Промежуточная победа Макрона: как правительство Франции избежало вотума недоверия

Президент Франції Емманюель Макрон отримав першу за довгі часи перемогу на внутрішній політичній арені.

Лівій опозиції не вдалося відправити у відставку уряд Франсуа Байру.

Причиною провалу вотуму недовіри уряду стало не лише те, що його не стали підтримувати ані партія Марін Ле Пен "Національне об’єднання", ані група LIOT, що поєднує незалежних депутатів та представників заморських територій.

Як наслідок, за відставку уряду проголосував лише 131 депутат із необхідних 288.

Проте головний успіх Макрона полягає в тому, що йому нарешті вдалося розколоти блок лівої опозиції.

Законопроєкт про вотум недовіру уряду було подано лише трьома з чотирьох партій блоку "Новий народний фронт": ультралівою "Нескореною Францією", комуністами, а також екологами.

Натомість соціалісти – а це друга за чисельністю партія, що входить до Нового народного фронту, – довго вагалися, але згодом не стали голосувати за недовіру Байру в обмін на згоду уряду відмовитися від частини запланованих скорочень соціальних витрат.

Саме тому провал вотуму недовіри став особистою поразкою лідера "Нескореної Франції" Жана-Люка Меланшона.

Тепер він погрожує соціалістам помстою – і цей конфлікт посилює шанси уряду пережити наступні вотуми недовіри.

Ультралівий фальстарт.

"Пане прем’єр-міністре, дні вашого злощасного уряду добігають кінця.

А коли він впаде, за ним впаде й монарх", – таку заяву з парламентської трибуни зробив координатор "Нескореної Франції" Мануель Бомпар.

Звичайно, під "монархом" мався на увазі президент Макрон – ультраліві не приховують, що планують відправляти у відставку будь-який його уряд, щоб добитися дострокових президентських виборів.

При цьому "Нескорена Франція" вирішила не чекати навіть представлення урядом проєкту бюджету – законопроєкту, який став причиною відставки попереднього уряду під керівництвом Мішеля Барньє.

Як наслідок, прем'єр Байру міг побити сумний антирекорд, встановлений попередником.

Натомість Франсуа Байру, якби голосування за вотум недовіри 16 січня було вдалим, протримався б на цій посаді ще менше – лише 35 днів!.

А на додачу торік Франція повторила ще один політичний антирекорд – чотири різні очільники уряду протягом одного року.

Такого не було з 1946 року!.

Відставка Байру зробила б цілком ймовірним, що цей антирекорд у 2025 році буде побито – і, можливо, не один раз.

А це своєю чергою мало посилювати тиск на Макрона, щоб змусити його подати у відставку.

У відповідь прем'єр Байру заявив, що "Нескорена Франція" обрала для країни "шлях до громадянської війни", а також звинуватив її у прагненні того, щоб "конфронтація стала законом".

Щоправда, бажання якнайшвидше проголосувати за вотум недовіри уряду Байру зіграло з лівими злий жарт.

Новому уряду було складно висунути якісь претензії.

І хоча Мануель Бомпар переконував, що причин для відставки уряду є "безліч", проте не став їх називати.

А замість цього розкритикував "безвідповідальність" тих політичних сил, які воліють "почекати ще кілька днів або тижнів".

Під цю критику підпадає і ультраправе "Національне об’єднання" – якщо минулого року там підтримали вотум недовіри уряду Барньє, то цього разу у партії Ле Пен вирішили утриматися.

Ця політична сила зараз прагне позбавитися іміджу радикалів, а тому там вирішили продемонструвати свою політичну зрілість, заявивши, що прийматимуть рішення про недовіру уряду лише на підставі аналізу його конкретних справ.

Вже одна ця відмова ставила хрест на перспективах схвалення вотуму недовіри.

Проте на ультралівих очікував ще один удар – за цей законопроєкт відмовилися голосувати й соціалісти.

Угода з соціалістами.

"За останні 15 днів він частіше з’являвся у ЗМІ, аніж за попередні п’ять років", – так анонімний депутат-соціаліст описує ситуацію, в який опинився лідер партії Олів’є Фор.

Звичайно, це певне перебільшення – увага до соціалістів прикута щонайменше останні пів року.

Після завершення дострокових парламентських виборів ключовою ідеєю президента Макрона було створення "республіканської коаліції" – об’єднання, куди увійшли б і центристи, і помірковані праві, і помірковані ліві – адже такий формат був єдиним шансом створити парламентську більшість без участі ліво− та праворадикалів.

Першу частину плану було виконано – до альянсу з макроністами долучилися "Республіканці", колись дуже впливова правоцентристська сила, яка у нинішньому парламенті має найменшу фракцію.

Другим кроком мало стати залучення до цього альянсу соціалістів, а за можливості – й екологів.

Лише за такої умови президент Франції міг розраховувати на створення уряду, незалежного від радикалів.

Наприкінці минулого року соціалісти були досить близькі до того, щоб піти на такий крок – принаймні, вони погодилися на переговори з президентом окремо від інших партій Нового народного фронту.

Втім, як погрожували у "Нескореній Франції", за такого сценарію соціалісти стануть вважатися зрадниками лівого руху, що неодмінно матиме свої наслідки на наступних виборах.

Тож в останній момент соціалісти відмовилися від пропозиції Макрона.

Однак брати участь у вотумі недовіри новому уряду тільки через те, що це уряд Макрона, соціалісти також не захотіли.

Як наслідок, подання на вотум недовіри уряду було внесено не чотирма, а лише трьома партіями з Нового народного фронту.

І ключовою інтригою останніх днів було питання, як голосуватимуть соціалісти.

"Нескорена Франція" обрала шлях погроз – там стверджували, що відмова соціалістів від голосування за вотум недовіри змусить їх на наступних виборах висувати свого кандидата на кожній дільниці, де буде йти соціаліст.

Натомість в уряді запропонували переглянути бюджетні плани, задовольнивши деякі побажання лівих.

Серед них – відмова від скорочення 4 тисяч вчителів, збільшення витрат на медицину на 1 млрд євро, відмова від збільшення терміну позбавлення виплат через хворобу для державних службовців, а також згода на підвищення певних податків.

Зрештою соціалісти дійшли висновків, що ці досягнення їм буде простіше "продати" своїм виборцям – і відмовилися від голосування за відставку уряду.

А точніше – за вотум недовіри проголосувало лише вісім депутатів-соціалістів із 67.

Як уточнює Олів’є Фор, партія не виключає, що наступного разу змінить свою позицію, адже "ми не висловлюємо вам (уряду) вотуму довіри".

Проте психологічний бар’єр подолано – тепер залучити соціалістів до співпраці з урядом буде набагато простіше.

"Соціалісти руйнують Новий народний фронт.

Але лише вони капітулюють.

Інші три партії продовжать боротьбу", – прокоментував цю угоду лідер "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон.

Головні випробування – попереду.

Чи означає нинішній провал вотуму недовіри, що Франсуа Байру та його уряду відставка більше не загрожує? Жодним чином!.

Більшість оглядачів трактує голосування 16 січня як генеральну репетицію справжніх випробувань, які чекають на уряд при схваленні бюджету на нинішній рік.

Ба більше, спроба його прийняття і призвела до відставки уряду Барньє.

Ця відставка поставила на паузу роботу над держбюджетом, проте цього тижня ця робота відновилася.

А відповідно, наприкінці січня чи в перших числах лютого оновлений проєкт держбюджету має бути винесений на голосування.

Проте нинішній уряд, як і попередній, не має більшості у парламенті, а тому не може сподіватися за вдале голосування за держбюджет.

Єдина доступна опція – використання спецпроцедури 49.3, прописаної у відповідній статті конституції.

Дана норма передбачає можливість ухвалення закону без голосування у парламенті, проте після цього має бути проголосований вотум недовіри уряду – і якщо це голосування буде вдалим, то не лише уряд йде у відставку, а й скасовується прийнятий за спецпроцедурою закон.

Саме таким шляхом пішов попередній уряд – і це призвело до його відставки та різкого загострення політичної кризи.

Щоправда, залучення до переговорів соціалістів дає уряду Байру шанс.

Соціалісти гарантовано не голосуватимуть за бюджет, щоб не брати на себе відповідальність за нього.

Проте можуть утриматися від вотуму недовіри – адже вони вже домовилися про певні поступки, а відставка уряду лише знищить ці досягнення.

І хоча зміни позиції одних лише соціалістів може бути недостатньо, голосування 16 січня доводить, що новий уряд Франції вміє домовлятися з опонентами.

Своєю чергою, прийняття більш-менш притомного держбюджету не просто стане важливою перемогою президента Макрона.

Це має стати початком виходу Франції з глибокої політичної кризи.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".