21 листопада актор Михайло Дзюба відзначатиме свій 25-й день народження. Ще студентом він зіграв головну роль у фільмі «Королі репу». Цією дебютною роботою актор привернув увагу як глядачів, так і критиків і був номінований на Національну премію кінокритиків «Кіноколо». Далі Михайло знявся у головних ролях у фільмах «Чемпіон», «Між нами», «Промінь», а нещодавно виконав одну з головних ролей у гостросюжетному серіалі «Відступники».
— Михайле, ви народилися у невеликому місті Полонне, в якому немає свого театру. То чому саме акторську професію обрали врешті-решт?
— Коли я вчився у школі, то дуже добре знав математику. Тому після школи, а закінчив я її у 16 років, вирішив далі вчитися в економічному виші. Поїхав до Києва, бо у столиці безумовно є більше можливостей для досягнення якихось своїх цілей, і вступив до Київського національного торгівельно-економічного університету на «бюджет». А там, уже на першому курсі, почав грати в КВК. Був такий конкурс «Дебют першокурсника» — і наша команда зайняла у ньому перше місце. Мені це було цікаво, але я зрозумів, що мені у цьому напрямку хочеться чогось більшого, ніж просто грати у КВК. Я почав задумуватися над тим, щоб стати професійним актором, опанувати цю професію і вирішив вступати до університету імені Карпенка-Карого. Я дуже хотів навчатися саме там, але мені тричі не давали допуску до іспитів. Проте я все одно прийшов і члени екзаменаційної комісії, напевне, забули, що у мене немає допуску (посміхається).
На той час мені вже виповнилося 18 років і я не хотів втрачати час, а одразу займатися тим, що мені подобалося. Перед вступом у мене було таке відчуття, що все у моїх руках, що я можу без проблем досягти всього, чого бажаю. Можливо, на це вплинув мій успіх у КВК. Але тоді я, чесно кажучи, майже нічого не знав ні про театр, ні про особливості акторської професії. Мені просто було цікаво. А от коли мені вперше відмовили у допуску до іспитів в університеті, тоді я почав потроху заглиблюватись у театральну тему, в історію театру, вивчати біографії відомих українських режисерів та акторів. Бо на той час я був далекий від усього цього. У рідному Полонному я ходив на виставу лише один раз, коли до нас із гастролями приїздив львівський театр. Вони показували у будинку культури виставу «Лісова пісня». На цьому моє знайомство з театром і закінчувалося. Вдруге я пішов до театру вже у 18 років.
Михайло Дзюба
— В університеті імені Карпенка-Карого ви навчалися на курсі Богдана Бенюка. Що ви можете сказати про нього як про педагога?
— Мені більше подобалось не слухати Богдана Михайловича, а спостерігати за ним. Бувало таке, що на одній репетиції він казав одне, а на другій — уже щось інше. Але спостерігати за ним, за його манерою спілкування — це дуже цікаво. Для мене, умовно кажучи, Богдан Михайлович — це як Роберт де Ніро в Америці (посміхається). У нього такий темперамент, що за кілька хвилин він переживає більше подій і емоцій, ніж більшість людей за цілий день. Він так емоційно і цікаво щось розповідає, що всі навколо мимоволі втягуються і приєднуються до цієї історії. Він може розказувати якийсь анекдот, потім одразу переходить на якусь серйозну тему, далі розказує щемливу історію про свого собаку і при цьому по-справжньому плаче, далі робить тобі якесь зауваження і потім знову згадує якийсь анекдот. Якщо чесно, то я дуже радий, що навчався саме у Богдана Михайловича, тому що він зміг навколо себе згуртувати дійсно хороших педагогів, які давали нам щось своє особливе. Це давало можливість якнайглибше зануритися в особливості професії, подивитися на неї з різних боків. Він також запрошував відомих діячів культури, які поза програмою нашої майстерні давали нам якийсь унікальний матеріал — і це було дуже круто.
Я взагалі не впевнений, що людину дійсно можна навчити акторській майстерності, якщо у неї немає до цього хисту. Я вважаю, що педагоги не мають тебе чомусь вчити. Вони мають допомогти тобі обрати шлях і підштовхнути у цьому напрямку. Вони можуть допомогти тобі самому розкриватись і рухатись у тому напрямку, який є кращим саме для тебе.
— У кіно ви почали зніматися ще студентом. Як узагалі Богдан Бенюк і інші педагоги ставилися до того, що ви поєднуєте зйомки та навчання й пропускаєте заняття?
— Так вийшло, що й у «Королях репу», й у фільмі «Між нами» я відзнявся влітку, під час канікул. Я тоді намагався брати для себе все, що може стати корисним для мене у майбутньому. Якщо був якийсь вільний час, то я знаходив для себе якісь майстер-класи та ходив на кастинги, бо робота на знімальному майданчику дає тобі багато практики й корисного досвіду. Ти можеш спостерігати, як працюють інші актори, та брати щось для себе. Робота у «Королях репу» допомогла мені в першу чергу зрозуміти специфіку роботи у кіно. У мене був час, щоб розібрати сценарій, щоб порепетирувати, щоб розібратися як належить у персонажі та зіграти цю роль.
Михайло Дзюба у фільмі «Королі репу»
Той темп, у якому ми знімали, ті умови, в яких ми працювали, — це все досвід, який у майбутньому виявився для мене дуже корисним. Я знявся у «Королях репу» влітку — і коли прийшов на репетиції вистави в університеті, то Богдан Михайлович мене спитав: «Що, будеш відпрошуватися на зйомки?». А я такий радісний йому відповідаю: «Ні, я вже відзнявся». Не можу сказати, що нам забороняли десь зніматись, але якщо нас відпускали, то потім доводилося попітніти, щоб наздогнати програму. Я це знаю, бо через деякий час відпрошувався разом з одногрупником у Богдана Михайловича на півтора місяця на зйомки. Він нас спочатку не хотів відпускати. Я вважаю, що якщо це хороший проєкт із цікавим сценарієм, із гарним режисером, то участь у ньому дає студентам багатий досвід. Тим більше, що я знімався тільки в україномовних проєктах, і з огляду на це Богдан Михайлович мене відпускав.
— Секрет своєї гарної фізичної форми розкриєте? Давно товаришуєте зі спортом?
— У дитинстві я займався карате, потім захопився паркуром, далі пішов до циркової студії, де освоював акробатику, жонглювання й інші циркові дисципліни. Намагався грати у футбол. Далі захопився таким популярним напрямком як воркаут. Я у цей період як раз навчався у старших класах і так вийшло, що навколо мене були однодумці, які поділяли мої захоплення.
Михайло Дзюба у фільмі «Королі репу»
У математичному класі, в якому я навчався, було дев’ятеро учнів. Нам усім дуже подобалася математика. Ми намагалися один поперед одного скоріше розв’язати всі завдання та приклади, які нам давала наша вчителька Людмила Іванівна. Але ми також захоплювались і спортом. І на перерві бігли не покурити десь за рогом, а на спортмайданчик, позайматися на перекладині. Твій результат у школі сумарно залежить від професіоналізму вчителів, від твого оточення, від того, наскільки твої однокласники, твої друзі поділяють твої захоплення, і, звісно, від твого бажання чогось досягти. У мене це все, Слава Богу, збіглося. Зараз усе це я можу використовувати у кіно.
— Під час зйомок серіалу «Відступники» у якому ви зіграли одну з головних ролей, також була нагода продемонструвати свою фізичну форму та бійцівські навички?
— «Відступники» — це досить динамічний бойовик, де багато трюків, бійок, стріляними, але все це пройшло повз мене (посміхається). Мій персонаж зовсім не боєць. І, чесно кажучи, мені було досить складно його «шукати». Це, якщо можна так сказати, не мій типаж. Цей герой — моя повна протилежність і для мене було навіть трохи дивно, що мене затвердили на цю роль. Щодо фізичної форми, то тут я навпаки намагався зробити свого героя таким собі повненьким «тушканчиком». Мені тільки один раз вдалося продемонструвати свої фізичні навички — у сцені, коли мій герой падає з воріт. Мені всі казали: «Просто зістрибни». А я відповідаю: «Та я краще впаду, це ж нескладно — впасти та вдаритися головою» (посміхається). Мені дозволили, я впав — і це був єдиний раз, коли я зміг себе потішити подібною сценою.
Михайло Дзюба у серіалі «Відступники»
Єдине, чого я боюся, — це висоти й собак. У цих сценах мені, напевне, буде потрібен дублер. А так я дуже люблю каскадерську справу. Зараз в університеті імені Карпенка-Карого є додаткові заняття зі сценічного руху. Це такі своєрідні факультативи для акторів, які хотіли б удосконалити свої навички у цьому напрямку — і я там викладаю акробатичну частину каскадерської роботи. Мені це подобається і я займаюся цим із задоволенням.
— Ви вище сказали, що для вас зйомки у «Королях репу» дали багато корисного досвіду і ви багато чого навчились у своїх партнерів по знімальному майданчику. А на зйомках серіалу «Відступники» теж узяли для себе щось корисне від більш досвідчених колег?
— Зі зйомок у «Королях репу» минуло вже досить багато часу і відтоді мені пощастило працювати з багатьма по-справжньому крутими українськими акторами. І кожні зйомки, кожен новий проєкт безумовно дають тобі певний унікальний досвід.
Зараз з урахуванням ситуації в країні ми знімаємо у досить стислі строки. Тому потрібно працювати швидко й ефективно. От саме цього можна було повчитися у колег на зйомках «Відступників». У нас був справді великий обсяг тексту, який потрібно було «накласти» на дію та на акторську роботу. Тому як тільки у нас з’являвся вільний час, то ми намагалися працювати з партнерами з текстами. У Сергія Дерев’янка, який грає у серіалі головну роль, узагалі були неймовірно великі обсяги тексту. І кожного дня десь у паузах, на обіді, під час перерв ми з ним постійно «програвали» наші тексти, шукали якісь цікаві моменти у сценарії. Оце прагнення зробити свою роботу якнайкраще навіть в умовах щільного графіка справді варте поваги й цього вмінню можна і треба вчитися у більш досвідчених колег.
Михайло Дзюба у серіалі «Відступники»
У мого персонажа більшість сцен була у приміщенні департаменту, де базувалася слідча група. Тому коли знімали «натуру», то у мене було дві-три сцени вдень — і потім я щасливий їхав додому, а інші актори залишалися працювати. А от коли ми перейшли знімати в департамент, то тоді мені довелося напружитися й «віддуватися» за всі ті дні, коли я міг раніше закінчити роботу і відпочивати.
— Ви згадали Роберта де Ніро. А які ще актори вам подобаються? На кого ви рівняєтесь, якщо можна так сказати?
— Я перед тим, як вступати в університет на акторський факультет, трохи комплексував, тому що був певний, що в актори у нас беруть високих, красивих хлопців із гарним голосом. Але я себе заспокоював: «Ну не може бути так, щоб тільки зі зростом від метра вісімдесят брали в актори. І не всі ж співають». Бо я, наприклад, погано співаю. У мене була історія, коли я прийшов співати пісню й викладачі кажуть: «Зараз ми перевіримо ваш слух». Викладачка відстукала якусь мелодію, я, як зміг її повторив. Тричі повторив. Вона мені каже: «Дуже добре, дякуємо». Потім вона повертається до іншої викладачки й говорить їй: «У нього взагалі слуху немає». А я ж тут стою і все це чую!
Тому перед вступом я почав шукати, які є відомі актори невисокого зросту. Той же Том Круз, який не може похизуватися великим ростом, але має гарну фізичну підготовку та сам робить божевільні трюки. Я зробив собі добірку таких акторів — і це мене мотивувало рухатися далі у напрямку реалізації своєї мрії — стати актором.
Мені дуже подобається як актор Том Гарді. У нього дуже нестандартний підхід до роботи. Він дуже просто грає. Але те, що при цьому відбивається в його очах, і те, що він може зробити з роллю, — це просто неймовірно! Особливо в його перших роботах. Достатньо згадати фільм «Стюарт: Минуле життя», де він зіграв безхатька з рідкісною хворобою і цікавою поведінкою. Це для мене — просто топ!
— А серед українських акторів?
— В Україні є дуже багато класних акторів, і я люблю за ними спостерігати, за тим, як вони працюють. Мені дуже подобається Ірма Вітовська. У фільмі «Боже Вільні» вона просто неймовірна! А ще — Марина Кошкіна, Настя Пустовіт. Оскільки ми з Настею разом знімались у фільмі «Між нами», то я зблизька мав можливість спостерігати за тим, як вона працює, як вона «вмикається» в процес. Я тоді просився на всі репетиції сцен фільму, щоб просто подивитись, як працюють актори. І це для мене був своєрідний майстер-клас акторської роботи.
Михайло Дзюба у фільмі «Між нами»
З акторів-чоловіків — це, звісно, Богдан Бенюк. Він неймовірний актор. Окрім того, що я навчався у нього, я ще з ним і знімався в одному фільмі з робочою назвою «Сім днів пекла». Я дивився, як він грає, — і це також для мене був показник високопрофесійної роботи на майданчику.
З молодих акторів — це Олександр Рудинський. Мені імпонує те, як він досягає своїх цілей, як він упевнено йде до них, його різноманітна акторська гра, те, як він може по-різному підходити до ролей. Нещодавно пробувався в один серіал разом з Олександром Яремою, який мене вразив своєю грою в «Уроках толерантності». Щоб зіграти так просто і так смішно, треба бути дійсно висококласним актором. Ще хочу відзначити талант Аркадія Непиталюка й акторів, які у нього знімаються… Та у нас дійсно багато гарних акторів, якщо я почну всіх перераховувати, то це займе багато часу.
— А у «Відступниках» кого можете виділити з партнерів?
— Та там усі добре грають! Я не можу нічого поганого сказати ні про кого з акторів, які там знімались. У нас справді склалася дуже крута команда. Мені дуже подобалась атмосфера на майданчику. Звісно, були моменти, коли ми жартували, сміялись. Але як тільки починалися зйомки чергового дубля, ми всі збирались і всі працювали. Та й не так багато було у нас вільного часу, щоб жартувати (посміхається). Всі були занурені в роботу — і це було класно! Команда у нас не «розсипалася», всі були на своїх місцях — і це, напевне, результат вдалого кастингу. Всі впоралися зі своїми ролями. Тому я не можу виділити когось особливо.
— Бачив у соцмережах, що ви періодично відкриваєте збори для наших військових. Кому саме допомагаєте?
— Намагаюся допомагати своїм, тим, кого знаю особисто, своїм рідним або тим, кому я повністю довіряю. Я така людина, що якщо я візьму якийсь сторонній збір і гроші потім підуть кудись не туди або я сам придбаю щось не те, то після цього я сам себе всередині точно «заклюю». Тому більшість зборів — це для моїх братів, які зараз служать в армії. У мене старший брат воює. Двоє двоюрідних моїх братів — прикордонники, але вони не беруть безпосередньої участі у бойових діях. І ще один мій двоюрідний брат — танкіст. От він воює у найгарячіших точках. Ми як раз нещодавно збирали їм на РЕБи. А зараз я взяв додаткову «банку» та відкрив збір для Azovsangels. Мій однокласник отримав важке поранення під час штурму, а патронатна служба «Азову» якраз оголосила «протезний збір», щоб придбати висококласні протези для наших поранених військових. Тож і я долучився до цієї ініціативи.
Михайло Дзюба
– Напередодні свого 25-річчя підбивали підсумки? Яку б собі поставили оцінку з виконання своїх планів і цілей?
— Невисоку. Але на це є певні об’єктивні причини. До ковіду, до війни плани були зовсім інші. На другому курсі я знявся у фільмах «Королі репу» та «Між нами» і мав певні плани й надалі рухатись у цьому напрямку. Але потім почалася епідемія ковіду й виробництво більшості проєктів призупинилося. Після початку повномасштабного вторгнення перші пів року взагалі ніяких зйомок не було. Вперше після початку великої війни я знявся в епізоді серіалу «Перші дні». До речі, це теж був цікавий досвід, тому що я вперше грав роль з англійською мовою. Потім були ще кілька проєктів: «Перевізниця» Євгенія Туніка, «Продовження роду» Миколи Михайлова, «Новорічна Шкереберть» Мирослава Латика, той же фільм «Сім днів пекла» Тараса Констанчука, про який я згадував. Зараз ось відзнявся у «Відступниках». Тобто робота є. Але звісно, що зараз ми працюємо і живемо в зовсім інших умовах, ніж раніше… Війна, вона тією чи іншою мірою торкнулася кожного. Ну як тут можна щось оцінювати, або підсумовувати? Хоча… Знаєте, коли я знімався з акторами, яким уже було за 50 років, то вони мені казали: «У тебе дуже класний період, тому що ми у свої 20 років навіть мріяти не могли, щоб у нас була головна роль в україномовному фільмі або в україномовному серіалі». Тому я не хочу лукавити, не хочу на щось жалітися. Я дійсно вдячний долі за те, що я маю сьогодні, за те, що я можу займатись улюбленою справою.
Фото: з особистого архіву Михайла Дзюби та пресслужби кінокомпанії Sfera Film
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.