Господар «проганяв» кутю, а в ополонку не пірнали: як наші предки Хрещення святкували
Господар «проганяв» кутю, а в ополонку не пірнали: як наші предки Хрещення святкували

Господар «проганяв» кутю, а в ополонку не пірнали: як наші предки Хрещення святкували

Останнє велике свято різдвяного циклу, Хрещення Господнє, згідно з новоюліанським календарем припадає на 6 січня. Про те, як наші предки святкували Водохреще, як «проганяли» кутю і чому не занурювалися в холодну воду - читайте у матеріалі Коротко про.

«Морозе, йди до нас кутю їсти!»

Історію свята до дрібниць розповідає Біблія. У Великій Книзі записано, що Ісус Христос звернувся до Іоанна Хрестителя з проханням охрестити його на річці Йордані. Тоді вперше відбулося Водохреще. Саме у воді, тому що з давніх-давен люди вважали, що вона має чудодійну силу. А освячена узагалі вважалася особливою, такою, що і хвороби лікує, і тіло омолоджує, і здоров’я дарує.

Наші предки вірили, що освячувати воду на Водохреще треба обов’язково до сходу сонця на річці, озері чи хоча б біля криниці. А перед святом Хрещення мали ще й другий Святвечір.

5 січня впродовж дня віряни суворо дотримувалися посту. До столу сідали після появи першої зірки на небі. Трапеза була скромною: риба, вареники з капустою, узвар та інші страви без витребеньок. Була і кутя, яку в народі називали "Голодною". Назва вдала, тому що, порівняно з "Багатою" на Різдво, цього разу страву готували без зайвих смаколиків, лише крупа, зварена на воді, і трохи меду.

Голодною кутею починали і завершували трапезу. У деяких регіонах господар перед вечерею проводив магічні дії на добру погоду, зазиваючи мороз. До речі, авторка цього тексту ще пам’ятає цю традицію від свого діда. Коли сім’я зібралася за столом, дідусь брав ложку куті, підходив до вікна і промовляв:

- Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!

Так казав тричі. А після невеликої паузи говорив:

- Якщо не йдеш, то й не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!

Після святкової вечері з голодною кутею прощалися чи то «проганяли» її: залишки куті віддавали домашній птиці, а горщик ретельно мили.

А народознавець і письменник Василь Скуратівський у своєму виданні «Місяцелік» наводить цікавий обряд саме на Водохреще. У святковий вечір господар, взявши спеціально випечений хліб у вигляді хреста, йшов до стайні й імітував таку розмову:

- Хто йде?
- Бог!
- Що несе?
- Пирог!

Потім заходив до хліва, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, годував їх. Вважалося, що після цього худоба буде здоровою, даватиме потомство.

У гості в святковий вечір напередодні Хрещення не ходили. Наші предки вважали, що перед «Йорданню» нечиста сила навісніє і снує вулицями в пошуках жертви. Тому старалися захистити дім і сім'ю різними способами. Наприклад, малювали крейдою хрестики на дверях та вікнах, окурювали кімнати освяченим зіллям, ладаном. А Василь Скуратівський у «Місяцеліку» пише, що на покутті, напередодні Водохреща, із соломи робили хрестики, які чіпляли біля ікон, вікон, дверей. Це також були своєрідні обереги від нечистої сили.

З льоду вирубували великий хрест, який називали «йорданню». Фото: ugcc.church

Панацея від усіх хвороб

Наступного ранку всі люди поспішали до річки, озера чи хоча б невеликого джерела на освячення води. Це була визначна подія. Історики кажуть, що у Києві на свято Йордану на берегах Дніпра збиралося майже усе населення міста.

З льоду вирубували великий хрест, який називали «йорданню», ставили його поруч з ополонкою, інколи прикрашали ялиновими гілками. А ще в деяких регіонах поливали цей хрест буряковим чи калиновим соком, щоб лід ставав криваво-червоним, нібито скропленим кров’ю Спасителя. Якщо ж була відлига, то приносили дерев’яного хреста. Опісля священник починав святити воду, читаючи молитву. І обов’язково тричі занурював в ополонку срібного хреста. Так це відбувається дотепер.

Після освячення віряни ставали у чергу, аби набрати цілющої води додому. До речі, деякі історики кажуть, що робили це тільки чоловіки, а жінки стояли осторонь. Хоча нібито незаміжні дівчата теж набирали освячену воду. А опісля з усіх ніг бігли додому. Вважалося, що та, яка першою донесе водицю до хати, щасливо вийде заміж саме цього року. Знали дівчата, що роблять, тому що після Водохреща починався весільний сезон, що тривав до Великого посту.

Після того як освячену воду принесли в дім, господар кропив членів сім’ї, худобу, вулики з бджолами, збіжжя, хату. З ложки святої водиці, що очищує від гріхів та заряджає здоров’ям на увесь рік, починали святковий сніданок.

Цікавий факт: на Водохреще молоді гуцулки клали калину чи коралі у посвячену воду і вмивалися нею, щоб личко було рум’яним. А ще воду зберігали увесь рік. Віруючі і дотепер так роблять.

Священник освячує воду, читаючи молитву. Фото: bar-city.gov.ua

Про купіль в ополонці

Роки минали, якісь традиції забувалися, натомість виникали нові. Наприклад, пірнання в ополонку. Історики підкреслюють, що приймати холодну купіль почали після проголошення незалежності України. Мовляв, мало хто з наших предків, хіба що молоді і гарячі, готові були стрибнути в ополонку.

Хоча є свідчення старих людей, які казали, що в центральних та східних областях України така традиція була, хоч і не надто поширена. А на Буковині узагалі могли заштовхати в ополонку силоміць. Жартома, звісно. Хоча неочікувано шубовснутися в одязі в холодну воду таке собі задоволення. Та на жартівників намагалися не ображатися, все ж вважали, що той, хто скупався на Водохреще, все життя буде щасливим.

Останніми роками священнослужителі наголошують, що жодного церковного припису в Українській Церкві для звершення занурення у зимову воду немає і ніколи не було. Мовляв, вспокійтеся вже з тим пірнанням в ополонку, та ще й з частуванням, алкоголем для зігрівання, піснями, жартами. І нагадують, що вода в річці Йордан, де і хрестився Спаситель, в цю пору року сягає 12-16° тепла. Тобто скупатися можна і без особливих дрижаків. У наших широтах у водоймах трохи холодніше.

Звісно, якщо хочете пірнути в холодну воду, то забороняти не будемо. Важливо тільки пам’ятати про правила безпеки на воді і те, що різке охолодження для людського організму – це все-таки шалений стрес.

Священнослужителі наголошують, що жодного церковного припису в Українській Церкві для звершення занурення у зимову воду немає і ніколи не було. Фото: bar-city.gov.ua

Джерело матеріала
loader
loader