Давній жарт про те, що російська влада завжди готова "бомбити Воронеж, аби помститися Заходу", вже не вперше отримує підтвердження на практиці.
Цього разу геополітичні ігри Кремля вдарили по Придністров’ю, яке у Кремлі донедавна вважали "своїм".
Цей регіон Молдови, розташований уздовж українського кордону, з 1992 року перебуває під російською де-факто окупацією.
Більшість мешканців тут має російські паспорти та проросійські погляди, адже Росія понад 30 років поспіль економічно підтримує регіон.
Зрештою, головним джерелом цієї підтримки стало безоплатне постачання "Газпромом" природного газу, який перетворився на головне джерело коштів для існування режиму в Тирасполі та підтримки тамтешньої економіки.
Москва натомість усі ці роки отримувала можливість зберігати свою військову присутність у регіоні.
На додаток протяжна окупована територія уздовж кордону обмежувала економічний розвиток і Молдови, і України.
Газова криза, що почалася 1 січня 2025 року, може покласти цьому край.
А за злагоджених дій Кишинева, Києва та європейських партнерів деокупація Придністров’я та возз’єднання Молдови стає реальною перспективою.
Втім, це не відбудеться моментально.
Спершу доведеться здолати безпрецедентну енергетичну та гуманітарну кризу, яка вже починається у регіоні, у середині січня різко загостриться, а за місяць може набути максимуму.
"Європейська правда" пояснює, що відбувається у Придністров’ї, якою є мета Кремля та чого варто чекати далі.
Тих, кому зручніший мультимедіа-формат, запрошуємо до перегляду відео на нашому youtube-каналі.
@video=//www
А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували цей текст, де відповіли на питання про те, що відбувається у Придністров’ї.
З Росією, але без газу.
Спершу варто пояснити, якою зараз є ситуація у Молдові (як на окупованій, так і на підконтрольній уряду території) та чому йдеться про дійсно безпрецедентну кризу.
Постачання природного газу до Придністров’я припинилося ввечері 31 грудня, коли Тирасполь вибрав з трубопроводу, який заходить з української території, весь обсяг газу, переданий "Газпромом".
З нового року російського газу не передбачалося, російський монополіст про це офіційно повідомив напередодні.
Тож 1 січня Придністров’я перетворилося на такий собі "сектор без газу".
Крани постачання для ключових промислових споживачів, включно з електростанцією, що працює на газу, перекрили ще 31 грудня.
А у перший ранок нового року – "відрубили" всі котельні придністровських міст, увесь приватний сектор.
Від газопостачання відрізали також ті багатоповерхівки, де газ використовували для індивідуального опалення, та ті, що розташовані на одній лінії з приватними будинками.
Іронія долі у тому, що у приватному секторі, який відключили одним з перших, живе найбільша частка прозахідних, проєвропейських придністровців – зокрема, місцеві молдовани, які жили у цих селах та містечках споконвіку.
Натомість у містах більшою є частка тих, хто приїхав з різних куточків Радянського союзу і лишився там після 1991 року.
Втім, відключення сіл не було покаранням за політичну позицію місцевих.
Інакше система би просто не витримала.
Річ у тім, що у Придністров’ї (як, власне, і у Молдові загалом) немає сховищ для накопичення значних запасів природного газу.
Скільки заходить до труби – стільки і виходить з неї.
Єдине, що змогли зробити придністровські фахівці – це закачати максимум до газотранспортної системи, щоби вимкнення було не моментальним, та відрізати тих, хто споживає найбільше.
А оскільки у Придністров’ї всі, включно з приватними будинками, звикли грітися, спалюючи безкоштовний газ – то їх довелося відключати передусім.
Усі школи регіону та більшість соціальних об’єктів також згодом лишили без газу та опалення; усі школи та виші перевели на "дистанційку".
По суті, газ лишився тільки у тих старих багатоповерхівках, де його споживання обмежене лише газовими плитами, та кількох критичних об’єктах – частині лікарень та в окремих дитячих садках, куди тепер можна буде потрапити лише за довідкою, що обидва батьки працюють.
Але й це – тимчасовий стан.
За розрахунками тираспольських газовиків, на півночі Придністров’я (у містах Рибниця, Дубоссари тощо) газ у конфорках зникне за 10 днів, у Тирасполі, Бендерах та Дністровську – за 20 днів.
Та попереду – ще одна енергетична криза.
Молдові теж непереливки.
На тлі проблем, які зараз наростають у Придністров’ї, у проросійських телеграм-групах та пропагандистських каналах регіону активно просувають два меседжі.
Перший – це спроби покласти вину за кризу на Молдову і США (не жарт, Америка знову винувата!) та виправдати Росію.
На цій тезі ми зупинимося окремо, але трохи згодом.
І другий меседж – це запевнення придністровців у тому, що "у Молдові ще гірше".
Мовляв, у молдован зараз будуть підвищувати вартість електрики, люди у Кишиневі страждають і страждатимуть ще більше, а придністровці захищені, наше керівництво зберігає старі тарифи.
Придністровська пропаганда також максимально підкреслює усі проблеми з електропостачанням у Кишиневі та інших молдовських містах, наголошуючи, що у придністровців усе добре.
Доходить до фейків (наприклад, 1 січня у Придністров’ї повідомили, що Кишинів відключив усі тролейбуси, це було неправдою).
У Молдові, втім, з електрикою дійсно не все добре, і це помітно.
Уряд запровадив заходи економії для некритичних споживачів.
Наприклад, 2 січня у Кишиневі вимкнули новорічну ілюмінацію.
Великі торговельні центри зобов’язали зменшити споживання на 30%, тож там зменшили освітлення та вимкнули ескалатори.
Річ у тім, що Молдова досі купувала більшість електроенергії у Придністров’ї.
Саме там, на півдні регіону, розташована Молдавська ДРЕС – єдина теплоелектростанція у країні, яка після війни на Дністрі лишилася під контролем сепаратистів.
В останні роки узимку вона генерувала від 50 до 80% електроенергії, яку споживає правобережна Молдова.
Основним паливом МДРЕС є російський газ (той самий безкоштовний газ, який постачала Росія), тож від 1 січня 2025 року придністровці припинили постачати електрику на правий берег.
Щоби покрити дефіцит, Молдова закуповує електрику у Румунії, але, по-перше, там електроенергія взимку суттєво дорожча; а по-друге, зараз у Молдові бракує ліній електропередачі, щоб отримувати гарантовані обсяги електроенергії в обхід Придністров’я (ми детально розповідали про це у грудні, у статті "Молдову колють газовою голкою").
Поки Молдові доводиться економити, але без критичних наслідків.
Чи вдасться пройти так всю зиму?.
Відповідь залежить від двох елементів, які неможливо передбачити.
Перший – це погода; другий – це російські обстріли.
Річ у тім, що ключова ЛЕП, що зв’язує Молдову та Румунію, проходить через Одеську область, де й перетинає Дунай.
Звісно, якщо Росія атакує цю лінію, то вина Кремля у знеструмленні Молдови буде ще більш очевидно, але коли на Кремль впливали докори сумління? Також ніхто не візьметься назвати безпечним шлях постачання електрики з Румунії транзитом через Чернівецьку область.
Є також кілька дрібніших ліній, що з’єднують напряму енергосистеми Молдови і Румунії, але вони не витягнуть усю потужність, яка необхідна Молдові.
До наступного зимового сезону Кишинів планує добудувати нові ЛЕП для імпорту.
Але цієї зими доводиться економити і готуватися до можливих блекаутів, якщо розвиток подій піде за найгіршим сценарієм.
Без тепла та електрики?.
Та на тлі ощадливості те, що відбувається у Придністров’ї, видається абсолютним безумством.
Там не лише не заощаджують електроенергію, а й показово її витрачають.
Наприклад, тамтешній "уряд" з гордістю підкреслює, що усі кінотеатри продовжують працювати і що там глядачам буде тепло, бо приміщення обігрівають кондиціонерами (в соцмережах вже жартують, що тираспольці ходитимуть у кіно, щоби погрітися).
А головне: те, що де-факто влада регіону закликає та заохочує людей ставити вдома електричні обігрівачі.
Звідки у Придністров’я стільки електрики, якщо газу немає?.
Річ у тім, що їхня електростанція технологічно може працювати також на мазуті та на вугіллі, і запас вугілля у них дійсно є – але він одноразовий і не може бути поновлений.
Бо МДРЕС налаштована на антрацит з Донбасу, який ще у 2013 році, до окупації Донецька, завезли сюди як альтернативне/аварійне паливо.
За офіційними даними, вугілля на МДРЕС для генерації електрики лише для лівого берега Дністра має вистачити на 50 днів, тобто майже до кінця зими.
Реальність, утім, інша.
Цей розрахунок не враховує ситуацію, коли споживання електрики різко зростає.
А це – саме те, що відбувається зараз.
Треба окремо підкреслити: усі без винятку газові котельні, що опалювали багатоквартирні будинки Придністров’я, ще 1 січня були відрізані від газопостачання.
Також відключили всі будинки з індивідуальним опаленням.
І, зрештою, в усіх містах вимкнули централізоване гаряче водопостачання, і люди змушені компенсувати все це електрикою.
У перші дні це не мало катастрофічних наслідків, до того ж у Тирасполі та інших містах регіону було доволі тепло.
Втім, вже надвечір 2 січня почали надходити повідомлення про аварійні знеструмлення через те, що люди почали грітися електрикою, і мережі не витримали.
А попереду похолодання, та й квартири без опалення дедалі більше "вимерзатимуть", і навантаження лише зросте.
Що й казати про ситуацію після 10 січня, коли у придністровців закінчиться газ також у конфорках!.
Додатково по регіону б’є багаторічна звичка сидіти на російській "газовій голці".
Придністровці, звиклі до "шарового" опалення, досі не мали стимулу утеплюватися.
Лише у останні роки на панельних багатоповерхівках з’явилися перші клаптики утеплювача, але це і досі – виняток.
Через це радянські будинки вимерзатимуть ще швидше, а електрика, що скоро стане дефіцитною, опалюватиме не житло, а придністровське повітря.
Та окрім проблеми аварійних вимкнень (які невдовзі стануть звичною історією), це означає, що вугілля на МДРЕС, за збереження нинішньої динаміки, і близько не вистачить на обіцяні 50 днів.
Дуже імовірно, що вже у кінці січня електропостачання доведеться обмежити.
І якщо до того часу не знайдуть альтернативу (наприклад, якщо Росія не відновить постачання газу), то вже у лютому Придністров’я перетвориться на зону без газу, тепла та електрики.
Бо буде йтися про повноцінну гуманітарну катастрофу, усі наслідки якої неможливо навіть передбачити, не те що здолати.
Навіщо це Кремлю?.
Варто зазначити, що у Молдові ще за місяць до відключення газу домінувала думка, що цей сценарій – малореальний.
Більшість співрозмовників "Євро.
Правди" вважали, що Росія не зважиться на відключення газу, а якщо це й станеться, то відключення буде коротким.
У Кишиневі тоді пояснювали, що такі дії Кремля вдарять перш за все по самому Придністров’ю.
Мовляв, правобережна, підконтрольна уряду частина Молдови з 2022 року не купує російський газ і стикнеться лише зі вторинними наслідками газової війни.
Натомість територія під російським контролем, де розташований російський військовий контингент та більшість мешканців мають російські паспорти, отримає дійсно потужний удар.
Ба більше, настільки серйозна криза може призвести до ліквідації "незалежності" Придністров’я, яке буде змушене піти на цей крок, аби фізично пережити зиму.
Восени у Кишиневі вважали, що це суперечить інтересам Кремля.
Зараз такої певності нема й близько.
Тепер базовий сценарій – те, що постачання газу не відновиться або відновиться на мінімальному рівні.
Росії, може, й шкода втрачати Придністров’я, але ставки – ще вищі.
Ця гра має для РФ дві складові.
По-перше, Кремль прагне відновити транзит свого газу до Європи через Україну.
На кону понад $6 млрд щорічного доходу російського газового монополіста від постачання трубопровідного газу до ЄС.
Тому у Путіна прагнуть створити у Молдові нестерпну, неймовірну кризу і потім запропонувати рішення, заради якого Захід переконає Україну скасувати заборону на прокачку російського газу.
А те, що заради цього Москва змушує страждати "своїх" у Придністров’ї, тим більше не має дивувати.
Коли це було для російської влади вагомим аргументом?.
Втім, треба усвідомлювати, що шанси Кремля на успіх невисокі.
Немає жодних підстав вважати, що Зеленський готовий переглянути свою політику з цього приводу.
У Києві сформувався практично консенсус щодо того, що зупинка транзиту газу стала величезною геополітичною перемогою України.
Що це – історична подія, злам епох.
І експерти, і навіть опозиція підтримала владу щодо цього кроку.
Від таких рішень не відмовляються навіть під тиском.
Але це – не єдина причина російської газової блокади.
Друга, значно більш реальна мета Кремля – це вплив на молдовську політику напередодні парламентських виборів.
Вони відбудуться у 2025 році, не пізніше осені, та визначать владу у Молдові на наступні чотири роки.
Задача-мінімум – підрив авторитету президентки Маї Санду та її команди.
Задача-максимум – привести до влади популістичні партії, що є лояльними до Кремля, а також відкрито проросійські сили.
Для цього Кремлю потрібно створити якомога більше проблем для мешканців Молдови, щоб довести до максимуму їхнє незадоволення чинною владою.
Зростання тарифів на електроенергію та цін, відлуння гуманітарної кризи, в ідеалі – навіть потік біженців з Придністров’я..
Усе це гратиме на руку Кремлю.
Встановлення у Молдові проросійського уряду – це мета, що виправдовує усі засоби.
Лояльний до РФ уряд зможе де-факто зупинити євроінтеграцію не лише Молдови, а й України, адже у ЄС наші держави сприймають у зв’язці.
А президентка Мая Санду у цьому разі перетвориться на таку собі "британську королеву" без реальних важелів впливу на політику країни.
Це також вдарить по обороноздатності України – і через потребу приділяти більше уваги загрозі з Придністров’я, і через закриття критичних логістичних шляхів (наприклад, автодороги, що веде на південь Одещини через Паланку).
Інформаційна війна та роль України.
Треба окремо наголосити, що описаний вище сценарій не є гарантованим.
Росія, попри усі прагнення, зовсім не гарантувала свою перемогу у газовій війні.
Понад те, наразі немає підстав говорити, що Кремль перемагає також у інформаційній війні, яка точиться у Молдові паралельно з газовою та міцно пов’язана з нею.
Покласти відповідальність за кризу на уряд Молдови стає складніше за умов, коли виборці вважають, що ця криза штучно створена самою Росією.
А це дійсно так.
Саме Росія, яка контролює Придністров’я, відповідає за постачання енергоносіїв у регіон.
І вона мала технічну можливість продовжувати постачання газу також у 2025 році, попри припинення українського транзиту, адже існує альтернативний трансбалканський шлях від російської території до Тирасполя, і у ньому станом на 1 січня лишалися вільні потужності, що перевищували потребу Придністров’я.
Але Росія обрала варіант газової війни.
Треба віддати належне зусиллям Кишинева: за останні кілька тижнів він зробив усе можливе, щоб донести до громадян думку, що газ для Придністров’я обрізала саме Росія.
Уряд у Кишиневі нарешті почав спілкуватися також із придністровськими мешканцями.
З’явилися ролики та звернення російською мовою.
До того ж допомогло те, що "Газпром" – певно, з юридичних причин, уникаючи позовів з молдовського боку, – офіційно оголосив, що припиняє постачання до Придністров’я не через проблеми з транзитом, а через постійні неплатежі.
Але ж річ у тім, що газ із РФ у Молдові споживає лише Придністров’я! І виходить, що з 20 років Москві було ок те, що газ до Придністров’я постачається безоплатно, у межах фінансування регіону – а з 1 січня 2025 року це перетворилося на проблему?.
Наразі не існує результатів соцопитувань чи інших вимірювань громадської думки у Молдові, які пояснили би, чи є версія Кремля переконливою для людей.
Але як мінімум дії влади у Придністров’ї свідчать про те, що там відчувають проблеми з громадською думкою.
Пообіді 1 січня режим проросійського регіону розпочав інформаційну атаку, пояснюючи людям, що вини Росії у газовій кризі немає.
Проросійські канали, орієнтовані на придністровців, зарясніли повідомленнями про те, що все це – відповідальність Санду, її уряду і "американців", які, мовляв, змусили Україну перекрити транзит.
Варто додати, що головні раунди інфовійни – попереду.
Дуже багато залежатиме від того, як діятиме Кишинів тоді, коли (та якщо) у регіоні розпочнеться реальна гуманітарна криза.
Евакуація вразливої частини населення, допомога, розміщення тощо, а також комунікація з ними формуватимуть підвалини ставлення цих людей (які, до речі, є громадянами Молдови та мають виборче право!) до офіційного Кишинева.
Ключову роль тут гратимуть також ЄС і Україна.
Без європейської допомоги програми підтримки Придністров’я просто "не злетять".
А сфокусована підтримка з європейських фондів потенційно може пом’якшити вплив кризи на громадян Молдови і довести їм, що дружні відносини з ЄС мають значення.
Україна також матиме можливість показати м’яку силу, і вже робить кроки до цього.
Зрештою, використання українських електромереж для імпорту до Молдови є критично важливим для того, щоби пройти зиму без відключень.
Але й це не все.
Насправді Україна може взяти на себе роль тієї сили, що врятує Придністров’я від найглибшої гуманітарної кризи.
Наприклад, після вичерпання запасів газу у придністровській ГТС Україна може стати газовим донором, допомога якого дозволить закривати принаймні мінімальні потреби – тобто підтримувати наявність газу у конфорках та опалення лікарень і дитячих садочків до завершення холодів.
Це – копійчані обсяги, але вони матимуть дуже серйозний вплив.
І навіть ці витрати цілком можуть бути компенсовані Україні за рахунок європейських донорів.
Такий собі аналог програми "Grain from Ukraine", за якою Україна постачає зерно до найбідніших держав Африки, а держави Європи компенсують вартість цього зерна до держбюджету.
А для частини придністровців це може виявитися переворотом свідомості.
Бо виходитиме, що Росія відрізала для них газ, а Україна – врятувала від найгіршого!.
Цілком можливо, що ця реальність змусить Росію переглянути стратегію і відновити постачання газу до Придністров’я за трансбалканським шляхом.
Звісно, якщо для цього буде технічна можливість та вільні обсяги у трубопроводі.
Наступний крок – ліквідація Придністров'я.
Усі заходи, описані вище, є, звісно ж, тимчасовими, антикризовими.
Їхня мета – пом’якшити гуманітарну кризу та не довести її до рівня катастрофи.
Навесні потеплішає, але вугілля на ТЕС у Придністров’ї все одно закінчиться.
А про безкоштовний газ у старих обсягах за "газпромівським сценарієм", швидше за все, доведеться забути.
Імовірність того, що Росія за місяць-два облишить свої спроби підірвати Молдову у рік ключових виборів та просто відновить постачання безкоштовного газу через трансбалканську систему газопроводів, звісно ж, не можна виключити, але цей варіант точно не є гарантованим.
А це означає, що Придністров’я не матиме шансів на подальше існування.
Адже безкоштовний газ з Росії був фундаментом "економіки" цього сепаратистського регіону.
Причому йдеться саме про масштабне постачання газу.
Багато років поспіль саме російський газ формував левову частку доходів Придністров’я.
Безкоштовний газ спалювали на МДРЕС, щоби потім продавати електрику Молдові за цінами, близькими до ринкових.
Підприємства регіону отримували газ задешево, що давало їм хоч якусь конкурентоздатність.
Мешканці Придністров’я мали дуже дешеву електрику та опалення, що створювало ілюзію соціальної захищеності.
Та цей період лишився у минулому.
І навіть якщо російська газова допомога все ж відновиться – вона точно повернеться не назавжди.
І напевно, не у старих обсягах.
Тож після перехідного періоду, коли регіон існуватиме за рахунок зовнішньої допомоги, Кишинів та Тирасполь будуть змушені розпочати болючий процес реінтеграції.
Цей процес нестиме безпрецедентні виклики, у тому числі для влади у Молдові ("Європейська правда детально описувала їх у статті "Як ліквідувати Придністров’я").
Зважаючи на це, можна сміливо прогнозувати: Мая Санду робитиме все, щоб відтермінувати початок реінтеграції на період після парламентських виборів.
У тому числі – щоб не отримати напередодні голосування величезну кількість виборців з "ватним" світоглядом, отруєних російською та придністровською пропагандою.
А от після обрання нового парламенту цей процес цілком може розпочатися.
Незалежно від того, яка коаліція буду сформована, чи буде вона проросійською, чи прозахідною.
Але від того, хто контролюватиме парламентську більшість, точно залежатимуть параметри майбутньої реінтеграції.
Залежатиме доля російських військових (хто дасть гарантію, що у разі перемоги проросійських сил їхнє перебування у Молдові не узаконять?).
Залежатиме те, чи матимуть учорашні сепаратисти право вето на ключові питання майбутнього Молдови, тощо.
А наше видання і надалі слідкуватиме за історичними подіями у сусідів і розповідатиме вам про них.
Автор: Сергій Сидоренко,.
редактор "Європейської правди".