Трамп може “перевернути з ніг на голову” американську зовнішню політику

Критики обраного президента США республіканця Дональда Трампа часто звинувачували його у “блазнюванні” й ізоляціонізмі. Проте, ще до вступу на посаду 20 січня, Трамп показав, наскільки ці слова не відповідають тому, що може принести його другий термін у Білому домі. З наближенням інавгурації Трамп допоміг досягнути припинення вогню та укласти угоду про звільнення заручників у Газі. Порушуючи табу, він претендує на контроль над Гренландією з її корисними копалинами та стратегічним розташуванням в Арктиці. Другий термін Трампа буде не лише більш деструктивним, ніж перший, але й витіснить бачення зовнішньої політики, яке домінувало в Америці з часів Другої світової війни, пише The Economist.

Десятиліттями американські лідери стверджували, що їхня влада пов'язана з обов'язком бути незамінним захисником світу, який став більш стабільним і доброзичливим завдяки демократії, усталеним кордонам і універсальним цінностям. Трамп відкине такі цінності й зосередиться на накопиченні та використанні влади. Його підхід випробують “три точки”: Близький Схід, війна РФ проти України та “холодна війна” Америки з Китаєм. Усі ці три “напрямки” демонструють, як Трамп прагне порвати з останніми десятиліттями: у своїх неортодоксальних методах, накопиченні та опортуністичному використанні впливу, а також у вірі в те, що лише сила створює мир.

Близький Схід ілюструє схильність Трампа до непередбачуваності. Ізраїльтяни і палестинці врешті-решт погодилися на угоду щодо Гази, тому що Трамп встановив “дедлайн”, погрожуючи, що “все пекло вирветься назовні”, якщо вони не впораються. Новому президенту США, однак, доведеться продовжувати тиск на сторони, щоб угода перейшла до наступних етапів.

“Каприз” підкріплюється прагматизмом. На відміну від більшості “миротворців”, Трамп відверто не цікавиться вистражданою історією Близького Сходу. Так звані Авраамські угоди, підписані під час його першого терміну, свідчать про те, що Трамп використає звільнення заручників для просування угоди між Ізраїлем і Саудівською Аравією, в якій бачить шлях до процвітання — і Нобелівської премії миру. Союзники Ірану зазнали поразки в Газі, Лівані та Сирії. Можливо, Трамп теж готовий укласти угоду.

Проте батьківщина трьох монотеїстичних релігій стане суворим випробуванням того, чи справді люди готові відкласти вбік свої переконання й образи заради шансу на процвітання. Знову і знову “екстремісти” як з ізраїльської, так і з палестинської сторін намагаються блокувати мирні плани, використовуючи насильство для дискредитації прагматичного центру. Ізраїльські праві хочуть анексувати палестинські землі. Іран балансує між співпрацею з Америкою і прагненням створити ядерну бомбу. Що буде, якщо фанатики й мулли стануть на шляху Трампа?

Його відповіддю може стати посилення тиску за допомогою санкцій, погрози застосування сили, або ж — відхід. Це також вибір, з яким Трамп зіштовхнеться у війні РФ проти України, яку обіцяв зупинити. Оскільки він має більше важелів впливу на американських союзників, ніж на російського диктатора Владіміра Путіна, простіше вдатися до “відступу”, припинивши підтримку України, таким чином змусивши уряд у Києві піти на поступки. Особливе занепокоєння викликає те, що Трампу подобається, коли Путін нібито ставиться до нього як “сильний лідер до сильного лідера”.

Втім, цей варіант ризикує підірвати інші цілі Трампа. Відмова від України викликала б порівняння з президентом-демократом Джо Байденом і його невдалим виведенням військ США з Афганістану. А Китай, пам'ятаючи про “паралелі” з Тайванем, у такому разі може зробити висновок, що Трамп “слабак”. Ще Трамп може вирішити, що готовність підтримати Україну посилить його позиції у протистоянні з Путіним.

Опортуністичне використання влади має певні переваги. Трамп продовжуватиме переконувати членів НАТО витрачати більше коштів на захист від Росії — і це добре, але має свою ціну. Альянс, імовірно, зможе пережити погрози Трампа вийти з НАТО, сварки через торгівлю, підтримку бунтівних консервативних партій і залякування Данії через питання контролю над Гренландією. Однак союзи процвітають на довірі. Націонал-консерватори, які симпатизують Путіну, діятимуть як отрута.

Деспоти втішаться відступом від універсальних цінностей. Якщо Трамп заявить про сферу американського впливу, яка охоплює Канаду, Гренландію і Панаму, диктатори вважатимуть це підтвердженням свого принципу, згідно з яким міжнародні відносини насправді завжди були випробуванням сили — це стане в пригоді, коли Росія зазіхне на Грузію або коли Китай претендуватиме на Південно-Китайське море. Якщо Трамп зневажатиме такі інституції, як ООН, що втілюють універсальні цінності, то Китай і Росія домінуватимуть у них, використовуватимуть такі організації як канали для реалізації власних інтересів.

Табір Трампа стверджує: головне — це сила Америки, і ця сила призведе до миру з Китаєм. Вони попереджають про необхідність запобігти третій світовій війні, зазначаючи, що китайський лідер Сі Цзіньпін хоче підготуватися захопити Тайвань силою до 2027 року. Пекін також швидко розширює свій ядерний арсенал і систематично опановує стратегічні технології. Америці, кажуть у команді Трампа, потрібно відновити стримування, а шлях до цього — поєднання сміливої дипломатії, прагматизму з накопиченням економічної та військової сили.

На жаль, коли йдеться про Тайвань, виникає суперечність. Якщо джерелом сили Америки є безжальний прагматизм щодо цінностей, жорсткість із союзниками і відкритість до угод з опонентами, то це саме ті умови, на яких Трамп готовий торгувати Тайванем із Китаєм. Хоча багато “яструбів” щодо Пекіна в його адміністрації боротимуться проти цього, сама можливість вказує на слабкість в основі підходу Трампа.

Pax Trumpiana

Коли використання влади не пов'язане з цінностями, результатом може стати хаос у глобальному масштабі. Якщо на чолі Пентагону й американської розвідки стануть ультралояльні потенційні “підривники”, такі як Піт Гегсет і Тулсі Габбард, хаос пошириться і всередині США.

Трампу важко відокремлювати власні інтереси від інтересів своєї країни, особливо якщо на кону стоять його гроші та гроші соратників, як це буде з інтересами мільярдера Ілона Маска в Китаї. Відвернувшись від цінностей, які сформували післявоєнну Америку, Трамп втратить єдину найбільшу силу, якої немає у його деспотичних опонентів.

Ще офіційно не вступивши на посаду президента, своїми заявами Трамп уже спричинив інформаційні цунамі в усьому світі. Особливо активне обговорення викликали висловлювання 47-го американського президента про перетворення Канади на 51-й штат США, повернення контролю Штатів над Панамським каналом та контроль над Гренландією. Коментарі Трампа аналізував Сергій Корсунський у статті “Як Трамп планує змінити світ: аналіз його заяв без емоцій”.