Фільм "Дім за склом", шароварщина в кіно, мовне питання: інтерв'ю з акторкою Іриною Островською
Фільм "Дім за склом", шароварщина в кіно, мовне питання: інтерв'ю з акторкою Іриною Островською

Фільм "Дім за склом", шароварщина в кіно, мовне питання: інтерв'ю з акторкою Іриною Островською

Головну роль у фільмі зіграла українська акторка Ірина Островська. Перед прем'єрою стрічки, яка відбудеться 30 січня, редакція Кіно 24 поспілкувалася з Іриною. Як вона отримала першу головну роль в повнометражному кіно? Що було найскладнішим у зйомках? Яку сцену у фільмі Ірина вважає найсильнішою?

Про все це та багато іншого читайте далі у рамках проєкту "Інтерв'ю24".

Багато жінок зможуть побачити в головній героїні себе, – про роль Вікторії у фільмі "Дім за склом"

У новому фільмі Тараса Дроня ви зіграли головну роль – амбітну архітекторку Вікторію, яка змушена зануритися в розслідування зникнення власної доньки Аліси, яку підозрюють у розповсюдженні наркотиків. Розкажіть детальніше про свою героїню, якою її бачите ви?

Якось я розмовляла зі своїми подругами, далекими від моєї професії, – юристкою і директоркою компанії, вони мені закидали докори, чому в українському кіно немає фільмів про таких, як вони: впевнених, освічених, самостійних, стильних.

Я впевнена, багато жінок зможуть побачити в головній героїні себе і те, чим вони можуть пишатися, те, що свідомо та підсвідомо приховують. Для мене це успішна, талановита, цілеспрямована жінка. Так, вона одинока, і, здається, з її характером, вона не заслуговує на любов, та вона не зовсім і вміє проявляти цю любов навіть до дитини (причину цього можна зрозуміти зі стосунків з її власними батьками).

І все ж, у свій спосіб вона намагається знайти контакт з донькою, ніби між ними є взаєморозуміння, та, як правило, коли нам здається, що ми щось контролюємо, нам лише здається. Вікторія не з тих, хто буде разом з чоловіком, з яким вже давно нічого спільного немає. Лише їй відомо, як можна поєднати непереборне бажання бути успішною у своїй справі та "хорошою" мамою для дитини.

"Дім за склом": дивіться онлайн трейлер фільму

Вікторія – сильна та нарцистична лідерка. Чи близька вам ця героїня, чи все-таки на екрані Ірині Островській довелося повністю перевтілюватися?

Рік тому, після показу на Варшавському кінофестивалі, де "Дім за склом" був в головному конкурсі, почула коментар із залу, що я, як акторка, своєю відвертістю й емпатією – повна протилежність тому "монстру" на екрані. Розсміявшись, я відповіла, що сама заплуталась, де і в якій ролі. А якщо серйозно, то, на мою думку, без ретельної психологічної оцінки ставити діагноз "нарцисичний розлад особистості" не варто. Хоча про Вікторію я не вперше чую таку думку.

Я б хотіла, щоб ми відходили від застарілих поглядів: якщо чоловік самотній, займається саморозвитком, сам вирішує, як йому жити й не зважає на думку навколишніх, то він впевнений, наполегливий і амбітний – еталон, жінка ж з такими якостями – нарцис.

Дуже люблю ці квіти, до речі. Тому так, у Вікторії від мене багато, але все ж це створений персонаж. Були сцени, коли я спочатку не могла стримати свої власні емоції на подію, через яку проходила Вікторія, і мені потрібно було їх пропустити спочатку через себе, як людину, щоб потім повернутись і зробити так, як це зробила б вона.

Це був найдивніший кастинг в моїй практиці, – як Ірину обрали на головну роль

Режисер Тарас Дронь розповідав, що обирав акторку на роль Вікторії серед шести героїнь. Він зібрав їх разом на одній локації, одягнули один костюм та кожна мала годину імпровізації. Чим запам'ятався цей кастинг вам?

Це був найдивніший кастинг в моїй практиці. Я приїхала на 10 хвилин пізніше, ніж було домовлено, і режисер надихнув мене на творчість словами: "Це несерйозно – так спізнюватись". А потім все полетіло шкереберть. Чомусь саме на моїй пробі й штора впала, і рама якась, і мій час вже закінчувався, чекали інші акторки, то ж я була дуже розчарована, що мені так мало приділили уваги. Я вже почала збиратись, як бачу – іде режисер, і я вже про себе майже почула: "Ми вам подзвонимо", та він попросив зачекати, щоб я отримала свій час, щоб було чесно. За два місяці мене таки запросили зіграти Вікторію.

Це ваша перша головна роль у повнометражному фільму. Які складнощі постали перед вами?

Багато чого на цих зйомках відбулося зі мною вперше. Хоча це вже не перша моя роль в повнометражному кіно. Доля мені вже підкидала роботу з режисерами, яких я дуже люблю: з Антоніо Лукичем в "Моїх думках тихих", Христиною Тинкевич в "Як там Катя?", але так, ви праві, "Дім за склом" подарував мені першу головну роль в повнометражному кіно. І я отримала по повній: і зйомки під водою, і в -15 градусів до ниточки мокрою, і на гелікоптері політала, ще й знімали на плівку, то ж багато кадрів було знято з одного дубля. У нас був ретельний підготовчий період, де я фактично і стала Вікторією, то ж на самих зйомках важливо було все це фізично витримати, адже умови іноді були дуже екстремальні.

Чи задоволені ви результатом своєї роботи у проєкті "Дім за склом"?

Задоволена чи ні – ти вже нічого не можеш змінити. Тож займатися постійною самокритикою не бачу сенсу. Але я завжди відзначаю, що працює, де неточність, а головне, де правда, а де відчуваю фальш. Тож поки я не здатна аналізувати себе неупереджено, що в принципі неможливо, повного "задоволення" від результату навряд чи я отримаю.

Дім за склом
Ірина Островська у фільмі "Дім за склом" / Фото пресслужби фільму

У чому відмінність між зйомками в повнометражних стрічках та серіалах?

Важливо уточнювати, в яких стрічках і яких серіалах. В цілому для мене головна відмінність – те, що актори говорять в серіалі, в кіно можна показати. Тому в хорошому кіно візуальна розповідь не менш важлива, а іноді важливіша, ніж текст. Кіно неможливо дивитись і паралельно варити борщ.

Але я б не принижувала серіали взагалі. Все більше акторів класу "а" знімаються в крутих серіалах, і знімають їх імениті режисери, і зйомки можуть бути в рази складніші й дорожчі. Тож справа не в форматі, а те, на яку якість і на якого глядача розраховують виробники.

Уся знімальна група завмирала і дихала зі мною, – переосмислення сюжету та найсильніша сцена

Зйомки розпочалися у 2021 році й закінчилися на початку 2022, якраз напередодні повномасштабного вторгнення. Чи переосмислили ви сюжет зараз, під час війни? Чи знайдуть у ньому глядачі те, що актуальне для нашого суспільства саме зараз?

У липні на Одеському фестивалі до мене підійшла жінка, настільки спокійна, що, здавалось, вибухне, і попросила обійнятись. Біда, яка сталася з героїнею, яку я лише зіграла, трапилася з нею насправді. Вона просто подякувала і сказала, що для неї "Дім за склом" був терапією, коли вона відчула, що після непоправної втрати все ж має право на повноцінне життя. Я впевнена, що кожен зможе після перегляду принаймні подумати над питаннями: чи людина має право проживати втрату своїм шляхом і діяти всупереч загальноприйнятим очікуванням? Пристосуватися чи керуватися своїми принципами? Наркотрафік, чи ми справді знаємо, чим займаються наші діти? Що таке репутація? Як іти до мети й постійно обертатися на "що люди скажуть"? Що таке самореалізація для жінки? Що стоїть за успіхом?

Яка сцена з фільму, на вашу думку, є емоційно найсильнішою?

Мені здається, я досі пам'ятаю те деренчання колесиків в морзі, на впізнанні, а далі – моторошна тиша, яка закладала вуха і перекривала повітря. Саме в таких, емоційно найскладніших моментах, здавалося, що вся знімальна група завмирала і дихала зі мною. Хоча таких сцен для мене було багато, проплив і прохід тунелю, наприклад. Вікторія ховає емоції, але це зовсім не означає, що в неї їх немає. І це ускладнює завдання. Для мене було нелегко тримати удаваний внутрішній спокій при повному емоційному колапсі.

Які головні меседжі фільму "Дім за склом"?

Я б хотіла, щоб кожен, хто подивиться фільм, сам визначив для себе: про що кіно, хто ця героїня, чому ця жінка така, чим керується. Мені здається, це справа якісної критики – аналізувати мистецький твір і визначати меседжі.

Я бажаю нам вдумливих глядачів, що ж я їм буду нав'язувати свої висновки?

Все частіше українські фільми з'являються на стримінговій платформі Netflix. Чи планують покази та "Дому за склом"?

Це питання до нашого дистриб'ютора, але, думаю, на якійсь платформі "Дім за склом" точно вийде. Це дуже красиве візуальне кіно, зняте на плівку, воно варте великого екрана. Тож запрошую спочатку всіх в кінотеатри з 30 січня.

Я хочу подивитись кіно і пишатись, що я з України, – про розвиток українського кінематографа

Попри повномасштабну війну кіновиробництво в Україні продовжується. Зокрема, все частіше виходять нові українські серіали, фільми, які мають шалений успіх серед глядачів. Які нові стрічки найбільше сподобались вам, якщо оцінювати з боку глядача?

Звісно, мені в голову перш за все приходять наші неймовірні досягнення в документальному кіно. Але навіть попри Оскар, документальне кіно дивиться дуже малий відсоток людей. Якщо оцінювати з боку глядача, то "шалений успіх" мали й мають комедії, але це не мій смак.

Глядачі познайомились з багатьма талановитими українськими акторами. А які колеги вас приємно вразили, відкрились для вас за ці майже 3 роки війни?

Враженням всього мого життя будуть колеги, актори й акторки, які пішли на фронт, багато з яких добровольцями. А скільки тих, які вже ніколи нічого не зіграють і не вийдуть на сцену.

Які українські фільми чи серіали ви вважаєте взірцем?

Напевно, мій взірець поки не створений, можливо, саме зараз він в розробці. Хоча вже є багато хороших фільмів і навіть серіалів.

Ірина Островська
Ірина Островська у фільмі "Дім за склом" / Фото пресслужби фільму

Чого, на вашу думку, бракує українському кінематографу зараз?

Я хочу, щоб ми навчилися продавати свою країну, як своїм людям, так і за кордоном. Нам потрібні унікальні герої, які прагнуть, досягають, борються, яких хочеться наслідувати. Я хочу подивитись кіно і пишатись, що я з України, хочу бачити сучасні міста, сучасних красивих людей, хочу бачити наш незламний характер, наше вічне прагнення до свободи.

Приниження і знецінення моєї культури, – про шароварщину в кіно та російську мову

Як ставитеся до шароварщини в кіно?

Я сприймаю таку примітивізацію як власне приниження, приниження і знецінення моєї культури, де немає ні правди, ні краси, ні гумору. Не знаю, чи ті, хто виробляє такий контент, грає в ньому (а це відбувається, тому що "дивляться"), розуміють, що вони підіграють Росії (як це і робилося в СРСР), спотворюючи образ українця, доводячи до абсурду недолугості.

Ми неодноразово говорили про те, що під час повномасштабної війни зросла цікавість до нашого, українського. Люди відвідують вистави у театрах, ходять в кіно на наші фільми, цікавляться україномовним контентом. Однак є й інший бік медалі – війна досі триває, а на вулицях наших міст все частіше можна почути російську мову. Ба більше, російська повертається в публічний простір. Яким є ваше ставлення до мовного питання?

Так, "російськомовним" і досі не доходить, що тільки доки в нас є своя мова, доти буде Україна. Що нас російською мовою не лише вбивають в прямому значенні цього слова, російська мова вбиває нашу перспективу на існування. І це не питання "мнє так удобнєє", це маркер, хто ти та в якій країні хочеш жити.

От що в голові в батьків, які розмовляють з дитиною не мовою країни, в якій живуть? Для мене це два варіанти: або вони планують виїжджати до Росії, або чекають "російського міра" тут. Інакше для чого дитині мова, яку вона ніде не зможе використати?

Як треба діяти, я не знаю, але нам треба робити свою справу, добре і якісно, щоб українське кіно хотіли дивитись перш за все, тому що воно класне. А тоді й мова полюбиться.

Чи є зараз місце для лагідної українізації?

Мені навіть сам цей термін звучить дико. Ніби існує два боки, і один просить, навіть змушує інший, про послугу говорити мовою своєї країни. Але існує мовний закон, ми усі, хто розуміє небезпеку використання російської мови в Україні, поступово уже створюємо умови, де чужа мова робить тебе чужим. Я вже бачу неймовірні зрушення в моїй галузі. Після повномасштабного вторгнення відбувся повний перехід кіно – і серіального виробництва на мову людей, які живуть у своїй країні. Це необхідне кардинальне рішення з боку законодавства, але достатньо "лагідне" для людей.

До повномасштабної війни російські актори неодноразово знімалися в наших серіалах, отримували головні ролі. І українські актори погоджувались на зйомки, бо особливо вибору й не було. Чи готові ви після закінчення війни стати в кадр з росіянами?

Я вже відмовилась і буду відмовлятися, але не збираюсь засуджувати ні себе, ні інших, інакше ми б просто позбулися більшості акторів, ми б не вижили, не залишилися б в професії. В мене був період, коли я так чотири рази відмовлялась і рік була взагалі без роботи. Але, щоб бути першокласним піаністом, потрібно щодня грати на інструменті. Після повномасштабного вторгнення додався ще й особистісний тригер. Я не буду в кадрі з представниками населення, яке увірвалося прямо у двір танком, окупувало і напаскудило в мій будинок в Бучі.

А яким є ваше ставлення до проукраїнських росіян? До прикладу, Лії Ахеджакової.

Я взагалі ніде: ні в кіно, ні в житті, не хочу говорити про росіян, якими б вони не були.

Я завжди дуже прискіпливо ставилася до вибору своїх ролей, – нові проєкти Ірини Островської та мрії про Голлівуд

Над чим працюєте зараз, до яких проєктів залучені?

Зараз репетирую виставу "Квантова фізика", яку ставить театральний режисер, актор ("Ти мене любиш" Тоні Ноябрьової), а партнер мій Сергій Кисіль, який нещодавно відзначився у фільмі Дениса Тарасова "Божевільні". Я абсолютно занурена в цей процес, оскільки тема складна і вічна, і зовсім не про фізику. Тож за місяць неймовірно буду рада всіх бачити на прем'єрі.

Чи є проєкти, за які вам соромно?

Я завжди дуже прискіпливо ставилася до вибору своїх ролей. Є ті, які мені не дуже подобаються, але мені не соромно за жоден.

Зараз наші актори намагаються вийти на європейський, світовий кіноринок. Чи є у вас менеджер закордоном і чи мрієте ви про зйомки в Голлівуді?

У мене вже була співпраця з європейським кіноринком. До і під час війни я знімалась в хорватсько-українському проєкті The Silence, в Україні він вийшов під назвою "Зломовчання". У серпні в Польщі разом з Оксаною Черкашиною («Клондайк») ми знялися в дуже гостроцікавій історії. Окрім того, я володію англійською, і проби час від часу приходять. Тож одними мріями нічого не досягнути.

Недопустимі та огидні, – про сексуальні домагання у Карпенка-Карого

Ваші колеги часто діляться моментами з акторської кар'єри, які тривалий залишаються невідомими. Зокрема, не так давно говорили про домагання від одного з викладачів – Талашка. Чи зустрічались ви за час своєї кар'єри з подібними випадками?

Сексуальні домагання, в яких звинувачують Талашка, а останніми днями заговорили нарешті й про Андрія Білоуса, – неприпустимі та огидні. Талашка, здається, виправдали, а на Білоуса так заяву і не подали. І найбільш гидким в цих випадках є те, що це викладачі, тобто їхні жертви – студентки, залежні від них, і це все прикрашалось зняттям затисків у майбутніх акторок. Якби їхній роботодавець відчував свою відповідальність за дії працівників, це б припинялося швидше. Дівчата мовчать або говорять про це анонімно, тож і покарати важко. Я дуже сподіваюсь, що всі свідчення постраждалих все ж опиняться в поліції.

Щодо питання, чи я особисто зустрічалась, то дивлячись, що розглядати під словом "домагання". Це ж не лише харасмент на робочому місці або навчанні, який супроводжується залякуванням чи погрозами. Це будь-які непристойні зауваження, доторкання до тіла, поплескування, жарти, сексуальні питання чи пропозиції. Так, такі речі ставались, але я не залежала від цих людей, тож і не сприймала це за домагання. Скоріше за чоловічу недолугість і гидотну самовпевненість. З другого боку, в нас все-таки існує презумпція невинуватості. Так, без доказів можна будь-якого чоловіка знищити, просто звинувативши його в домаганні.

Нічого потаємного в цьому немає, – про особисте життя та блогерство

Багато ваших колег під час війни опанували й професію блогерів, дуже активно ведуть соцмережі, заробляють там. Однак ви не є активною у соцмережах, не думали розвивати свої сторінки там?

До повномасштабного вторгнення мені хотілося займатися фейсбуком (менше інстаграмом), розуміючи важливість просування себе, і я була там досить активна. Зараз моя стрічка – це в основному дописи, де я збираю гроші чи на автівки військовим, чи на інші їхні потреби. Річ у тому, що в моїх друзях багато тих, хто на війні, й тих, хто оплакує своїх рідних, тож з етичних міркувань мені дуже нелегко ділитися своїми успіхами. Я вважаю, що все ж солідарність емоцій допомагає тим, кому зараз найважче. Не можу і не хочу відділяти себе від війни.

Щодо блогерства, то блогери вам скажуть, що це окрема професія, яка займає весь їхній час, якщо ти, звісно, хочеш наповнювати свій блог цікавим контентом. Але я не зарікаюсь, в мене постійно крутяться ідеї в голові.

Ви майже не розповідаєте про свою сім'ю, особисте життя. Наскільки я розумію, ця тема для вас є потаємною і ви намагаєтесь тримати її якомога далі від сторонніх очей. І поважаю вашу позицію. Не хочу вдаватись у деталі, однак, можливо, розповісте, як проводите час з рідними? Які хобі є у вашій сім'ї?

Нічого потаємного в цьому немає, я розлучена. Мій син вже 10 років живе в Великій Британії, закінчив там школу, рік тому випустився з University of Warwick, факультету математики, операційних досліджень, статистики, економіки. Зараз йому 22, він абсолютно незалежний і самостійний юнак, працює за фахом в Лондоні. Ми іноді бачимося, 1-2 рази на рік, наприклад, він прилітав до мене на показ фільму на Варшавський кінофестиваль, а в жовтні я літала до Лондона на презентацію "Дому за скло", тож ми також мали змогу побачитися.

Дім за склом
Постер фільму "Дім за склом" / Фото пресслужби фільму

Джерело матеріала
loader