П’ять факторів посилення суб'єктності України на міжнародній арені
П’ять факторів посилення суб'єктності України на міжнародній арені

П’ять факторів посилення суб'єктності України на міжнародній арені

Зеленський не домовився з Трампом США беруть паузу у підтримці. Країни ЄС навпаки демонструють солідарність. Частина населення країни підтримує позицію президента (так само як частина активно критикує). Що спільного у всіх процесах? Емоції.

Зеленський повернув ситуацію до стану 2022 року, коли події в Україні оцінювалися емоційно. Для українського президента це комфортне тло. Але потім, наприкінці 2023 року, була криза, коли виникли питання з поля раціональності. І тут в українського керівництва з'явилися проблеми.

Зараз емоційна складова матиме ще більш короткий ефект – буквально пару місяців. І перехід на раціональну логіку залежить вже не тільки від часу і активності Зеленського, а й від політики США. Що створює додаткові ризики вже до травня 2025 року. І далі, особливо після (якщо таке буде) припинення вогню.

Ключова теза України – ми захищаємо від агресивної політики РФ буде розсипатися з кількох причин:

  • Активність США на російському напрямку. У тому числі можлива співпраця з Арктики, торгівлі ресурсами і вироблення механізмів співпраці в нестабільних юрисдикціях. Та й Європейський Союз сам зацікавлений у розвитку Північного Морського Шляху.
  • Загроза вторгнення у країни ЄС з боку РФ сприймається як реальна, у першу чергу східноєвропейськими країнами. Але вона не так очевидна з точки зору, наприклад, Португалії, Італії. Тим більше у разі заморожування війни в Україні та наявності якоїсь подібності «мирного плану»;
  • США і РФ будуть розігрувати тему постачання енергоносіїв. Зокрема перезапуску Північних Потоків. Але за участю американських компаній як транзитерів. Для ЄС це дешевше паливо від «нетоксичного», спільного підприємства;
  • У разі припинення вогню буде піднято питання санкційних режимів. США (в першу чергу) і держави ЄС будуть прагнути не допустити переходу Росії на китайські технології в ключових галузях її економіки;
  • Частина членів ЄС вже за розвиток відносин з РФ. А російські механізми «м'якої сили» помножені на нестачу «раціо» в політиці підтримки України можуть збільшити їх число;
  • Питання співпраці з РФ у «третіх країнах». Наприклад, а Африці, на Близькому Сході, на Кавказі цілком можуть бути актуальними.

У разі прогресу хоча б по половині згаданих напрямків, питання України може стати таким собі аналогом «валізи без ручки» – нести незручно, а кинути шкода. А нові спроби волати до емоцій будуть викликати все більше роздратування у наших партнерів.

Вихід із ситуації – спроба грати на інтересах. Тобто показати перспективу вигоди від незалежності, безпеки та успішності України. Як у політичному полі, так і в економічному – бонуси для партнерів і гроші, які може заробити з бізнесу. До речі, пропозицію ресурсної бази для США можна вважати такою спробою (досить невдалою за своєю ідеєю і форматом).

Нижче даю 8 ідей:

1. Санкції: механізм їх введення та скасування.

Слово «санкції» є чи не найпопулярнішим при обговоренні теми протидії агресивній політиці Росії.

Очевидно, що РФ втрачає можливість виробляти деякі види продукції і, відповідно, втрачає вихід на якісь ринки. А відсутність технологій обмежує російську економіку в зростанні. Прямої вигоди для України (крім ослаблення сусіда) при нашій звичній комунікації немає.

Але ж можна підійти з іншою логікою. Для цього достатньо проаналізувати структуру російського експорту за останні роки. Нафта, газ, сировина, давати спокій і сконцентруватися на технологічно складних товарах з великою доданою вартістю. Адже саме рівень технологічного розвитку визначає здатність РФ вести сучасну війну, та й просто розвиватися. Другий інструмент для аналізу – доступність нових товарів – тобто того, що РФ може почати виробляти на основі своєї технологічної розвиненості.

Наприклад, «гарвардський атлас складності економік» виводить Топ-50 товарів, випуск яких РФ може освоїтися. Аналогічна таблиця є і для України. Порівнюємо таблиці і маємо повний збіг по 12 позиціях. З яких 7 технологічно складні. Сумарний обсяг ринку для цих товарів у 2023 році становив 120,9 мільярда доларів. Причому цей обсяг в середньому зростає на 6-7% на рік.

У повному тексті наведена таблиця з назвою товарів (їх міжнародними митними кодами), обсягом рику і зростанням за останні 5 років.
Якщо ж порівнювати «суміжні» товари (технологічна відстань між якими мінімальна), то мова йде вже про вхід на ринок обсягом понад 210 мільярдів.

Цілком логічно, запропонувати нашим партнерам (в першу чергу з ЄС) вкласти в створення таких виробництв у нас для спільного виходу на ринки третіх країн А для отримання максимального прибутку очевидно, що санкційний режим щодо технологій і товарів, які можуть дозволити Росії освоїти такі виробництва повинні бути скасовані в останню чергу.

Таким чином санкції проти Росії на певному моменті з категорії «самообмеження заради цінностей» переходять в категорію «захист цінностей, що приносить прибуток».

2. Міжнародна безпека та ПВК.

Після завершення бойових дій виникне проблема з працевлаштуванням ветеранів. Більш того, для частини людей, які повернулися з фронту інтеграція в мирне життя буде складним процесом.

Відповідно, для України появи бізнесу ПВК – питання стабільності та безпеки. А також вихід на міжнародний ринок охоронних послуг, обсяг якого вимірюється сотнями мільярдів доларів. І це не «російські ПВК» (з досвіду групи «Вагнер») – це більше 20 видів послуг, починаючи від послуг інструкторів, супроводу вантажів, закінчуючи охороною підприємств або поліцейськими місіями.

Природно, якщо в українському законодавстві будуть передбачені норми повернення співробітників ПВК при загрозі війни (мобілізаційний резерв), то в стабільності нашої країни будуть зацікавлені багато хто.

Думаю, зайвим буде згадувати, що вихід на такий ринок істотно послабить позиції РФ, наприклад, в Африці і на Близькому Сході.

3. Регіональна система безпеки.

Питання вступу України до НАТО не можна вважати вирішеним. Крім того, нова політика США і фактор РФ вже змушує країни Європи задуматися про власну систему безпеки. І тут Україна, як донор технологій і військової сили (люди з бойовим досвідом) є бажаним учасником. Мова йде не тільки про умовний «проєкт Міжмор'я», який отримає нове дихання вже в найближчі місяці. Можна згадати про чорноморський регіон. А також участь України (українських військових) у міжнародних місіях з підтримання миру.

4. Рамки для «русского мира» – вплив на країни, які РФ намагається утримати на своїй орбіті.

Ми любимо міркувати про інформаційний і політичний вплив Кремля на Білорусь, Грузію, Молдову, Вірменію. І сподіватися на політику ЄС чи США. Але ці країни часто вичікують. Або їх політика (як у випадку з Білоруссю і Грузією) не дає очікуваного результату. Україна може запропонувати партнерам свої послуги модератора (і розробника) політик щодо згаданих держав. Де поєднати роботу по роботі на офіційному рівні з підтримкою проєвропейських сил в цих країнах. А так само у форматі «інформаційного хаба» який позбавляє Москву статусу «посередника» в інформуванні пострадянських країн про події у регіоні.

5. Логістика (Індія, Туреччина, Китай).

За останні три роки в регіоні почали реалізовуватися відразу три глобальних економіко-політичних проєкти. Це: Південна сухопутна гілка «Пояся і Шляхи», India-Middle East-Europe Economic Corridor (IMEC), Iraq Development Road і Канал «Стамбул».

Якщо подивитися на карту маршрутів всіх проєктів, то вони, або «закінчуються» на турецькій території, або мають країнами призначення середземноморське узбережжя ЄС. І це дає Україні можливості запропонувати свій функціонал як країни-транзитера відразу за кількома напрямками:

  • Від портів «Великої Одеси» залізницями до території Польщі та Словаччини.
  • Розширенням можливостей пропуску кораблів в Дунай і будівництвом перевалочних потужностей річка-море на півдні Одеської області
  • Створенням простого маршруту Північ-Південь, від українських портів до портів країн Балтії. Це можливо через польську територію (але там є проблема різної ширини колії) або через Білорусь. І ось для реалізації цієї ідеї необхідний функціонал, згаданий у п.4.

6. Ринки третіх країн.

7. Освіта (порятунок наших ВНЗ і обмеження впливу РФ на Африку).

8. Полігон.

І, нарешті, ще одна тема – розробки в області озброєнь і продукції подвійного призначення. Україна має ряд напрацювань, які показали свою ефективність під час війни. Але все ж технологічна складність нашої зброї, особливо новітніх розробок відстає від партнерів з ЄС і США.

З іншого боку, європейські та американські компанії мають науковий потенціал, але не мають досвіду «реальної війни». Тобто не можуть тверезо оцінити наскільки їх розробка буде ефективна на полі бою.

Ідея «полігону» полягає в тому, щоб запросити для розміщення на території України виробничу базу для виготовлення дослідних зразків. А значить якоїсь кількості інженерів і вчених.

Далі техніка доводиться з використанням досвіду української сторони. І за допомогою українських інженерів. Це:

  • дає роботу (і заробіток) кваліфікованим фахівцям;
  • забезпечує функціонування та розвиток української інженерної школи;
  • створює умови для обміну технологіями з партнерами.

І найголовніше, це реальний функціонал, який може запропонувати тільки Україна. І який можна реалізувати лише за умови, що ситуація в країні стабільна.

На перший погляд, прості 8 пунктів. Але їх реалізація дає відповідь на питання «навіщо нам Україна» для партнерів з ЄС. І не тільки – у нашому існуванні і стабільному розвитку стають зацікавлені Індія, Китай, Туреччина, ряд держав Африки і Близького Сходу. Такий стан набагато більш стабільний, ніж повторення тези про загрозу з боку Російської Федерації.

Джерело матеріала
loader
loader