Чи зможе Трамп вмовити Путіна зрадити Китай?

Чому США не зможуть перетягнути Росію на свій бік у протистоянні з Китаєм?

Так, саме заради такої комбінації, як пояснюють нам деякі «Мага» – генії у США і світі, це все і задумано: ну ми зараз тут з росіянами домовимось (бо Трамп розуміє Путіна) і вони замість Китаю оберуть США. І ми (американці) як у другій світовій разом переможемо зло.

Я не знаю, чи справді оці всі фантазії є у голові самого Трампа і його найближчого оточення, але «Мага» – генії у це вірять. Тому треба розібрати чому це неможливо. Як мінімум за життя Путіна.

• 1 •

Зараз не 1973. Тому повторити маневр Кіссінджера – Ніксона ніяк не вийде. Тоді КНР став партнером США у протистоянні з СРСР, але тоді СРСР і Китай 20 років вже переживали ескалацію відносин. 1969 між ними ледь війна не почалася.

Тож Сполучені Штати просто скористалися цією ворожнечею. Сьогодні ж РФ та КНР не мають таких відкритих гострих суперечностей. А економічно Росія критично залежна і від імпорту з Китаю, і від експорту до Китаю.

• 2 •

Зміна табору вимагає від Росії знову перерозподілити джерело отримання ренти. Так, рента від природних ресурсів – це пліт влади Путіна, без якої режиму не буде.

Фундамент сучасного російського режиму – можливість отримувати ренту він нафти, газу, вугілля, металів, лісу тощо. Завдяки цим ресурсам Путін може утримувати лояльність еліт і населення. В умовах західних санкцій та обмежень Росія дедалі більше орієнтується на китайський і індійський ринки.

Щоб компенсувати «китайську ренту», Росія мала б повернутися на європейські ринки. Економічно це суперечить задекларованим заявам Трампа, який вимагає від Європи купувати більше американських нафти і газу. Політично щоб Росія могла повернутися, великі європейські країни мають бачити зниження ризиків – і з боку Росії, і з боку США. А поки і Путін, і Трамп роблять все, щоб європейці вважали їх обох трикстерами – загрозами.

Тому навіть якщо завтра війна закінчиться, Україна отримає гарантії безпеки, і якісь санкції з Росії знімуть, тільки масштабний відкат Росії від поточних агресивних позицій щодо Європи і Заходу може сприяти перерозподілу ренти.

Але цього не станеться за Путіна при поточному рівні недовіри та переліку взаємних претензій (агресивна війна, втручання у вибори, кібератаки, тероризм, порушення прав людини). До речі, саме цей контекст дуже страхує Україну від «зливу».

• 3 •

Політичні ризики для Путіна від різкої зміни зовнішньополітичного курсу надто великі. Путін вибудовував політичну систему, засновану на протистоянні Заходу, «захисті російськомовного світу» та відродженні «великодержавного статусу».

Різка зміна риторики та позиції може бути сприйнята елітами та населенням як демонстрація слабкості. Бо питання «Так, а нащо це все було?» не матиме відповіді. А якщо з Заходом ми «повоювали», щоб швидко капітулювати і у тебе ніякого плану не було – так не пішов би ти у могилу, Павло Петрович? У сенсі – Володимир Володимирович.

Це формує замкнене коло: щоб повернутися до старої моделі «енергетичної ренти з Європи», потрібні політичні поступки, на які Путін йти не готовий.

• 4 •

Китайське керівництво не сліпі ідіоти. Малоймовірно, що Пекін готовий спокійно спостерігати, як Росія «уходить» під вплив США. Пекін забезпечує себе дешевими ресурсами, не дає Росії надто зближуватися з Індією і робить її залежною від себе. Якщо б Росія намагалася переформатувати орієнтацію, Китай би відреагував посиленням тиску на економіку РФ.

До цього списку я може ще додатки кілька менш масштабних пунктів, але головну думку, думаю, ви зрозуміли – за Путіна (тобто без хоча б номінального перезавантаження російського політичного режиму) ніяке системне «антикитайське» зближення США і Росії банально неможливе з фундаментальних економічних і політичних причин.

При цьому Україні і Європі за поточної поведінки Трампа і Ко немає жодного сенсу відмовлятися від діалогу з Пекіном (на базі нульової довіри, звісно), у тому числі через наявність у нього важелів впливу на Москву. Отакі от парадокси нам підвезли у цьому таймлайні.