Трамп провів надзвичайно важливу для України зустріч. Ключові моменти, які визначать наше майбутнє
Трамп провів надзвичайно важливу для України зустріч. Ключові моменти, які визначать наше майбутнє

Трамп провів надзвичайно важливу для України зустріч. Ключові моменти, які визначать наше майбутнє

Трамп провів надзвичайно важливу для України зустріч. Ключові моменти, які визначать наше майбутнє

Як британський прем’єр допомагає Україні з допомогою США

Напередодні суперечки Трампа із Зеленським у гостях у американського президента побував прем'єр-міністр Великобританії Кір Стармер. З часуінавгурації пройшов лише місяць і Стармер став одним із перших високопоставлених гостей Трампа після його повернення до Білого дому. Цілком очікуваний крок для таких близьких міждержавних відносин: навіть Трамп називає Британію «союзником №1», і загалом критики з його боку на адресу Лондона випадає незрівнянно менше, ніж щодо будь-якої іншої країни Заходу.

Звісно, особливі відносини між США та Великою Британією, перевірені Другою світовою й холодною війнами, залишаються ключовим напрямом британської зовнішньої політики. Але британський прем’єр вирушив до Трампа не тільки для того, щоби вкотре продемонструвати пріоритетність відносин із Вашингтоном. Саміт із Трампом — важливий елемент зовнішньополітичної стратегії кабінету Стармера, яка багато в чому будується навколо підтримки України у війні.

Трамп, схоже, прийняв рішення продати Україну — Bloomberg

Вихід із Європейського Союзу не лише спричинив значні економічні втрати, а й коштував Британії істотної частки впливу у світі. Тепер Лондон не може виступати від імені найуспішнішого й найбагатшого економічного союзу. Проблема навіть не в тому, що власних сил для підтримки статусу великої держави недостатньо, найголовніше — те, що протягом кількох десятиліть зовнішня політика країни вибудовувалася саме з позиції одного з лідерів ЄС, а тепер виникла гостра (й вимушена) потреба радикально переглянути стратегію.

Україна, втягнена у війну 2014 року, здалася британським лідерам перспективним для такої перебудови варіантом. На тлі нерішучості ЄС і континентальних європейських держав Лондон міг просунутися як ключовий партнер і головний у Європі захисник Києва. Поглиблене військове співробітництво, жорстка антиросійська позиція, безкомпромісність у вирішенні проблеми територій на користь України — все це стало частиною британської політики невдовзі після референдуму щодо Брекзиту, за тодішнього прем’єра Терези Мей. Із приходом до влади Бориса Джонсона проукраїнська позиція та політична підтримка Києва стали ще виразнішими та гучнішими. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Джонсон узагалі зробив підтримку України своїм центральним пріоритетом — і не тільки в зовнішній політиці.

Лейборист Стармер успадкував захоплення своїх попередників-консерваторів підтримкою України. Власне, Британія — одна з небагатьох європейських країн, де взагалі немає скільки-небудь помітних політичних сил, які виступали б із проросійських позицій або хоча б просували ідею компромісного миру. Виразної проукраїнської позиції дотримуються всі парламентські партії, її постійно демонструє Чарльз III, британський король і уособлення всього британського політичного класу на світовій арені. У цієї позиції — глибоке історичне коріння, до якого нині додалися геополітичні розрахунки: Британія побачила можливість заповнити вакуум безпеки на східному фланзі Євросоюзу й тим самим повернути собі вплив на континенті загалом.

Завдання Стармера ускладнилося тим, що після 2022 року доводиться витримувати сильнішу конкуренцію з боку континентальних держав — Франції, Німеччини й навіть Польщі. Ці країни нині теж намагаються закріпити за собою роль лідера, який збере навколо себе всіх європейців заради зміцнення обороноздатності та самостійності континенту. Вочевидь, тепер у Лондона й не вийде бути першим серед рівних у підтримці України.

Не все так просто й з витратами на оборону. Оборонний бюджет помітно зростає, можливо, британці навіть обженуть Німеччину — нинішнього європейського лідера в цьому аспекті. Однак Британія переживає економічну кризу глибшу, ніж інші великі європейські економіки, й це дуже обмежує можливості подальшого нарощування витрат на оборону. Але навіть нинішній значний оборонний бюджет не означає, що всі гроші підуть на зброю для України або збільшення чисельності збройних сил. Із цього бюджету оплачуються й витрати на утримання військової інфраструктури, що зросли через високі ціни на паливо, й виплати за оренду баз за кордоном — як, приміром, у випадку з базою на архіпелазі Чагос, якщо угоду з Маврикієм про повернення островів буде укладено.

Але у британської політики є в запасі козирна карта — особливі відносини зі США, на які, здається, ніяк не вплинула зміна курсу Вашингтоном. Зустріч Стармера з Трампом продемонструвала це з усією очевидністю. Трамп заявив про повне порозуміння з британським прем’єром, про те, що проти Лондона не буде запроваджено жодних загороджувальних тарифів (що саме собою нині є майже унікальною подією), і навіть натякнув на можливість швидко підписати взаємовигідну угоду про торгівлю. Британці зі свого боку теж усіляко намагаються не загострювати суперечностей. Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Леммі відмовився засудити позицію США під час голосування в Генасамблеї ООН, коли американці виступили проти резолюції, що засуджувала російську агресію проти України. І це при тому, що одним зі співавторів цієї резолюції була сама Британія. Стармер у Вашингтоні дотримувався десь такої ж позиції, що й Леммі. Так, його висловлювання не завжди збігалися з позицією Трампа — найважливішим було, мабуть, уявлення про мир в Україні, який не має заохотити агресора, зокрема й територіями. Але якщо порівнювати його критичні ремарки з висловлюваннями французького президента Емманюеля Макрона, який був у гостях у Трампа перед тим, Стармер найчастіше обходив питання, що стосуються суперечностей, і всіма можливими способами наголошував на єдності двох країн.

Прем’єр Британії розповів, чи доведеться Лондону обирати між Трампом і Європою

Така позиція Стармера та його міністрів не є свідченням слабкості або нерішучості. Просто ставка на партнерство зі США під керівництвом Трампа є найсильнішою для Лондона. Навіть якщо європейці домовляться зайнятися обороною Європи самотужки, на реалізацію цих планів піде чимало часу. А наразі масштабні військові операції — навіть не війна, а перекидання великих контингентів або розгортання масштабної миротворчої операції, — без допомоги США європейцям не до снаги. Ще свіжі в пам’яті проблеми, з якими європейці стикнулися в Лівії, коли розпочали операцію проти режиму Каддафі без американської участі. Водночас мало хто з лідерів Заходу може похвалитися справді близькими відносинами з Трампом, а без цього домовлятися про спільні дії буде дуже складно.

У неділю Стармер збирає у Лондоні лідерів найбільших європейських країн, зокрема України, для обговорення перспектив мирної угоди. На перший погляд, ще одна зустріч напередодні саміту ЄС, призначеного на 6 березня, особливо не потрібна — адже британці та ЄС узгоджено виступають за відновлення територіальної цілісності України та надання їй надійних гарантій безпеки. Але головна її причина таки криється в особливому британському підході до врегулювання. Поки Макрон або майбутній німецький канцлер Фрідріх Мерц закликають європейців до самостійних кроків без Вашингтона, Стармер переконаний, що справедливий мир можливий лише якщо європейці діятимуть спільно зі США. Заради цього британський прем'єр готовий на компроміси і не приєднується до більшості європейських лідерів у їхній жорсткій критиці на адресу Трампа: британський кабінет не засудив американського президента за його нападки на Зеленського до останнього візиту до Вашингтона і під час самої зустрічі. Все це для того, щоб зберегти максимально тісний та довірчий діалог із американським лідером.

Британці хочуть стати містком між США та Європою, і навіть між США й Україною. Досить рішучі та послідовні прибічники Києва, щоби сприяти появі нової оборонної лінії в Європі, але такі, що зберігають порозуміння й діалог із Вашингтоном, аби гарантувати підтримку останнього. Слабка ланка в цій позиції — якщо США вдасться домовитися з російським керівництвом про поступки: ейфорія від такого початкового «успіху» може відвернути американського президента від пошуку складніших багатосторонніх домовленостей. Саме тому Стармер послідовно не погоджувався з Трампом щоразу, коли йшлося про суть мирної угоди. Вимагаючи «миру на принципах статуту ООН», Британія має на увазі мирну угоду без територіальних поступок. За таких передумов, навіть якщо американських військ в Україні не буде (а нині Трамп такої можливості не розглядає), домовитися з російськими лідерами коштом України США не вдасться.

Британська стратегія стоїть на двох опорах — політична, фінансова та військово-технічна підтримка України аж до повернення всіх територій і залучення США до цього процесу. На відміну від континентальних держав, британці не розглядають варіант повністю самостійно врегулювати кризу безпеки в Європі. У військових і політичних кроках американці, на переконання Стармера, мають бути якщо й не разом із європейцями, то на їхньому боці. А Британія може стати повноважним представником і голосом США у складному процесі врегулювання в Україні. Звісно, працювати з адміністрацією Трампа дуже складно. Але Стармер категорично не збирається відкидати таке співробітництво й не бачить урегулювання без підтримки з боку американців. Чи правий він, покаже час, але в стратегічному плані його підхід правильний, тому роль трансатлантичного посередника нині — єдиний спосіб для Великої Британії зберегти статус великої держави.

Джерело матеріала
loader
loader