У січні 2025-го уряд затвердив Стратегію цифрового розвитку інноваційної діяльності України (WINWIN) до 2030 року, яка окреслює стратегічні цілі, принципи, напрями та завдання державної політики для стимулювання цифрової трансформації, а також сприяння бізнесу й стартапам. Однак забезпечення цифрового розвитку інновацій і умов, в яких вони створюються, залежить від наявності системного бачення держави щодо її економіки, успішності кроків, спрямованих на дерегуляцію у сфері інновацій, а також від вибору пріоритетних галузей, які розвиватимуться у такий спосіб. Чи є ці важливі аспекти в ухваленій урядом стратегії WINWIN?
Спочатку системне бачення
Щоб планувати якісний цифровий розвиток, і у тому числі якісний цифровий розвиток інноваційної діяльності, на рівні держави необхідно сформувати системне бачення як щодо цього, так і щодо свого розвитку загалом. Якщо подивитися, як влаштована економіка в цілому і ті напрями, які потрібно розвивати в державі для її ефективності та конкурентоспроможності, то стає зрозуміло: для забезпечення цього цифрових застосунків замало. Але саме цифрова галузь може бути рушієм багатьох змін. Наразі це вимога часу в усьому світі. Про це свідчать навіть останні укази в США щодо розвитку програм із штучного інтелекту. Тож зрозуміло, що Україна не повинна відставати. Відтак, створення грамотної стратегії цифрового розвитку інновацій — перший крок для цього.
Серед ключових напрямів презентованої стратегії є, зокрема, розбудова і підтримка сучасної інноваційної інфраструктури. Загалом, якщо говорити про інноваційний розвиток держави, важливо, щоб на цьому етапі створювалася певна додана вартість. Саме тому, коли ми згадуємо про інноваційну інфраструктуру, йдеться про умови, в яких цю додану вартість буде легше створювати. Наприклад, про трансфери технологій, коли наукова розробка може бути реалізована в реальному продукті або новій послузі з високою доданою вартістю.
Приклад одного з елементів інноваційної інфраструктури — створення цифрових двійників. Припустимо, у нас є великий завод зі своїми унікальними бізнес-процесами, але ми хочемо здійснити на ньому якусь трансформацію. Цей процес буде набагато ефективнішим, якщо для цього використовувати цифрового двійника, який відтворюватиме реальні бізнес-процеси, й у віртуальному просторі з ними можна буде експериментувати. Інший приклад — створення фармацевтичного препарату. У цьому разі завдяки цифровому двійнику відбувається комп'ютерна хімія, коли моделюють необхідні молекули.
Це один із дуже багатьох прикладів того, які ланки можуть входити до ефективної інноваційної інфраструктури. Якщо дивитися в цьому контексті, то, звичайно, українська інноваційна інфраструктура наразі перебуває на початковій стадії. Але якщо поглянути на цифрові досягнення українців загалом, то вони досить конкурентоспроможні. Тобто у нас є свого роду дисбаланс між реальною інноваційною інфраструктурою та нашим потенціалом у цьому плані, — вміння, навички, досвід і фаховість наших спеціалістів визнані в усьому світі. Тому, я вважаю, Україна на правильному шляху — намагається грамотно використовувати свої переваги.
Не тільки розбудова, а й дерегуляція
Важливим пунктом затвердженої урядом Стратегії цифрового розвитку інноваційної діяльності України до 2030 року є спрощення регуляцій у сфері інновацій. Це надважливий етап, без планування і реалізації якого розвиток у цій сфері буде неможливим. Відтак, прогрес можливий там, де є свобода. Ми хочемо, щоб наше законодавство давало свободу як дослідженням, так і бізнесу. А інновації, власне, і є поєднанням найкращих досліджень із проактивним бізнесом. Тому нам наразі потрібно дерегулювати ці відносини.
Якщо говорити про бізнес, то в усіх на слуху те, що називається «кошмарити бізнес» із боку податкових органів. Це якраз один із багатьох прикладів надмірної регуляції. Тобто коли є правила гри, але ці правила використовуються неналежним чином і не для всіх. Але якщо згадати наукові установи, які є державними, або університети, то в їхньому випадку функцію «кошмарити» може виконувати Державна аудиторська служба, коли висновки про якість наукових досліджень роблять не фахівці в цих галузях, а фінансисти, які є спеціалістами у зовсім інших сферах. Так не має бути. І це принципово відрізняється від європейських підходів.
Крім того, коли йдеться про дерегуляцію, то є багато прогалин у самому законодавстві. До прикладу, коли створюється спін-оф — компанія на базі інтелектуальної власності державної наукової установи чи університету, то згідно з діючим законодавством наразі потрібно сплатити 70% податку на роялті. Таким податком не обкладають жодних інших відносин у нашій державі. А це, звісно, не стимулює, а пригнічує саме такий вид активності. Цього не можна не враховувати, оскільки такі кейси ставлять під величезний сумнів розвиток інноваційної діяльності України.
Таких дрібних речей можна перелічити досить багато, і, щоб це виправити, має бути, знову ж таки, системний підхід. Тобто ми повинні бачити загальну візію, чого хочемо досягти. Завдання держави — створювати рівні конкурентні умови для всіх. А у випадку з роялті виходить, що для державних установ і університетів умови конкуренції навіть гірші, ніж у сфері бізнесу.
Втім, якщо детальніше зануритися в план, який передбачений затвердженою стратегією, то треба віддати належне: у ньому є кроки, що стосуються не тільки цифрових інновацій, а й узагалі форматування більш системного підходу до всієї сфери інноваційної діяльності. Якщо цей план буде виконано так, як визначено, то, вважаю, ці абсурдні речі врешті-решт відійдуть у минуле. І ми зможемо сказати, що у нас справжня інноваційна економіка, яка базується на знаннях.
Чого бракує у переліку пріоритетних галузей
У затвердженій стратегії до пріоритетних галузей віднесли досить широкий перелік — DefenseTech (технології для оборони), MedTech (медичні та біотехнології), AI (штучний інтелект), EdTech (освіта), Agritech (сільське господарство), GovTech, GreenTech (зелені технології й енергетика), напівпровідникові технології, імерсивні технології, космічні технології, безпілотні технології та автономні системи, безпечний кіберпростір, Borderless Fluid Economy. І оскільки йдеться насамперед про цифровий розвиток інновацій, такий перелік галузей сформовано правильно. Але мені бракує бачення того, за рахунок чого Україна може мати унікальний профіль, свою унікальну силу, особливо у контексті інтеграції до європейського та світового простору. Тобто в чому вона може бути сильною, окрім того ж Agritech. Уже не секрет, що нашою сильною стороною може бути виробництво озброєння. Крім того, як на мене, у цьому переліку бракує квантових технологій, і квантових комп'ютерів зокрема, та новітніх матеріалів. Попри те, що далеко не всіх фахівців і країни пускають у ці дослідження, у нас, тим не менш, є команди, які мають і можуть складати дуже гарну конкуренцію на світовому рівні в цих галузях.
Україні важливо проаналізувати, де вона може бути сильною і як саме зможе вбудуватися в ланцюжки доданої вартості, — щоб наше виробництво було конкурентоспроможним, щоб ми могли пропонувати світу щось унікальне, за рахунок чого ми зможемо збільшувати наш ВВП. Але для того, щоб із цим визначитися, потрібно залучити науковців, які проаналізують і допоможуть зробити те, що називається науково-обґрунтованим політичним баченням.
Нам потрібно дослідити й унормувати між собою різні галузі, оскільки ми плануємо розвиватися не лише як цифрова держава. У нас залишаться і енергетика, і хімічна промисловість, і атомні електростанції. І всю цю систему нам потрібно дослідити у світовому контексті і зрозуміти, що ми можемо дати світу і в якій якості. І, на мою думку, такі дослідження мають бути проведені, і обов’язково на конкурсних засадах.
П’ять років — чи достатньо
Затверджена Стратегія цифрового розвитку інноваційної діяльності України охоплює період до 2030 року, тому на перший погляд може здатися, що такі амбітні і масштабні цілі неможливо реалізувати у такий короткий термін. Але, по-перше, п'ять років в умовах війни і невизначеності — досить великий період, тому наразі таймінг обґрунтований. По-друге, документ стосується стратегії, візії та переліку завдань, тому я більш ніж упевнена, що його будуть доопрацьовувати — це нормально.
Крім цього, важливо, що у документі закладено етапи оцінювання досягнень. Тобто, коли ми щось плануємо заради результату, відбувається постійний моніторинг: чи було досягнуто цілей, якщо ні, то чому, і де потрібно змінювати тактику. Наше життя — це процес пошуку. Як на індивідуальному рівні, так і на рівні країни. Тож цілком розумний період. Важливо й інше — затверджену стратегію було розроблено з урахуванням бачення всіх необхідних стейкхолдерів, тому є всі підстави сподіватися на її результативність.