Вчергове вирушаючи на ринок за салом, не поспішайте лаяти продавців, побачивши цінники. Які б цифри там не були, повірте, вони далекі від тих сум, які любителі сальця без зайвих запитань викладають за національний продукт від полтавського сального гуру Віталія Мостового та його дружини Марини. Баночка сала вагою 300 грамів у них коштує стільки ж (300 гривень), скільки кілограм апетитного генеральського з прожилками м'яса на базарі. Журналіст Коротко про дізнавався, у чому унікальність цієї бізнес-ідеї, що просуває на світовому ринку культовий український продукт.
Найдорожче сало в Україні
Втомившись сперечатися з покупцями з приводу ціни, подружжя махнуло рукою і назвало свій продукт «Найдорожче сало в Україні». Пояснили: «А щоби більше не питали, чому так дорого». Під таким брендом воно розлітається по всій країні – навіть у ті міста, де, здавалося б, і свого смачного сала більш ніж достатньо. Ним із задоволенням ласують і в західних областях, де кожен газда сам солить і коптить сало з прожилками м'яса – шпондер по-місцевому, і в центральних, звідки знамените вінницьке сало їде на всі ринки та магазини – ним і в столиці не гидують.
Подружжя вважає, що популярність у 16 країнах – далеко не межа. Фото: instagram.com/poltavske_salo
«Сало їв би на сніданок, обід та вечерю»
Коли через коронавірус та війну скасували фестивалі сала у Вінниці, де збиралися новатори та законодавці мод у цьому ремеслі, Віталій і Марина Мостові вирішили запропонувати людям свій продукт. Сало Віталій маринував та солив сам. Він його і вибирати вміє, і готувати: без нього чоловік не уявляє собі жодного дня.
– Їв би його на сніданок, обід та вечерю і замість десерту, – усміхається Марина Мостова. – Про сало може говорити годинами. І йому подобається продавати, але хотілося продавати той продукт, який самому до душі. Відомо, що таким продуктом стало сало. Чоловік сказав: "Ось побачиш, через пару років про наше сало знатиме весь світ, як про кока-колу". І до цього впевнено йдемо – наше сало вже відоме у 16 країнах.
Кожен шматочок подружжя ретельно обирає. Марина, хоч до сала байдужа, теж може назвати себе експертом: варто раз поглянути на шматок, як уже бачить – «те саме» чи треба ще пошукати. Потім Віталій його нарізує, маринує, солить, коптить, запікає. Усього рецептів у сім'ї – дев'ять, але їх секрети подружжя не розкриває, всі авторські та запатентовані. До речі, ні Віталій, ні Марина не здобували кулінарної освіти, але це не завадило їм розробити 300 рецептів авторських страв (не єдиним салом).
– Все почалося з півлітрової баночки нарізаного сала, яку нас попросила надіслати як подарунок за кордон наша підписниця у соцмережах, – згадує Марина. – Тоді й з'явилася ідея закривати сало у банки та пропонувати його на продаж. Нині воно вже йде за кордон переважно як сувенірна продукція.
За кілька років полтавське сало міцно закріпилося у статусі як «найдорожче сало, представлене у 16 країнах світу».
- Але 16 країн – це мало, - вважає подружжя і має намір поширювати любов до українського національного продукту далі.
Попри побоювання, що назва відлякає клієнта, навпаки, покупців стало ще більше. Тепер уже Віталій сам не справлявся із засолюванням – довелося брати ще чотирьох кухарів. Щомісяця розлітається кілька тисяч баночок – продукт не лежить на складі. Беруть усі дев'ять видів, аутсайдерів у сальному асортименті немає: на ура йде і традиційне, і з медом і гірчицею, і копчене, і в соусі теріяки. Продукт уже нарізаний порційними шматочками. Так і солиться, а не цілісним шматком.
Конкурентів у подружжя немає. Все, від авторських рецептів до виду баночки, запатентовано – виготовляти такий продукт більше ніхто не має права.
Сім'я Мостових має 9 рецептів приготування сала, які вони тримають у секреті. Фото: instagram.com/poltavske_salo
Смачне, бо свині п'ють «Миргородську»
Своє полтавське сало подружжя вважає найкращим.
– Кажуть, миргородське – найсмачніше, – зазначає Марина. – Начебто тому, що свині п'ють "Миргородську" воду. Хоча це скоріше красива легенда, насправді залежить від породи та кормів. Наприклад, один наш постачальник варить сир та годує свиней сироваткою – і сало пахне молоком.
До сальця подружжя рекомендує авторський борщ – із трьома видами засмажки: червоною, білою та чорною. Як пояснює Марина Мостова, це борщ із чорносливом, грибами, копченою паприкою та копченою сіллю, медом та лимоном. Бульйон готується на двох видах м'яса.
- Зажарки окремо робляться: червона – з буряком та томатами, біла – з цибулею та грибами, чорна – з чорносливом та лимоном, - зазначає автор рецепту. – Біла та чорна засмажки додаються наприкінці.
Ну і, звичайно, який борщ із салом – без чарки самогону? З ним подружжя і подає свої авторські національні страви на різних заходах.
Один із оригінальних рецептів – сало з медом та гірчицею. Фото: instagram.com/poltavske_salo
З історії питання
Від пам'ятника свині до сального ресторану
Сало врятувало від голоду не одне покоління українців. Це іноземці округляють очі, коли бачать, як наші парубки з апетитом навертають сирий свинячий жир (о боже!) із хлібцем. А ми знаємо: сало – це стратегічний запас, який має бути у кожному холодильнику, і не по одному шматку. Буває прийдеш з роботи, вдома - нічогісінько, але є воно, в судочку в холодильничку - сальце. Нарізав, покришив цибульку, взяв чорного хлібця, гірчички – і вже сил додалося, щоб ще борщу до цього і так у принципі самостійного блюда (не ображатимемо сало словом «закуска») зварити.
У Ромнах Сумської області свиню-годувальницю навіть вшанували пам'ятником – першим в Україні та Східній Європі.
- Кажуть, колись тут саме свині врятували місцеве населення від голоду – це єдине, що монголи не забирали у людей, бо самі не вживали свинячого м'яса через релігію, - зазначають місцеві краєзнавці.
А у Львові понад десять років тому відкрили навіть музей-ресторан сала, де можна було подивитися та замовити його не просто як закуску, а у вигляді скульптур. Щоправда, довго музей не протримався і закрився – все ж таки салом на Галичині звикли не милуватися, а смакувати.