Не моргнути першими. Чи доб’ється Україна запрошення до НАТО

Перед інавгурацією Дональда Трампа та можливим початком переговорів із Росією Україна намагається зміцнити свої дипломатичні позиції та вибити з партнерів гарантії безпеки.

Напередодні засідання Ради Україна — НАТО на рівні голів МЗС українське зовнішньополітичне відомство виступилоз заявою з приводу 30-річчя підписання Будапештського меморандуму. Її загальний зміст — єдина реальна гарантія безпеки України, що має стримувальний для Росії ефект, — вступ нашої країни до Альянсу, і Київ не розглядає жодних «альтернатив, сурогатів або замінників повноправного членства в НАТО».

Цю позицію представники нашої країни останнім часом постійно озвучують на переговорах, намагаючись домогтися запрошення до НАТО. Ця мета — перший пункт Плану перемоги Володимира Зеленського.

Щодо двосторонніх угод про співробітництво в сфері безпеки, то, як багаторазово писало ZN.UA, вони не є гарантіями безпеки. Щодо цього вони недалеко пішли від Будапештського меморандуму, який голова українського МЗС Андрій Сибіга продемонстрував у Брюсселі. Головна мета цих угод — гарантувати Україні довготривалу фінансову та військову підтримку у відбитті нової агресії Росії. Але ці документи не спроможні запобігти нападу Москви.

Аргументи Києва, озвучені серед іншого й у листі Сибіги колегам із країн-членів НАТО, не нові: запрошення до Альянсу протидіятиме російському шантажу та позбавить Кремль ілюзій, що він може не допустити членства нашої країни в цій організації. Крім того, запрошення до Альянсу дозволить зупинити ерозію ключових принципів ядерного нерозповсюдження й відновити довіру до ядерного роззброєння.

Новим виявився жорсткий, майже ультимативний стиль заяви МЗС: «Маючи за плечима гіркий досвід Будапештського меморандуму, ми не погодимося на жодні альтернативи, сурогати або замінники повноправного членства України в НАТО». Це формулювання дало підстави багатьом оглядачам зробити висновок: Київ переглядає свою політику та офіційно відмовляється від гарантій, що замінюють членство в НАТО.

Чи так це? Ні. Адже в Києві розглядають і такий формат гарантування безпеки для України, як міжнародна військова присутність. Тому в заяві українського зовнішньополітичного відомства, найшвидше, йдеться про те, що для нашої країни неприйнятні гарантії, які виходять із неможливості вступу до НАТО. А стиль заяви — спроба змусити наших партнерів бути активнішими в питанні надання Україні гарантій безпеки.

Про те, наскільки важливі слова, добре знають журналісти. Про це чудово знають і дипломати. І коли військова, економічна, геополітична ситуація для України вкрай складна, дипломатії не варто ще більше погіршувати становище двозначними жорсткими формулюваннями. Хоча в Україні й на Заході звикли чути з Києва різні меседжі різної тональності, у такий відповідальний час в офіційних посланнях не має бути двозначних висловлювань і наші партнери не повинні здогадуватися, що за ними стоїть. Та й навіщо заганяти себе в кут? Помилка може дорого коштувати, оскільки слово спроможне обернутися проти нас і ускладнити як комунікацію з українцями, так і пошук прийнятних рішень з нашими партнерами.

Водночас перед можливими переговорами з Москвою слід публічно озвучувати максимальну запитну позицію. Київ не має моргати першим, тоді як Кремль всіма способами підсилює свою переговорну позицію, коли захоплює нові території тапогрожує ядерною зброєю. При цьому в Україні мають бути готовими до можливого дипломатичного стилю нової американської адміністрації, який продемонстрував обраний Трампом на посаду спецпредставника з питань України Кіт Келлог, який порадив російському православному олігарху Константіну Малофєєву: «Залізти назад до своєї коробки».

Київ поспішає, то піднімаючи, то знижуючи ставки у своїй дипломатичній грі на тлі дедалі частіших розмов про те, що плани завершення російсько-української війни, які розроблюються в оточенні Трампа, передбачають зняття з порядку денного питання про членство України в НАТО. І перед поїздкою голови ОП Андрія Єрмака до Вашингтона і можливим візитом Володимира Зеленського до США заява МЗС стала публічною реакцією на непублічний тиск на Україну, щоб вона погодилася з замороженням на 20 років питання про вступ до НАТО.

Україна намагається відстояти членство в Альянсі. Якщо півтора року тому в Києві заявляли, що «розмови про вступ України до НАТО в обмін на відмову від частини українських територій абсолютно неприйнятні», то тепер українська сторона вносить корективи у свою позицію. Зокрема, Зеленський заговорив про те, що наша країна може вступити до НАТО з поширенням статті 5 Вашингтонського договору на підконтрольні Києву території, але запрошення має бути «тільки повністю всіх територій» країни.

При цьому Київ розділяє процес запрошення й повноправного членства. За словами Сибіги, Україна не прагне вступати до НАТО під час бойових дій на території країни: «І справді, складно казати про можливість членства країни в НАТО, коли на її території ведуться воєнні дії. Це така позиція деяких країн НАТО, які вважають, що це може призвести до прямого залучення у війну. Україна цього не прагне».

Однак, як показала зустріч голів МЗС країн-членів НАТО, усередині організації немає консенсусу не тільки в питанні запрошення нашої країни, а й, як виявилося, членства: проти цього виступили не тільки угорці, а й люксембуржці. Проти ж запрошення України виступають не тільки США, ФРН, Угорщина, Словаччина й Туреччина, а й Бельгія, Словенія, Іспанія. Водночас, як зауважила глава МЗС Латвії Байба Браже, низка країн-членів НАТО чекають початку роботи нової адміністрації США, перш ніж ухвалити рішення щодо запрошення України до Альянсу.

Позиція країн-членів Альянсу щодо запрошення України до НАТО, вкотре озвучена в Брюсселі, не була несподіваною для Києва. Як і те, що нам не готові надати гарантії безпеки, які мають виходити за рамки наявних зобов'язань країн-членів Альянсу з довгострокової підтримки української армії. Замість того, щоб запросити Україну, НАТО декларує готовність надати військову допомогу й постачити більше зброї напередодні мирних переговорів.

Наша країна критично залежить від військової та фінансової допомоги Заходу. У цій ситуації Києву важливо вибрати правильну тактику й риторику, щоб не повторилася історія з Будапештським меморандумом. У запасі в Києва достатньо аргументів, щоб переконати у своїй правоті циніка Трампа, який прагне якнайшвидше завершити російсько-українську війну та сконцентруватися на Китаї — це і допуск США до українських природних ресурсів, і можливість увійти в історію лідером, який зупинив російський імперіалізм та розвалив глобальну вісь зла.