на своїй території, їхні вимоги самим використовувати і розробляти надра – це те, що є величезною загрозою для Росії, і те, що може справді призвести до її краху як імперії.
Тому нам треба не просто гарні і веселі футболки вдягати, хоча й це теж не завадить, а й переводити цю тезу в державну політику.
Тішуся тому, що в українському парламенті вже створено тимчасову спеціальну комісію з питань поневолених народів РФ. І нею вже напрацьований проєкт закону про ключові засади державної політики по відношенню до поневолених народів Росії. Але, на жаль, поки що цей законопроєкт навіть не пройшов до комітету. Сподіваюся, що теперішній сигнал від президента України та жвава реакція на нього з боку російського МЗС спонукатиме членів комітету з питань закордонних справ ВРУ оперативніше взятися за роботу, щоб ми якомога швидше винесли цей законопроєкт на порядок денний і проголосували.
В цьому законопроєкті немає нічого, що би суперечило міжнародним правовим документам і Статуту ООН. Ми говоримо про базове право народів на самовизначення, а це одне з базових прав, на якому побудована ООН і безліч документів, ухвалених нею. Відтак, я впевнений, що цей закон, як одна зі стратегій України, спрямованих на перемогу, якомога швидше має бути ухвалений.
До речі, у коментарі Захарової з приводу напису на футболці Зеленського цікаво те, що наведений перелік форм Російської імперії: Російська імперія до 1917 року, СРСР до 1991-го. Так от, наведені нею державні формування свідчать про те, що Росія стає дедалі меншою: територія, яку контролювала Російська імперія станом на 1917 рік, була значно більшою, ніж та, яку контролювала Росія у якості аватара імперії – СРСР; а підконтрольна Москві територія до 1991 року була значно більшою, ніж та, яку контролює зараз Російська імперія, що називається "Російською Федерацією".
Тож Make Russia small again – це процес, який триває, нехай і довго, сто років. Але я думаю, що він може дуже пришвидшитися через спроби Росії знову завоювати Україну.
Мені важко сказати, в яких кордонах має існувати Росія. Та й наше завдання – не визначати кордони Росії, а працювати і підтримувати ті поневолені народи РФ, які прагнуть національного самовизначення. Частина з них, можливо, буде прагнути повної незалежності від Москви, частина – говоритиме про автономію, рефедералізацію чи створення інших федеративних утворень. Це їхня воля, і вони мають вирішувати.
Єдине, що ми маємо розуміти: Росія зараз – це імперія, і вона не повинна існувати в такому вигляді, бо так вона є найбільшою загрозою для України і світу.
Окреме питання – чи розуміє і чи розділяє такий підхід Захід. Із цим поки що важко. Хоча таке розуміння починає з’являтися не тільки на експертному рівні, але й на політичному. Кілька заяв, у яких йшлося про потребу деколонізації Росії, вже було ухвалено Європарламентом і Парламентською асамблеєю Ради Європи.
Важче з розумінням цього у США, але вже є низка серйозних експертів, які розробляють цю тему, наприклад, Януш Буґайський із Jamestown Foundation. Але серед американських політиків, навіть антипутінських, панує нездорова русофілія, захоплення масштабністю Росії та тим, що вони вважають російською культурою. Тож тим, кому не подобається Путін і те, що він розпочав війну, чомусь хочеться шукати "хороших русских". Вони відшуковують якихось ліберальних антипутінських політиків, незважаючи на те, що потенціал їхнього політичного впливу в російському суспільстві мізерно малий. Нам треба попрацювати з американськими та загалом західними експертами і політиками, щоб вони зрозуміли, що "хороших русских" слід шукати не серед "русских", а серед представників тих народів, які опинилися під російським ярмом.
Володимир В’ятрович, народний депутат України, історик, екс-директор Українського інституту національної пам’яті, спеціально для Главреда
Хто такий Володимир В’ятрович
Володимир В’ятрович – історик, публіцист, політик, громадський діяч, доктор філософії (кандидат історичних наук), народний депутат України IX скликання.
Був очільником Українського інституту національної пам'яті (з 25 березня 2014 року по 18 вересня 2019-го), головою вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), членом наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", ексдиректор Архіву Служби безпеки України (2008-2010 роки), пише Вікіпедія.