Ми їх втрачаємо: чому європейці не горять бажанням підтримувати Україну "до перемоги"
Ми їх втрачаємо: чому європейці не горять бажанням підтримувати Україну "до перемоги"

Ми їх втрачаємо: чому європейці не горять бажанням підтримувати Україну "до перемоги"

Готовність підтримувати Україну "до перемоги" різко знизилась в Західній Європі в критичний для Києва час, пише The Guardian. З чим пов’язані такі настрої в країнах-союзницях, і яким чином можна змінити ситуацію, з’ясовував Фокус.

Результати грудневого опитування YouGov у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, Швеції, Данії та Великій Британії, які публікує The Guardian, свідчать про те, що бажання мешканців одразу семи європейських країн підтримувати Україну різко знизилося за останні 12 місяців. Дослідження громадської думки, зокрема, продемонструвало, що готовність підтримувати Україну аж до перемоги над Росією залишається високою у Швеції (50%) і Данії (40%), а у Великій Британії цей показник складає 36%. Втім, показники в усіх трьох країнах помітно знизилися порівняно з січневими даними зразка 2023-го 57%, 51% і 50% відповідно.

Поряд з тим, за аналогічний період зріс відсоток тих, хто віддає перевагу досягненню миру шляхом переговорів до 55% з 45% в Італії, 46% (38%) в Іспанії, 43% (35%) у Франції та 45% (38%) у Німеччині, що супроводжувалося відповідним падінням готовності підтримувати Київ аж до його перемоги над РФ. "Достеменно незрозуміло, чи ця зміна відображає зниження інтересу, чи зростаючу втому від російсько-української війни. Приміром, у Франції, Німеччині та Швеції частка тих, хто бажає Україні перемоги і вболіває за її перемогу, — залишається стабільною з початку 2023 року, хоча в інших країнах вона помітно знизилася", — резюмує The Guardian.

Тим часом нещодавнє опитування "Євробарометру" продемонструвало, що понад половина громадян сусідньої Польщі вперше підтримали думку, що війна повинна бути закінчена, навіть якщо Україні доведеться відмовитися від частини своєї території або й навіть незалежності.

Яким чином слід перелаштувати "пульт" очікувань відносно війни

Виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов, коментуючи Фокусу вищеокреслені суспільні настрої відносно України, констатував наступне: "Тут, як на мене, є ключова проблема, яка полягає в тому, що якщо у 2023-му на фоні очікування контрнаступу ЗСУ був оптимізм щодо можливості перемогти Росію, то в цьому році такого, на превеликий жаль, не має. Наразі маємо достатньо серйозні проблеми на Донбасі і при цьому відсутнє загальне бачення того, що РФ можна розгромити на полі бою. Власне кажучи, тому я думаю, що через втрату бачення швидкої перемоги почали змінювати суспільні настрої в дружніх нам країнах".

Бажання мешканців одразу семи європейських країн підтримувати Україну різко знизилося за останні 12 місяців
Фото: Getty Images

В ситуації, що склалася, переконаний експерт, Україні слід переносити фокус уваги з фронту на необхідність суттєвого посилення економічних санкцій відносно РФ: "Фінансова неспроможність Росії вести війну дійсно може бути тим стимулом, який врешті змусить Москву не просто завершити війну на паузі, а й вивести свої війська. В цьому сенсі важливе завдання, як для української дипломатії, так і для західних еліт полягає в тому, щоб дещо перелаштувати "пульт" очікувань, оскільки настрої справді дещо тривожні".

Що ж стосується вищенаведеної позиції поляків, то Олександр Леонов пояснив її наступним чином: "З одного боку, ми маємо розуміти, що поляки дійсно готуються до можливої війни з Росією і тому тамтешній прем’єр Туск під час нещодавньої зустрічі з Зеленським, виправдовуючи зменшення підтримки з боку Варшави, заявляв, ми, мовляв, прифронтова країна. Втім, з іншої сторони, маю стійке відчуття, що поляки не вірять в те, що Росія нападе саме на їхню країну, оскільки Польща в НАТО, Польща збільшує воєнний бюджет до 5% ВВП, тощо. Між тим, суспільство реагує на заяви, рішення та практичні кроки своєї влади і на даний момент воно сформувало не надто приємні для нас висновки. Хочеться вірити, що таке бачення є ситуативним".

Чому Україні потрібна нова концепція співпраці з Заходом

Принагідно констатувавши, що не лише у європейських, а й у американських громадян останнім часом впав рівень бажання щодо подальшої підтримки України, політолог Олексій Якубін у розмові з Фокусом зауважив наступне: "Нам, передусім, слід чітко усвідомлювати, що дії західних політиків напряму залежать від бажань і очікувань їхніх суспільств. Але якщо говорити об’єктивно, то частково ці тенденції відбуваються цілком природно, тому що весь час фокусуватися на чужій війні – вкрай важко. Громадяни країн-союзниць, які протягом ось уже майже трьох років поспіль систематично надають Україні ту чи іншу підтримку, можуть або втомлюватися, або, попри те, що РФ продовжує, в тому числі, ракетний терор мирного українського населення, перемикатися на інші теми".

Окремо Олексій Якубін акцентує на тому, що тенденції щодо зменшення бажання західних суспільств підтримувати Україну, "чітко проявилися і почали зростати" після перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа. "Після того, як Трамп і його оточення почали систематично говорити, що тягар підтримки України має бути, скажімо так, більш відчутним саме на європейських, а не на американських плечах, суспільні настрої європейців помітно змінилися. Чому? Тому що, в самій Європі, зокрема, в Німеччині, Франції та інших країнах наразі не найкраща економічна ситуація і тут спрацьовує написане правило про те, що своя сорочка ближче до тіла. Інакше кажучи, європейці набагато більше переймаються власними викликами, паралельно відсуваючи усі інші питання на задній план. Я би тут також звернув окрему увагу на те, що провідні західні медіа не те, що ігнорують тему російсько-української війни, але вона досить часто вже не потрапляє на перші шпальти, що теж посилає певні сигнали для суспільств".

В той же час, на переконання експерта, Києву слід повсякчас "тримати руку на пульсі" відносин з сусідніми країнами, які можуть помітно ускладнитися з наближенням отримання Україною статусу члена Євросоюзу (ЄС), оскільки Київ розглядатиметься ними, передусім, як конкурент, зокрема в аграрній сфері. Звісно, зауважує політолог, в публічній площині й надалі домінуватиме тема пошуку миру, але далеко не останню кулуарну скрипку гратиме саме кейс "ризиків членства України в ЄС".

До речі, якщо говорити про трек мирного врегулювання, то слід зауважити, що невдовзі після нещодавньої зустрічі прем’єра сусідньої Словаччини Роберта Фіцо з Путіним, останній заявив, мовляв, Братислава готова надати майданчик для мирних переговорів і "Росія не проти цього". Після цієї заяви очільника Кремля міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар запевнив, що словацька дипломатія "готова надзвичайно активно сприяти мирному процесу між Росією та Україною". Він окремо акцентував, мовляв, схвалення Путіним того, що частина мирних переговорів може бути проведена у Словаччині, є вкрай позитивним сигналом для "якнайшвидшого закінчення війни, кровопролиття та руйнувань".

Теги за темою
Україна Росія
Джерело матеріала