Скінчилася епоха або "Сага про Трубу"
Скінчилася епоха або "Сага про Трубу"

Скінчилася епоха або "Сага про Трубу"

Йдеться про транзит російського газу територією України, який з 2025 року припинено.

За всі роки незалежності, чим тільки "труба" у нас не була.

І "фалічним" символом влади у політичних еліт, і фінансовою "бабою-повіттюхою" у майже всіх наших олігархічних ФПГ, які "вивергнула труба" на наші голови наприкінці 90-х.

"Труба" була і "тіньовим касиром" реформ у Нафтогазі, коли постійна дірка в обігових коштах на тлі "намальованих прибутків" регулярно компенсувалася прибутками з транзиту.

"Труба" була і постійним ідеологічним подразником: бо велика, створена "за совєтів" і спокуслива тим, що її так хочеться використовувати і проклинати, отримувати від неї гроші і принижувати.

За всі роки незалежності, "Труба" була чим завгодно, але тільки не раціональним економічним проєктом і народним надбанням.

Свій газовий східно-європейський хаб за всі роки незалежності ми так і не побудували, хоча для цього у нас були всі можливості.

Зате такий хаб створили наші сусіди, у Польщі та Туреччині.

Свій останній борг країні "Труба" віддала вже під час війни - впродовж трьох років безперебійно забезпечуючи газом промисловість, населення і комунальну сферу.

Війна ще не закінчилася, але "Труба" вже втратила своє значення.

За великим рахунком, "Труба" - це Гуллівер, який потрапив у Ліліпутію.

Судіть самі.

У 1992 році споживання газу в Україні становило 110 млрд м куб на рік, транзит - 120 млрд, промислове споживання - 40 млрд м куб.

Зараз споживання газу впало до менш ніж 20 млрд м куб на рік, транзит - до 18 млрд, а промислове споживання до приблизно 4 млрд м куб.

Навіщо нам з такими параметрами економіки і комунальної сфери "Труба"? Нам потрібна "трубочка".

Лише частина "Труби" у вигляді підземних сховищ газу на заході країни зможе успішно інтегруватися в європейський ринок газу, забезпечуючи зберігання ресурсу для європейських трейдерів.

Чому в заголовку я написав про завершення епохи?

Остаточно розривається газова пуповина між СРСР/РФ і низкою європейських країн, яка функціонувала понад півстоліття.

Для СРСР будівництво газопроводів завжди було більше політичним проєктом, ніж економічним.

Багато хто в нас уже забув, що будівництво ГТС із Радянського Союзу в Європу на першому етапі стало відповіддю на загрозу з боку ... Китаю.

15 травня 1969 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС розглянули й ухвалили "Доповідь МЗС СРСР із зовнішньополітичних питань і міркувань щодо можливих заходів у зв'язку з посиленням ворожого Радянському Союзу курсу китайського керівництва".

Автори доповіді зазначали, що "з огляду на авантюристичний курс групи Мао Цзе-Дуна на перший план практично висувається небезпека з боку Китаю", і пропонували заходи для запобігання війні СРСР на два фронти:

"Дедалі більшого значення набуває розвиток торговельно-економічних і науково-технічних зв'язків із західноєвропейськими країнами як на двосторонній, так і на загальноєвропейській основі.

У цьому плані заслуговує на серйозний розгляд і відповідну практичну роботу проєкт створення транс'європейського газопроводу для постачання радянського газу на захід Європи.

Здійснення проєктів загальноєвропейського значення, природно, з належним урахуванням наших матеріальних можливостей було б важливим, крім прямих економічних вигод, які нам це дає, для закріплення позитивних моментів у політиці деяких західноєвропейських країн".

А наприкінці 1969 року МЗС СРСР направив до ЦК КПРС записку "Про політичну лінію і деякі практичні кроки СРСР у зв'язку з утворенням у ФРН уряду В. Брандта":

"Західнонімецька промисловість виявляє інтерес до отримання з Радянського Союзу певних видів сировини і напівфабрикатів, а також до технічного досвіду з метою зміцнення своїх позицій у боротьбі з американськими, англійськими, французькими та японськими конкурентами...

Важливе значення може мати досягнення домовленості про постачання до ФРН радянського природного газу.

Йдеться про укладення контракту, який діяв би протягом двох десятків років і поставив би до певної міри в залежність від Радянського Союзу таку найважливішу сферу народного господарства ФРН, як енергетика.

З поставками Радянського Союзу буде пов'язана також перебудова деяких галузей хімічної промисловості ФРН на нові джерела сировини, що потребуватиме великих інвестицій.

Унаслідок цього західнонімецькі монополістичні кола, які отримають вигоди від газового контракту (потужні об'єднання "Рургаз", "Тіссен", "Маннесман" тощо), будуть, мабуть, чинити на боннський уряд вплив у плані утримання від кроків, які містять у собі небезпеку загострення відносин із Радянським Союзом".

РФ, по суті, лише увійшла в колію радянської політики з газової тематики.

Але зараз, коли Китай став для РФ союзником, а Європа - навпаки, газові потоки трубопроводами поступово переорієнтовуються на Китай, з паралельним посиленням ролі РФ на дорожчому сегменті ринку СПГ, зокрема і в ЄС.

СПГ на відміну від трубного газу - це вже біржовий, а не політичний товар.

Газ, таким чином, став символом і основою глобального розвороту РФ із заходу на схід.

Турецький напрямок - єдина гілка поставок російського трубного газу на ринок ЄС, хоча значною мірою, він споживається Туреччиною і турецькою промисловістю.

Газовий хаб міг уперше в історії України сформувати справедливу ціну на газ для населення і підприємств ТКЕ.

Могла бути мінімізована та сама корупція, яка сформувалася в нас у системі розподілу нібито "пільгового газу".

Наприклад, у схемі виробництва тепла та електроенергії, як когенерація.

Тобто під час виробництва електроенергії тепло і гаряча вода є ніби побічним продуктом.

Компанія-оператор ТЕЦ має враховувати, скільки газу пішло на вироблення електроенергії (оплачувати його за комерційним тарифом) і скільки - на тепло і ГВП (платити вже за пільговим тарифом).

Як правило, тут і відбуваються махінації, коли споживання газу під час виробництва електроенергії занижується, а під час генерації тепла, навпаки, завищується.

У результаті така компанія економить на газовому тарифі мільйони гривень.

У масштабах країни це вже мільярди неправомірної вигоди.

Саме тому єдина ціна на газ є справді універсальним джерелом, яке допоможе усунути всі зазначені вище зловживання.

От тільки це має бути справедлива ціна, а не показник, встановлений Кабміном і Нафтогазом.

Наприклад, в Украні розраховували ціну газу від "імпортного паритету".

Брали ціну на німецькому/голландському хабі, додавали неіснуючий транзит територією Європи, потім плату за вхід у нашу ГТС (теж віртуальну), плюс неіснуючий транзит територією України.

Загалом, споживач у Полтаві платив за газ так, нібито його справді везли з Голландії, а не видобували поруч.

Була спроба перейти на "ринкові ціни для всіх", але й вона не увінчалася успіхом.

Я вже не кажу про відмінності калорійності газу в ЄС і того, який постачають нашим споживачам (відмінність у 10-15% не на нашу користь).

Усі реформи Нафтогазу йшли під гаслом: "дайош єдину ціну на газ". А також: "пільгова ціна - причина докапіталізації Нафтогазу за державний рахунок".

У результаті десяти років болісних реформ від двох цін (для населення/ТКЕ і комерції) прийшли до п'яти цін: населення, бюджетники, ТКЕ, пільгові галузі, всі інші.

А дірка у 8 млрд дол у 2014-му році трансформувалася в дірку в 6 млрд дол у 2022-му на початку війни.

З чого почали - до того і прийшли. Але якою ціною.

Досвід нинішньої Європи показує, що ніякий "ринок" не може виникнути, коли рівень цін не відповідає платоспроможному попиту.

За таких умов навіть ЄС іде на часткове "заморожування" ринкового третього енергопакета.

У моделі рентної корупційної економіки, володіння ГТС - це наче управління однією з щупальців гігантського монопольного спрута, за допомогою якого перерозподіляється логістична рента.

В ідеалі - вона має бути джерелом добробуту всього суспільства.

У реальності - була базовим елементом фінансової стабільності однієї компанії, в даному випадку - Нафтогазу.

Йшлося про мільярди доларів.

Фактично, транзит був тією самою фінансовою паличкою-виручалочкою, без якої важко було б аргументувати виплату бонусів і премій на сотні мільйонів гривень, адже доходи від продажу газу частково "знецінювалися" системними неплатежами, а для закупівлі імпортного газу і фінансування операційних витрат, а також - капітальних інвестицій у саму ГТС і газовидобуток, необхідна "жива копійка".

Точніше "живі мільярди" і бажано в доларах.

Саме цим бажанням тримати руку на пульсі фінансових потоків і пояснювалося небажання керівництва Нафтогазу провести реальну процедуру "відділення" транзиту, тобто - анбандлінг.

Нагадаємо: анбандлінг - це поділ функцій із транспортування природного газу, його видобутку та постачання кінцевим споживачам.

Згідно зі статтею 9 Директиви 2009/73/ЄС: "одна й та сама особа не може здійснювати прямий або непрямий контроль над компанією з виробництва або постачання і водночас здійснювати прямий або непрямий контроль над оператором газотранспортної системи".

Україні потрібен був OU або Ownership unbundling, який має на увазі, що новий оператор повинен отримати майно ГТС для управління нею і проходження сертифікації. І повністю відокремитися від Нафтогазу.

Але Нафтогаз активно захищав іншу модель ISO (Independent System Operator), за якої активи у вигляді ГТС залишаються у нього, а незалежний оператор здійснює лише управління/концесію.

У 2016-му році був створений формально незалежний оператор ПАТ "Магістральні газопроводи України".

У підсумку, в Україні було реалізовано третю модель гібридного анбандлінгу: є і оператор, і Укртрансгаз, а реального відділення ГТС від Нафтогазу як не було, так і немає.

Але тепер транзит "відвалився", так би мовити, природним шляхом, як муміфікована кінцівка.

Україна так і не перейшла до моделі створення регіонального східно-європейського газового хаба, який міг бути "прив'язаний" до нашої ГТС і підземних сховищ газу.

Так і не відбулося перенесення вузлів обліку транзиту газу територією України із західного кордону на східний, адже тільки це могло дати змогу інтегрувати український хаб у європейську систему газового ринку.

Натомість тепер можна інтегрувати лише західну частину ГТС із підземними сховищами.

Але потрібно оцінювати не тільки ідеологічні бонуси у припиненні транзиту і втрату Росією 6-7 млрд дол на рік, а й ризики.

Наприклад, технологічний ризик реверсу із заходу на схід в умовах відсутності транзиту, особливо взимку?

Як компенсувати втрату доходів від транзиту і підтримувати функціонування ГТС?

Як убезпечити компресорні станції ГТС від ракетних ударів росіян?

Як нормалізувати відносини з сусідами, які постраждають від припинення транзиту і які не є учасниками війни?

Чи не відбудеться утилізація значної частини ГТС?

Хоча відповіді на всі ці питання вже більш-менш зрозумілі.

Зруйновані під час російської агресії міста південного сходу надовго викреслені з "газової формули" реверсу із заходу на схід.

А проблем із реверсом у центральну частину країни не буде.

Функціонування ГТС оплатить споживач через зростання тарифу: промисловість і побічно населення.

Компресорні станції захистять також як і підстанції Укренерго.

Чи можуть з'явитися тимчасові припинення подачі газу споживачам у разі російських ракетних ударів по компресорних станціях?

Теоретично, так. Просто потрібно чесно про це говорити, а не так як в Укренерго говорили про повний захист підстанцій, а потім ....

Чи погіршаться відносини зі Словаччиною та Угорщиною? Погіршаться.

Чи посиляться праві настрої в Австрії? Посиляться.

Чи загостриться ситуація в Молдові? Так, загостриться. Чи може там на цій хвилі перемогти влітку на парламентських виборах опозиція до Санду? Так, може.

Чи перетвориться частина ГТС на металобрухт? Так, частина системи буде точно утилізована в рамках загальної оптимізації.

Брухту в нас, до речі, буде багато. Не просто так наші олігархи відкривають меткомбінати в Італії і зобов'язуються поставляти туди брухт і залізну руду.

Але питання не в ухваленні тих чи інших рішень. Питання в зрілості суспільства і в його готовності платити за все свою ціну, особливо в умовах війни.

Будь-яке рішення має свою ціну, а принципове рішення - ціну подвійну.

Тому, коли транзит припиняється, то рішення про підвищення плати за транспортування газу споживачам, потрібно не критикувати, а вітати.

І не просто вітати, а вимагати зростання тарифів для підтримки працездатності ГТС у цей важкий для неї період.

Ну і найпарадоксальніше, що транзит ще може повернутися, тільки у вигляді "азербайджанського газу".

Але тільки знову без хаба, "єдиної ціни", і розподілу ренти від транзиту на користь власника ГТС - народу.

Джерело

Хто такий Олексій Кущ?

Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе в Києві, працює в аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.

Джерело матеріала
loader
loader