Грузія лише за тиждень пройшла шлях від ситуації, коли влада загалом контролює ситуацію, а мітинги поступово йдуть на спад, до різкої радикалізації протестів.
Більш докладно про ситуацію в Грузії – в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Євроінтеграція? Дякуємо, не треба! Влада Грузії змінює зовнішній курс і дає старт революції.
Далі – стислий її виклад.
25 листопада, за місяць після виборів, самопроголошена парламентська команда "Грузинської мрії" урочисто зібралася в будівлі парламенту Грузії.
Грузинська влада провела його в той час, як на розгляді Конституційного суду перебуває позов президентки Саломе Зурабішвілі з вимогою не визнавати результати виборів до парламенту.
До винесення рішення за позовом парламент Грузії не міг збиратися, але партія влади вирішила не зволікати.
На першу сесію парламенту 11-го скликання зареєструвалися лише 89 депутатів (замість 150), оскільки чотири опозиційні партії незабаром після закінчення виборів публічно заявили, що вибори були сфальсифіковані і що вони не будуть своєю присутністю у парламенті їх легітимізувати.
Протести проти нового парламенту почалися в Тбілісі ще з вечора неділі.
Попри негоду та низьку температуру, сотні відважних громадян ночували в наметах, сподіваючись вранці змінити долю країни на краще.
Однак їхні сподівання не справдилися: з одного боку, через організовані дії силовиків, а з іншого – через роз'єднаність і розгубленість опозиції протест не тільки не дав результатів, а й провалився.
28 листопада новий парламент затвердив уряд.
І тут сенсації не сталося – мандат прем'єр-міністра знову отримав Іраклій Кобахідзе.
Загалом зміни в уряді виявилися точковими.
У програмі старого-нового уряду метою номер один назвали вступ до ЄС і НАТО, а одним із пріоритетів його роботи названо підтримку України.
Грузинська влада демонструвала готовність до відновлення відносин з ЄС, очікуючи натомість лише визнання виборів.
Однак далі відбулася гучна політична сенсація.
Для початку новий парламент встановив дату нових президентських виборів – вони відбудуться 14 грудня.
Це дасть змогу провести інавгурацію нового президента ще до кінця грудня – щоб із Новим роком країну вітала не Саломе Зурабішвілі, а новий глава держави.
Новим "президентом" (пишемо цю посаду в лапках, оскільки легітимність обрання нового президента тепер виглядає сумнівною) має стати висуванець партії влади – Михеїл Кавелашвілі, якого опозиціонерка Хатія Деканоїдзе називає найвидатнішим антизахідником і неосвіченим хамом.
Тим часом, в атаку пішов Європарламент, який закликав ЄС накласти санкції на грузинських високопосадовців, а також не визнавати вибори у Грузії.
Однак, якщо рішення Європарламенту було очікуваним, то реакція на нього грузинської влади стала справжнім шоком – там вирішили першими відмовитися від переговорів з ЄС.
Лише за кілька годин після голосування Європарламенту прем'єр Іраклій Кобахідзе заявив про рішення влади "не ставити на порядок денний питання про відкриття переговорів з Європейським Союзом до кінця 2028 року".
Рішення грузинської влади було із захопленням сприйнято в Росії, але не в середині країни.
Уже ввечері 28 листопада протести відбулися в Тбілісі і низці міст країни.
У відповідь влада зробила ставку на силовий розгін.
Розгін мирного протесту може виявитися "точкою неповернення" для "Грузинської мрії".
В країні різко зросли протестні настрої.
Протести разом із різким падінням лояльності значної частини держапарату все це створює реальні передумови для революції.
Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка Євроінтеграція? Дякуємо, не треба! Влада Грузії змінює зовнішній курс і дає старт революції.