"Життя авокадо". Як прийняття нового себе допомагає у боротьбі з ПТСР та ампутаціями

Днями один дуже сильний хлопчик з наших випускників дав мені найкраще визначення одужання: "Знаєш, Олю, я зараз живу життя авокадо. Знаю, що це корисно для мене, але несмачно".

Я розсміялася: "А мені авокадо смачно".

"Ось і я чекаю, поки мені стане смачно те, що мені корисно".

ПТСР – це не хвороба. Це шлях до одужання. І на цьому шляху потрібна підтримка суспільства, рідних, психологів. Цей шлях може тривати роками. Він не про слабкість, він про силу протистояти травмі, спогадам та болю, який заважає жити. Те саме "життя авокадо", про яке говорив наш супер.

Ампутація кінцівки – це не хвороба. Це шлях до повернення втрачених можливостей. Протез дає змогу ходити, але це не твоя нога. Отже, фантомні болі про це нагадають. Сьогодні, через рік і через пʼять. І це постійна робота над прийняттям себе нового. Те саме "життя авокадо".

Травма обличчя – це не хвороба. Це шлях до нової ідентичності. Цей шлях може тривати роками. Спочатку – повернення функції: говорити, ковтати, дихати, посміхатися. Потім – естетика. Потім – прийняття себе нового, бо жодна операція не може гарантувати повернення обличчя, яке було до травми. Те саме "життя авокадо", про яке говорив наш супер.

Треба усвідомити, що одужання – це непросто, несмачно і невесело зараз. Боротьба з травмою, психологічною і фізичною, зазвичай довга і виснажлива.

Але так буде не завжди.

Оригінал