Атомна зброя: як розвивалась смертоносна технологія та який внесок зробили українські вчені

Ядерні погрози Росії та потенціал цього виду зброї знову підіймають дискусії щодо необхідності такого озброєння і в Україні. "Телеграф" нагадує, як розвивалось винайдення ядерної зброї в світі, як українець причетний до вибуху в Нагасакі та чому недовіра радянської влади до харківських вчених відкинула СРСР на другу сходинку в розробці атомної зброї.

Манхеттенський проєкт

Манхеттенський проєкт був науково-дослідною програмою, розпочатою під час Другої світової війни з метою виробництва першої ядерної зброї. З 1942 по 1946 рік генерал-майор Леслі Ґровс з Інженерного корпусу армії США керував проєктом. На початку 1943 року генерал Ґровс створив лабораторію з проєктування та розробки бомб у Лос-Аламосі, штат Нью-Мексико, разом із деякими з провідних вчених світу під керівництвом Дж. Роберта Оппенгеймера.

Одним із них був Георгій Кістяковський (1900-1982). Він народився в Києві, здобув гарну освіту та змушений був поїхати за кордон після революції 1917 року. Проте він встиг повоювати у рядах російської Білої армії. Кістяковський захистив докторську дисертацію у Берлінському університеті в 1925 році, а потім приїхав до США де викладав.

Кістяковський приєднався до Манхеттенського проєкту наприкінці січня 1944 року і став керівником відділу імплозії. Під його керівництвом були створені складні вибухові лінзи, необхідні для рівномірного стиснення плутонієвої сфери для досягнення критичної маси. Саме плутонієвою була бомба, скинута на Нагасакі. Разом з бомбою, що була скинута на Хіросіму вони вбили щонайменше 200 тисяч людей.

Радянська ядерна програма та українці в ній

У довоєнний час українські вчені працювали на передньому краї ядерних досліджень у Радянському Союзі. Протягом 1920-х і 1930-х років Український фізико-технічний інститут (УФТІ) у Харкові був провідним у галузі ядерної фізики в Радянському Союзі. У 1932 році вчені інституту першими в світі відтворили досліди англійських вчених з ядерного поділу швидкими протонами.

У 1940 двоє молодих атомників інституту В. Шпінель і В. Маслов запропонували першу діючу схему виготовлення ядерної вибухової речовини — зрозуміли, як виробляти збройовий уран, і розробили конкретні технічні пропозиції для досягнення цієї мети шляхом збагачення урану центрифугою. Та у молодих вчених виявилось достатньо критиків, щоб не дати продовжувати дослідження.

Вторгнення Німеччини до Радянського Союзу та скептичні оцінки бюрократами в Москві ідей вчених завадили Харкову стати центром радянських ядерних розробок — натомість основні лабораторії фізики та зброї були зрештою зосереджені в Росії. У 1942 році радянський фізик Георгій Фльоров звернувся до Сталіна із секретними листами, попереджаючи про небезпеку зволікання з розробкою атомної зброї та наголошуючи на її вирішальній важливості. Після цього Сталін відкликав фізиків із військових служб і доручив керівництво проєкт атомної бомби Ігорю Курчатову та Анатолію Александрову.

Анатолій Александров народився в Київській області в 1903 році, закінчив в Києві школу, воював в армії Врангеля з радянськими військами. Проте, не втік з ними до Туреччини. Згодом вивчився на фізматі Київського університету, викладав в школі. Після закінчення навчання в 1930 році Олександров отримав запрошення від фізика Абрама Іоффе працювати в Ленінграді. Під час Другої світової війни він разом з Ігорем Курчатовим розробив систему розмагнічення кораблів для захисту від німецьких морських мін, відому як LPTI.

У 1943 році їхня лабораторія відокремилася від Інституту Іоффе та переїхала до Москви для роботи над радянським атомним проєктом. З 1946 по 1955 рік Александров обіймав посаду директора Інституту фізичних проблем, замінивши Петра Капицю (саме він був одним із критиків харківських атомників). Він зробив величезний вклад в розвиток атомної програми СРСР.

Коли Радянський Союз дізнався про атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі в 1945 році, всі сили були кинуті на надолуження втраченого. У серпні 1949 року СРСР успішно випробував свою першу атомну бомбу, ставши другою ядерною державою. Багато в чому це була заслуга шпигунів.