Рішучість — ось що потрібно Європі для війни
Рішучість — ось що потрібно Європі для війни

Рішучість — ось що потрібно Європі для війни

Можливий вихід військ США з Європейського континенту та перспектива того, що адміністрація Трампа може бути не просто байдужою до безпеки Європи, а й відверто ворожою, докорінно змінили стратегічне середовище.

На сході з’явилася не лише безпосередня й екзистенційна загроза, а й сам альянс із США — опора європейської безпеки протягом майже восьми десятиліть — виглядає дестабілізованим. Реальним стало те, що європейським державам, можливо, доведеться протистояти Росії на полі бою без американської підтримки.

Як наслідок, стримування знову стало не просто абстрактним поняттям, яким воно було після холодної війни, а ключовою необхідністю.

Лідери в європейських столицях мають ретельно оцінити, як зупинити ревізіоністську Росію, яка незабаром може отримати винагороду за свої імперські амбіції в Україні. Наступним кроком, який Путін підтримав ще у 2021 році, є фактичне демонтування НАТО та самої ідеї колективної оборони в Європі.

Однак на всьому континенті досі неясно, чи усвідомлюють лідери, що саме передбачає ефективне стримування.

Читайте також
Після виступу Трампа: що далі

У загальному розумінні воно ґрунтується на спроможності та рішучості.

По-перше, для стримування Росії європейські держави повинні мати військові спроможності, щоб або унеможливити російську атаку, або завдати їй неприйнятних втрат у відповідь.

Нарощування військової потужності в Європі триває, хоча й надто повільно, враховуючи масштаби викликів безпеці (пропозиція Європейської комісії від 4 березня про додаткові $850 млрд на оборону може стати переломним моментом, якщо її повністю реалізують).

Оборонні виробничі потужності залишаються недостатніми, що послаблює як Україну, так і здатність Європи до переозброєння. Попри це, рівень військової готовності зріс, і більшість європейських держав усвідомлює, що інвестиції в оборону більше не є опціональними, хоча між країнами зберігаються значні відмінності. Як і очікувалося, географічна близькість до Росії залишається ключовим чинником оборонних витрат.

По-друге, стримування вимагає видимих проявів рішучості. Оборонні спроможності нічого не варті, якщо противник сумнівається у готовності їх застосувати — і саме тут криється головна слабкість Європи.

Хоча баланс сил між європейськими країнами НАТО та Росією змістився на користь Альянсу завдяки зростанню оборонних витрат Європи з 2022 року, величезним російським втратам у людях і техніці та погіршенню стану російської економіки, наразі існує небезпечна асиметрія у сприйнятті рішучості сторін.

Росія послідовно демонструє готовність йти на крайні ризики заради досягнення військових і політичних цілей, жертвуючи добробутом власного суспільства в гонитві за перемогою.

Натомість європейські лідери, особливо ті, що перебувають на заході континенту, вагалися в ключові моменти, демонструючи надмірну обережність і низьку толерантність до втрат.

Читайте також
Якими є позитивні наслідки для України та Європи після скандалу в Овальному кабінеті

Найяскравіше це проявилося в Берліні, де канцлер Олаф Шольц і його уряд неодноразово давали Москві зрозуміти, що їхнім пріоритетом є мінімізація ризиків для Німеччини, навіть коли стало очевидним, що поразка України матиме катастрофічні наслідки.

За таких умов, наскільки Кремль може вірити, що рішучість Європи залишиться непохитною у разі прямого протистояння між Росією та НАТО? Напад на члена Альянсу, безсумнівно, створив би інший контекст — у якому рішучість Європи могла б бути сильнішою завдяки зобов'язанням за статтею 5. Водночас прямі ризики також були б значно вищими, адже загроза ядерної ескалації стала б безпосередньою, а не віддаленою перспективою.

Чи може Росія бути впевненою, що західноєвропейські країни, як-от Німеччина, дадуть відповідь усією своєю потужністю, а не знову поставлять мінімізацію ризиків на перше місце — цього разу потенційно шляхом своїх центрально- та східноєвропейських союзників?

Проблема не в тому, чи дійсно європейські члени НАТО обрали б такий підхід, а в тому, чи вважають Путін і його оточення, що це можливо, і чи можуть вони через це припуститися фатальної помилки. Навіть якщо європейська рішучість виявиться сильнішою, ніж очікує Росія, таке прорахування все одно може призвести до масштабної війни.

Читайте також
Обурення Трампом недостатньо. Треба озброюватись

Щоб запобігти цьому, європейські лідери мають докласти спільних зусиль для демонстрації своєї рішучості. Бажання уникнути ризиків для власних суспільств саме по собі не є хибним, але політики повинні усвідомлювати, як їхня риторика — навіть якщо вона спрямована на внутрішню аудиторію — впливає на довіру до європейського стримування за кордоном.

Страх є природним і людським. Але коли він проявляється назовні, це може провокувати агресію, особливо якщо Росія сприймає баланс рішучості як схилений на її користь.

Без сумніву, деякі європейські держави мають складнішу ситуацію, ніж інші. Зокрема, ймовірний майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зіткнеться з необхідністю виправляти шкоду, завдану попереднім урядом німецькому та європейському стримуванню, одночасно балансуючи внутрішню коаліційну політику, заспокоюючи союзників і демонструючи твердість у відносинах із Москвою.

Якщо Мерцу доведеться схилитися в один бік чи інший, він має обрати рішучість (і перші сигнали тут обнадійливі — після виборів 23 лютого він заявив, що його "абсолютним пріоритетом" є "якнайшвидше зміцнення Європи").

Це не означає, що він чи інші європейські лідери мають іти на невиправдані ризики, але вони повинні усвідомлювати: послання, яке вони надсилають Кремлю, є не менш важливим для стримування, ніж оборонні спроможності, які вони зараз планують зміцнювати.

Оригінал

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Теги за темою
Німеччина
Джерело матеріала
loader
loader