/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F1%2F7503eff07c46b789a39d010d98c2216b.jpg)
Про що нині дитячі перемоги та від чого вони залежать. Підсвічує кампанія «Грай за Україну»
Нас захоплюють і стимулюють перемоги інших людей. Особливо тих, які чимось схожі на нас, чи нам імпонують. Саме тому ми з таким захопленням вболіваємо за українців на спортивних турнірах і чемпіонатах, на пісенних, танцювальних, літературних та інших конкурсах. Ми стаємо трохи дотичними до їхніх перемог і ставимо їх в приклад нашим дітям та онукам.
«З 10 років захоплююсь тенісом, а моїм кумиром завжди була Еліна Світоліна. Ми з батьком із задоволенням дивились її матчі. У перший місяць повномасштабного вторгнення він пішов до лав ЗСУ, попросивши мене не здаватися й продовжувати грати. Під час змагань, маючи сильного суперника, я згадав його слова й зміг перемогти. Це було для мене дуже важливо».
15-річний Артем написав цю історію в рамках акції Нової пошти «Грай за Україну». У 2024 році легендарна українська тенісистка Еліна Світоліна та національна компанія з експрес-доставки разом закликали співвітчизників поділитись власними історіями здобутків. Ціль організаторів: підтримати і надихнути українців на нові звершення.
Кожен автор історії отримує лімітований червоний тенісний м'яч з підписом Еліни Світоліної. Кампанія охопила Україну, Польщу та Німеччину. Дорослі та діти надіслали вже понад 55 тисяч історій. Історії тисяч жінок та чоловіків розчулюють та наснажують, але по-справжньому окриляють – дитячі.
«Мене звати Діма, мені 12 років. Я народився в Маріуполі, який був моїм домом, але війна змусила мене його покинути. Там я пережив найстрашніше, та зрозумів: справжня сила — не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб вставати.
Я кілька років займаюся ушу, і цей спорт навчив мене витримки, дисципліни та віри в себе. Зараз продовжую тренування й мрію представляти Україну на міжнародних змаганнях, щоб показати, що українці — це не лише про біль, а й про незламність і силу».
Психологиня Катерина Гольцберг зазначає, що теза «Головне не перемога, а участь» – є неправильною. «Перемога важлива, адже їй здебільшого передує велика робота та довгий шлях, який має бути винагороджений. Але і участь теж має бути цікавою, бо інакше людина більше не буде прагнути перемог», – пояснює експертка.
Катерина Гольцберг багато працює з дітьми та підлітками і бачить, що ставлення дітей до перемог та поразок дуже залежить від того, як до них ставляться їхні батьки та інші важливі дорослі.
«Візьмемо до прикладу дитячий спорт. Він дуже батьківсько-залучений, – каже психологиня. – Успіх дитини безпосередньо залежить від вкладень, від мотивації і від вільного часу батьків. При цьому батьки мають бажати не медалей, а реалізації прагнень своєї дитини. Погано, коли мотивація батьків пов'язана з тим, що не сталося з самими батьками. Як от, коли мама не стала балериною, то вона хоче, щоб її дочка нею стала».
«…На турнірі я вийшла у чвертьфінал, але втратила свій шанс на перемогу. Щось ніби перемкнулося: я стала жахливо грати, віддала перемогу задарма. Але я ще мала можливість посісти третє, останнє призове місце. Я заспокоїлася, сказала собі, що нічого втрачати, й вирішила ризикнути. І я не здалася! Боролася за кожен м’яч і обіграла суперницю, яка була сильнішою за мене. Так, це не перше місце, але я пишаюся тим, що не опустила руки, навіть коли всі підтримували її, а не мене. Цей досвід навчив мене вірити в себе й продовжувати робити те, що люблю, незалежно від результату».
Катерина Гольцберг пояснює, що очікувана легкість перемоги, яка інколи фігурує в історіях, – це велика ілюзія. «За будь-яким здобутком завжди стоять велика праця та певні регулярні обмеження, наприклад, у спорті щодо відпочинку чи харчування. А ще збільшення навантаження. Теорія про те, що потрібно займатись певним заняттям понад 10 000 годин, працює, але в ній є дірка. Якщо робити одну і ту ж дію, і не ускладнювати її, то успіху не станеться», – каже вона.
Найбільш розчаровані поразками завжди діти, які прагнули здобути перемогу для когось. Наприклад, для батьків чи, скажімо, для тренера чи вчителя. Тому психологиня радить завжди ставити себе та свої бажання і мрії на перше місце.
«Варто порівнювати себе сьогоднішнього з собою вчорашнім. «Не себе самого перемагати», –підкреслює важливість словотвору Катерина Гольцберг. – Боротися з собою – не найкращий вибір. Боротися треба з своєю лінню, інертністю та іншими поганими якостями. У кожного з нас має бути власна шкала перемоги».
За словами психологині, наші проблеми починаються тоді, коли ми орієнтуємося не на власну шкалу, а на інших людей, бо завжди може знайтись хтось успішніший, стрункіший чи розумніший.
«Це - історія про те, як ти бачиш щоденну роботу людини, яка цього навіть не усвідомлює. Моя мама Заслужена артистка України. Вона понад 20 років танцювала народний танець, але потім мала піти на пенсію. Вона вирішила продовжити свою діяльність викладачкою в Ужгородській школі мистецтв. І все моє життя вона викладає у тій школі, вчить дітей народним танцям України та світу, зберігає нашу культурну спадщину та формує націю, де люблять своє. І її перемогла для мене сталася, коли одного темного вечора, на кухні за чашкою чаю, вона сказала, що крізь біль у ногах, вона допоказала український рух дитині. І завтра продовжить.».
Катерина Гольцберг зазначає, що справді важливо, аби батьки теж «горіли» якимись своїми справами, здобували та перемагали. Були успішними в певній справі, не обовʼязково в тій самій, що й діти. «Батьки мають вести з дітьми розмови про те, як вони до своїх перемог рухались, яких зусиль докладали та які чинники їм сприяли, – уточнює вона. – Тоді у дитини буде складатись пазл «бажання-дія-результат» та логічні ланцюжки усвідомлення, що це не «Мені пощастило!», а «Я працював і переміг!».
«Я дуже довго навчався на контракті, а потім не було можливості оплачувати. З 2-го курсу я намагався перейти на бюджет, але нічого не виходило… Погані оцінки, ковід, війна. Наприкінці 3 курсу я зробив все можливе і все таки мені вдалось перейти на бюджет. Ось в цьому і була моя перемога».
Українські підлітки, які надсилають свої історії на проєкт «Грай за Україну», багато років вчились онлайн через пандемію коронавірусу та війну, тож зараз у них відбувається дорослішання та усвідомлення великих освітніх втрат, які з ними трапились. Від того так багато текстів про наздоганяння шкільної програми, активну підготовку до НМТ та вибір майбутньої професії.
«Взагалі будь-яке усвідомлення – це перемога, – наголошує психологиня. – Саме з ним приходить розуміння подальшої стратегії руху».
«Мені 11 років і я учень 6 класу. Сам із невеличкого селища Кам'янка Пологівського району, наразі проживаю в місті Запоріжжя. Моє рідне селище окуповане і я мрію повернутися додому. Та проживаючи у місті відкрив для себе нові горизонти. Завжди мріяв робити сальто у повітрі, та в селищі де ми проживали таких секцій не було. В місті мама знайшла для мене таку спортивну секцію, де мене навчили робили різні трюки на батутах. Тепер я майже професіонал!»
Нас захоплюють і стимулюють перемоги інших людей. Мало в кого внутрішньої мотивації на досягнення вистачає на довго, іноді треба підтримувати її зовнішньою мотивацією. Саме для цього варто візуалізувати перемоги, присвоювати їх та визнавати.
Долучитись до проєкту та поділитись своєю історією можна за посиланням.
