"Мобільного зв'язку немає, кімнати на ключ не замикаються"
"Мобільного зв'язку немає, кімнати на ключ не замикаються"

"Мобільного зв'язку немає, кімнати на ключ не замикаються"

Дорогою можна зайти до корчми, прив'язати поруч коня, і нікого це не здивуєПідкарпатське воєводство Польщі – це переважно неширокі дороги, села й містечка, гори Карпати й Бескиди. Поруч – кордон з Україною. Східна частина Польщі є найбіднішою. Тут на людину припадає втричі менше ВВП, ніж у Варшаві. Такими є дані Головного статистичного управління сусідівПеремишль – одне з найбільших міст Підкарпатського воєводства. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він прийняв транзитом найбільшу кількість біженців. На вокзалі досі чергують волонтери, готові допомогти новоприбулим українцям. Тут кажуть, що й нині щодня до них звертаються люди, які тікають від війни. А ще вокзал у Перемишлі є основним пересадковим пунктом для українців, які мандрують в інші частини Європи чи Польщі. Зазвичай пасажири проходять його похапцем, щоб сісти на наступний поїзд або вийти в місто. Якщо придивитися, вокзал є невеликим музеєм. Його стіни прикрашають розписи й люстри XIX ст. Приміщення капітально відремонтували 2012 року за 25 млн злотих. Завдяки старим фото в усьому дотримувалися автентичної точності. На замовлення робили навіть найменші деталі, як-от фурнітура на вікна чи плафони для ламп.Вокзал відкрили 1860-го. Тоді Перемишль входив до Австрійської імперії, пізніше – до Австро-Угорщини. Держава усвідомила, що майбутньому конфлікту з Росією бути, і вирішила зміцнити кордони. У Перемишлі збудували фортецю і проклали залізницю. Остання сполучала Львів із Краковом та Віднем. Уздовж маршруту набудували подібних вокзалів у бароковому стилі.До будівництва вокзалу в Перемишлі тут жило 10 тис. осіб. Згодом місто стало славне й багате. Сьогодні в ньому нараховують 54 тис. осіб.На вокзалі Перемишля бував Швейк – герой роману Ярослава Гашека. У четвертій частині "Пригод бравого вояка Швейка" його утримували в місцевій фортеці, бо вважали російським шпигуном. Так персонаж став символом міста.Нині в Перемишлі живе 50 "Швейків". У формі австро-­угорської армії періоду Першої світової війни вони проводять екскурсії містом. Тут також можна пройтися маршрутом вояка Швейка. Зокрема відвідати фортецю "Перемишль". Це третя за величиною фортеця часів Першої світової війни в Європі після бельгійського Антверпена та Вердена у Франції.На Підкарпатті часто можна побачити на горі цвинтарі, не схожі на інші – з монументом й ідентичними, переважно дерев'яними, хрестами. Це військові поховання. Територією воєводства проходив фронт Першої світової війни. Тут австро-угорські війська зупинили росіян. Місцевість була всіяна тілами. Австро-Угорщина вирішила ховати загиблих і будувала меморіали для підтримки морального духу військових. Навіть випускали пропагандистські листівки з показовими цвинтарями. Мовляв, у разі загибелі вас належним чином поховають, вашу родину поінформують про смерть, усю інформацію про вас буде записано. Таку саму політику запровадили стосовно полеглих російських воїнів – хотіли показати ворогу: ми шануємо всіх солдатів і ховаємо їх як належить. Так на військових цвинтарях поруч поховано ворогів.До виселення в 1940–1950 роках у підкарпатських Бескидах жили лемки та бойки. Найбільше корінного населення залишило свої села 1944-го. Їх переселили в УРСР. За три роки відбулася брутальна акція "Вісла" – з територій, де жили українці, депортували майже 70 тис. осіб, зокрема понад 35 тис. лемків.Сьогодні в Бескидах не залишилося суто лемківських сіл. Пів сотні взагалі зникли. А переписи населення показують, що в період між Першою і Другою світовими війнами лемками себе називало щонайменше 100 тис. осіб, 2021 року – 9226.Одним із найбільш лемківських сіл нині є Гладишів. Лемки становлять 30% населення села. Загалом тут живе майже 400 осіб. До операції "Вісла" в Гладишеві жило майже 700 лемків і 18 поляків. У будинки виселених влада заселяла поляків. Тепер тут багато польсько-лемківських шлюбів. Місцеві кажуть: якщо родина змішана, то 90%, що вона вже буде польська. Діти можуть не знати лемківської говірки.На в'їзді до села стоїть вказівник "Gładyszów/Гладышів" – по-польському та по-лемківському. Тут діє "Лемківська загорода". Це музей просто неба. Його створив лемко Ваньо Дзюбина. Польською в паспорті – Ян. Хати, яким понад сто років, перевіз з інших сіл. Музей належить до мережі "освітніх загород". Сюди на кілька днів привозять дітей, аби ознайомити їх із веденням сільського господарства. Так хочуть показати сучасній молоді, звідки беруться продукти в супермаркеті, підняти авторитет фермерської роботи, долучити дітей до сільськогосподарських робіт – пасічництва чи збирання врожаю. Господар музею дає спробувати себе у традиційних ремеслах – прясти, молоти в млині борошно, робити з дерева ложки, чавити олію.Ваньо Дзюбина спілкується по-лемківському. Вітається: "Слава Ісусу Христу". Мова лемків по селах різниться. До прикладу, в Гладишеві на картоплю кажуть компері, а в інших місцях – бандури, ґрулі, кромпелі, зим'яки, картофлі.За комуністів люди боялися зізнаватися, що вони лемки. У школі не було можливості вивчати рідну мову. Тепер у Гладишеві її викладають. Тут мову вивчають 40 учнів, а в усій Польщі – до 300, каже Ваньо Дзюбина.Довгий час усі лемки були греко-католиками. У міжвоєнний період відбулася Тилявська схизма – перехід окремих лемківських парафій до Польської православної церкви. До цього спричинилася російська церква, яка підтримувала на цих теренах православну місіонерську діяльність. Сьогодні лемки конфесійно розділені. Роз'єднані також світоглядно: одні вважають себе частиною українського народу, інші – окремим народом.Бескиди – це не тільки система гірських хребтів у північній смузі Карпат, а також старі лемківські дерев'яні церкви. Більшість святинь після виселення лемків зникла. Церква в лемківському селі Квітоня – під охороною ЮНЕСКО. Аналіз фарби на іконостасі показав, що таку використовували в XV ст. Храм доглядають і проводять у ньому екскурсії лемко Ян Гиря та його дружина-полька.1947-го, після виселення із села лемків, у церкві проводив богослужіння католицький ксьондз. За комуністичних часів лемки не мали власних греко-католицьких святинь у Польщі. 1991 року вони отримали доступ до своїх колишніх храмів. Нині в церкві Святої Параскеви й далі проводять богослужіння римо-католики, оскільки у Квітоні залишилося лише дві родини лемків.Родина Яна Гирі живе неподалік – у селі Ждині. Святкує Різдво двічі – 25 грудня та "лемківське" – 7 січня. На Святвечір готують найважливішу з цієї нагоди страву – киселицю. Це кислий суп на заквасці з вівсяного борошна з картоплею. Вулицями ходять колядники. Співають і польські, й лемківські колядки.На згадку про зниклі лемківські села встановили дерев'яні ворота, які символізують перехід у світ, якого вже не існує. Одне з таких сіл, Тиханя, було розташоване на території нинішнього Магурського національного парку. Лемків звідси виселили 1945 року в рамках договору з Радянським Союзом про обмін населенням. Сьогодні місця колишніх дворів можна визначити за яблунями – лемки любили їх саджати.Усю Польщу можна пройти без намету й ночувати у притулках для піших туристів – схронісках. Це найбільш бюджетний варіант ночівлі. У Бескиді популярний тип такого притулку – бацувка. Первісно це слово означає колибу для пастухів, де вони жили під час сезонного випасання тварин на полонині.Бацувка – прихисток для піших гірських туристів. Мають до 30 місць. Якщо тут не знайдеться місця для ночівлі, можуть покласти на підлозі. Досвідчені мандрівники кажуть, що після кількох днів у дорозі цінується навіть це, до того ж – можливість помитися і з'їсти гарячу страву.Одна з бацувок розташована в глухому лемківському селі Бартне. Воду тут подають тільки ввечері. У меню зазвичай суп, лемківські вареники, інша проста ситна їжа. Мобільного зв'язку немає, двері кімнат на ключ не замикаються, один душ і санвузол. Місце коштує 60 злотих – 611 грн, постіль – 30 злотих – 305 грн. Найчастіше сюди приїжджають із власними спальниками. В усіх бацувках будь-якому мандрівникові запропонують окріп і безкоштовний туалет.Посеред тижня в грудні в бацувці "Бартне" постояльців немає. Зі страв пропонують лемківські вареники за 29 злотих – 295 грн. Їхньою начинкою є ячмінна або гречана каша з м'ясом та грибами. Також серед лемківських страв є фучки – млинці з квашеної капусти. Коштують 28 злотих – 285 грн. За пляшку пива просять від 12 злотих – 122 грн. Ціни тут можна прирівняти до міських закладів.У Польщі для мандрівки в горах можна позичити гуцульського коня. На найбільшому конезаводі "гуцуликів" у світі в Регетові тварину орендують за 350 злотих – 3560 грн – на добу. Цим коням не потрібне особливе харчування – переважно випасаються в дорозі. У подорожі власники підвозять їм овес на сніданок чи вечерю. Дорогою можна зайти до корчми, прив'язати поруч коня, і нікого це не здивує.Є кілька туристичних кінних шляхів, зокрема транс­карпатських. Вони йдуть із Польщі через Словаччину до Угорщини. Внутрішній польський маршрут тягнеться із заходу країни до кордону з Україною. Уздовж нього навіть підстригли гілки, щоб не заважати ні вершникові, ні коневі.

Джерело матеріала
loader