Россия боится потерять Сербию: как Кремль активизировал "мягкую силу" и чем может ответить Украина

Лютий 2022 року, коли почалася масована російська агресія проти України, став початком зламу багатьох російських наративів у Сербії та процесу переоцінки ставлення до Росії, до її агресії проти України.

І ці зміни – явно не на користь РФ.

Сербська влада та особисто президент Александар Вучич дедалі частіше чують від громадян країни, у першу чергу молоді, гострі та "небезпечні" питання, відповіді на які є не менш гострими:.

- чому "Косово – це Сербія", а "Крим – Росія", адже Крим – це Україна? Тому що сербська армія не окупувала частково визнане Косово? Перше гасло є відображенням позиції Белграда щодо проблеми "сербської колиски", а друге – виправдовує агресію та порушення міжнародного права, створюючи прецедент: сильному дозволено все;.

- чим відрізняються бомбардування НАТО Сербії в 1999 році від російських ракетних обстрілів міст України? Тим, що НАТО завдавало ударів по військово-політичних цілях, а Росія знищує цивільні об’єкти та цілі міста України? Тим, що НАТО попереджало про атаки за деякий час (зокрема – про удар по будівлі Радіо Сербії), а Росія без попередження б’є по лікарнях, житлових будинках, вокзалах, школах та дитячих садках? До того ж НАТО не окупувало територію Сербії.

Згадані питання та пошук відповідей на них почали змінювати ставлення пересічних сербів до Росії.

А стабільна підтримка Сербією України у міжнародних організаціях, постачання боєприпасів, прямі та загалом успішні контакти Володимира Зеленського та Александара Вучича також ведуть до зменшення градуса любові до Московії.

Ні, серби не стали поки що друзями України.

Але вони почали замислюватися, чи справжнім другом та союзником є Росія.

Віддалення від Росії відбувається в умовах, коли більшість мас-медіа держави, за окремими винятками, можна сміливо називати проросійськими.

Як і Сербську православну церкву – вірного союзника РПЦ та проповідника російсько-сербського світу.

Цей процес, поки що повільний, занепокоїв сербських русофілів та їхніх кураторів у Кремлі, які наприкінці минулого року зібралися на конференцію у Белграді для пошуку відповіді на питання, як зберегти проросійські настрої в Сербії та зупинити "небезпечну" тенденцію поширення антиросійських настроїв в усіх прошарках сербського суспільства.

Відзначалося, що не тільки молодь та опозиція, але навіть проросійська частина сербського суспільства починають сприймати Росію як ненадійного партнера, який, прикриваючись просербською риторикою і заявами про підтримку та захист, дедалі менше допомагає Сербії.

У Москві, побачивши тенденцію до зростання антиросійських настроїв, спочатку дещо розгубилися та задумалися: а що ж нам робити? Економічні зв’язки з Сербією стрімко скорочуються, дешевого російського газу вже майже немає, військово-технічно співробітництво переорієнтовується на держави НАТО та Китай….

Тоді у російському МЗС та Росспівробітництві згадали про "м’яку силу", а точніше, про можливості російського культурного колоніалізму, та перенесли акценти у гібридній війні проти Сербії на історію, художні виставки, балет, музику….

І почалося.

Майже в один день напередодні Різдва в мас-медіа Сербії з’явилися об’яви про низку культурних (точніше, навколокультурних) заходів – Дні Ермітажу, "чтєцький" конкурс на честь 100-річчя піонерського табору "Артек", виставка на честь Петра I, візити окремих виконавців – так званих "зірок" балету та опери Московії, фільми про російських імператорів та "героїв"...

Але якщо людина отримає правдиву інформацію, вона неминуче скрикне: не може бути! скільки брехні!.

Чому? А погляньмо на деякі заходи.

Почнемо з "чтєцького" конкурсу "Жива класика", який організовує "Російський дім" у Белграді.

Головною метою конкурсу є "просування та підтримка" російської мови та літератури в Сербії, залучення сербських дітей до навчання в російських вишах.

Ну а нагорода у вигляді поїздки в окупований Крим, де є проблеми з усім – від безпеки до води, – досить сумнівна, до того ж стане нелегальним перетином українських кордонів.

Головна ж небезпека таких конкурсів – намагання брехнею перетягнути їхніх учасників на бік агресора та сформувати перекручену картину світу.

Виставка, присвячена Петру I, який влаштував геноцид у Батуріні 1708 року, також викликає здивування.

Але нічого дивного немає – лише історична брехня.

Так звані російські "історики" стверджують, що саме цей Петя "активізував традиційні" російсько-сербські зв’язки та "почав нову епоху (!)" двосторонніх відносин.

До речі, цар Петро I не був другом сербів, його не турбувало їхнє майбутнє.

Він розглядав Сербію лише, як територію другорядного фронту у протистоянні з Османською імперією.

До речі, за непідтвердженою інформацією,.

у колекції, яка незабаром прибуде до Белграда, можуть бути деякі експонати, вкрадені окупантами з українських музеїв.

Цікавими є особи "бійців культурного фронту", які окупуватимуть Сербію вже найближчим часом.

Зупинимося на деяких із них, але одразу підкреслимо: їх усіх об’єднує підтримка та виправдовування російської агресії проти України.

На першому місці – тричі колишня українка Світлана Захарова: колишня відома балерина, колишня депутатка держдуми РФ, колишня довірена особа кандидата в президенти Путіна (на виборах 2024 року).

А два роки по тому внесена до санкційного списку України рішенням Ради національної безпеки і оборони.

Друга – Хібла Герзмава, російська оперна співачка, яка іноді забувала слова російського гімну та є підписанткою листа російської інтелігенції до Путіна на підтримку агресії проти України.

Обидві вже майже втратили закордонних слухачів та глядачів – не хочуть на Заході працювати з прибічниками російської агресії.

Нарешті – путінський улюбленець, російський оперний співак Ільдар Абдуразаков, який у грудні 2024 року погодився стати художнім керівником ще не будованого Севастопольського державного театру опери та балету.

Він був досить популярним та до 2022 року гастролював у багатьох країнах світу.

Але підписавши лист Путіну з підтримкою війни проти нашої держави, став, як кажуть нерукоподаваним – почалися відмови від контрактів із ним, а такі відомі та престижні сцени, як Метрополітен опера у Нью-Йорку та Ла Скала у Мілані, скасували виступи російського співака.

Заходи, про які ми згадали вище, розпочнуться напередодні 24 лютого, чорного дня початку російської агресії проти України.

І тут потрібний опір України.

Так, українські дипломатичні установи з допомогою української діаспори здійснюватимуть деякі контрзаходи, малими силами та майже без грошей.

Надсилатимуть ноти протесту, організовуватимуть виставки, часом і концерті.

Й тут мали б продемонструвати свій потенціал не тільки МЗС, а й інші міністерства – національної єдності, культури та стратегічних комунікацій, молоді та спорті.

Але не вказівками та планами, а організацією конкретних заходів та дієвою допомогою закордонним місіям.

Тільки так, поєднавши зусилля, можна перемогти російську пропаганду.

Навіть у Сербії.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.