Трамп у ворот: как должна измениться Европа, чтобы противостоять новым вызовам

Мирна передача президентської влади в Сполучених Штатах була політичною нормою з часів завершення другого терміну Джорджа Вашингтона 228 років тому.

Попри криваву громадянську війну 1860-х років, ця традиція стала символом стабільності, яка утверджує США як найстарішу демократію сучасного світу.

Зі зростанням міжнародного впливу країни, особливо після двох світових війн XX століття, американська система управління стала зразком для інших країн.

Однак статус і роль США у світі зміняться з другою інавгурацією Дональда Трампа.

Ця подія відбувається через чотири роки після його спроби скасувати результати вільних і чесних виборів.

Трамп чітко дав зрозуміти, що його мета – не просто змінити штат чи політику у Вашингтоні.

Його справжнє завдання – наскільки це можливо – перетворити американську систему з демократії на таку систему, якою керують багаті й впливові люди, що колишній президент Джо Байден у своєму прощальному зверненні справедливо назвав "олігархією".

Уже зараз можна побачити контури авторитарної олігархії.

Тісний союз між Трампом, який скоро знову стане найвпливовішою людиною у світі, та Ілоном Маском, найбагатшою людиною у світі, є недвозначним сигналом цього зрушення.

Маск пожертвував понад 200 мільйонів доларів на кампанію Трампа, і ця інвестиція вже принесла йому чималий зиск.

Обидва переконані, що правити мають багаті та впливові, а їхні прерогативи мають переважати верховенство права та конституційне управління.

Вони відкидають прагнення до рівності та прагнуть повного злиття економічної й політичної влади, замінюючи демократію династіями.

Покірність Кремнієвої долини перед Трампом була очікуваною.

Хоча інші титани технологічної індустрії, ймовірно, не мають наміру передавати контроль над Білим домом Маску, вони явно поділяють бачення олігархічного майбутнього.

Наприклад, генеральний директор Meta Марк Цукерберг був співорганізатором вечірки на честь інавгурації Трампа разом із мільярдерами-донаторами Республіканської партії.

Якщо Трампу вдасться здійснити цей зсув, демократія у світі опиниться під загрозою.

Адже США, завдяки своєму політичному, військовому та економічному впливу, історично були оплотом демократії.

Хоча вони ніколи не були ідеальним прикладом демократичних цінностей, Сполучені Штати просували й захищали їх на міжнародній арені більш послідовно, ніж будь-яка інша держава.

Але ці часи, ймовірно, минули.

Навіть якщо Європі вдасться уникнути поділу новими олігархами – що є складним завданням через крихкість Європейського Союзу перед обличчям відродженого націоналізму, – вона навряд чи зможе замінити США.

Що реально можуть зробити європейці, якщо неоімперіалістична адміністрація Трампа змусить Данію передати Гренландію? Твереза відповідь, яку ми всі знаємо: дуже мало.

Європейці ніколи не очікували багато хорошого від ще одного президентства Трампа.

Але мало хто тут, включно зі мною, передбачав, що Трамп перед інавгурацією перейде до імперіалізму та ревізіоністських територіальних претензій, підкріплених загрозами застосування насильства проти союзника по НАТО.

Цей розвиток подій перевершив мої найпесимістичніші очікування.

Було достатньо погано, що Європа буде змушена самостійно протистояти неоімперіалістичній агресії Росії.

Тепер її затиснуть неоімперіалістичні сили з обох боків.

Заяви Трампа про Гренландію, Канаду та Панамський канал (він також запропонував військову інтервенцію в Мексиці), принаймні, чітко вказують, де стоїть Америка.

Більше ніхто не може мати ілюзій щодо того, що означає повернення Трампа до влади.

Що ще потрібно, щоб європейці усвідомили наслідки нинішніх геополітичних змін?.

Ера політики грубої сили вже настала.

Відтепер світовими справами керуватимуть домінантні наддержави, а не правила, норми чи традиції.

Якщо Європа й надалі триматиметься своєї улюбленої концепції суверенних національних держав, вона прирече себе на статус посередньої сили – або й гірше.

Європа більше не вважатиметься глобальною силою, здатною формувати власну долю.

Трамп і президент Росії Путін змушують стару Європу вирішити тут і зараз, яким має бути її майбутнє.

У Європи є технологічні навички, експертиза та фінансові ресурси, щоб захистити свої інтереси у XXI столітті.

Але цього недостатньо, щоб компенсувати те, чого Європі найбільше бракує: політичної волі діяти як єдина сила на світовій арені.

Якщо європейці хочуть забезпечити власне майбутнє, вони більше не можуть просто говорити про це.

Вони повинні діяти.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.