Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands
Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands

Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands

13 березня стартував прокат постапокаліптичного фентезі-бойовика «У Загублених землях», сюжет якого заснований на однойменному оповіданні Джорджа Р.Р. Мартіна. За постановку стрічки взявся відомий шанувальник відеоігор Пол В.С. Андерсон, а це значить, що головна роль була автоматично закріплена за його дружиною Міллою Йовович. Компанію на знімальному майданчику уродженці Києва склав Дейв Батіста. Що за кіно пропонує глядачам усе це добре товариство — читайте в рецензії нижче.

Плюси:

кілька екшн-сцен, які пожвавлюють нудну оповідь; намагання зробити атмосферний, похмурий сетинг, хоча й не дуже вдалі;

Мінуси:

погано майже все — від примітивних діалогів до непереконливих бойових сцен;

4/10
Оцінка
ITC.ua

«У Загублених землях» / In the Lost Lands

Жанр темне фентезі, постапокаліптичний бойовик, вестерн
Режисер Пол В.С. Андерсон
У ролях Мілла Йовович, Дейв Батіста, Арлі Ховер, Амара Окереке, Фрейзер Джеймс, Саймон Льоф, Дейрдре Маллінз, Себастьян Станкевич, Яцек Дзісевич, Ту Лундінг, Іен Генмор, Евелін Голл
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Серед похмурих руїн постапокаліптичної пустки розташувалося місто, де по факту править владна королева Меланж. Але на лідерство також претендує і патріарх Йохан, котрий очолює таємничий релігійний орден. Якось до місцевої відьми Грей Еліс навідується сама королева, яка, звісно, за щедру винагороду просить наділити її здатністю обертатися у перевертня. Еліс приймає цей запит, бо й не звикла відповідати відмовою, і для досягнення цілі планує відправитися у Загублені землі.

Перед мандрівкою відьма наймає провідника — досвідченого мисливця Бойза, який знає розорену пустку, як свої п’ять пальців. Разом вони вирушають у сповнену смертельних небезпек подорож, під час якої їх переслідуватимуть члени релігійного культу, що керуються власними мотивами. Отож, на героїв чекає воістину пекельна поїздочка.

Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands - Фото 1

В середині 90-х англійський режисер і сценарист Пол В.С. Андерсон став одним з першопрохідців — завдяки успіху його екранізації Mortal Kombat стало зрозуміло, що адаптації відеоігор за правильного підходу — не така вже й марна справа.

Спецпроєкти

А подальше звернення постановника до сурвайвал-горора Resident Evil закріпило за ним статус експерта з перенесення комп’ютерних забавок у площину кіноекрана. При неоднозначному ставленні шанувальників ігрової серії та звичайних глядачів до розвитку кінофраншизи «Оселя зла», кожна нова стрічка неодмінно збирала гарну касу, що дозволяло творцям воскрешати натовпи ходячих мерців і зловісну «Парасолю» знову і знову.

Через 30 років з моменту виходу тріумфальної «Смертельної битви» та завзятої відданості відеограм як основному джерелу натхнення, Андерсон та його благовірна Мілла Йовович вирішили звернути увагу на літературний твір, вдруге після «Мушкетерів» (2011). Тож замість чергових монстрів, що стали породженням фантазії розробників ігор, перед глядачем постали монстри з раннього оповідання Джорджа Мартіна, більш відомого завдяки епічній фентезі-серії «Пісня льоду й полум’я». На жаль, нічого доброго з цього задуму не вийшло.

Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands - Фото 2

Біда у тому, що амбіції Андерсона як кінороба обмежуються намаганнями влаштувати кіноатракціон вельми застарілих якостей. «У Загублених землях» — яскравий представник середньобюджетного фантастичного/фентезійного екшену з мінімумом сенсу родом з 2000-х — 2010-х на кшталт франшизи «Інший світ» (2003—2016), усіляких «Соломонів Кейнів» (2009), «Священників» (2011) чи «Я, Франкенштейнів» (2014).

Згодом цю нішу, хотіли вони того чи ні та не дивлячись на помітно більші бюджети, зайняли умільці з Sony, пропонуючи свій Всесвіт Людини-павука, але чим це для них обернулося — добре відомо. Можна ще згадати якого-небудь «Бладшота» (2020), якщо ми вже заговорили про супргероїку, та ви напевно про цей опус давно забули. І недарма.

Ось на такому невибагливому кінематографі і ґрунтується кар’єра Пола Андерсона, нехай він і вистрілив у більш сприятливі часи. На жаль, режисер досі залишився на тому самому рівні, що й 15 років тому. Сьогодні ж, коли Apple TV+ може запропонувати куди більш привабливу «Ущелину», а Netflix дозволяє собі постійно смітити грошима та, зокрема, випускає в той самий вікенд блокбастер за $300+ млн, фільми калібру «У Загублених землях» елементарно неконкурентоспроможні.

Спецпроєкти

Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands - Фото 3

Втім, і поза цим контекстом стрічка виглядає убого. Якщо раніше Андерсон, не особливо звертаючи увагу на притомність змісту, міг витиснути з наявного матеріалу щось справді захопливе, динамічне і видовищне, то нині англієць розгубив і цей скіл. Його новий фільм — звично сюжетно примітивний і схематичний, та головна проблема — що безмежно нудний. Не такі вже й численні екшн-сцени тут виконані препогано. Навіть сильно посередній кайдзю-бойовик «Мисливець на монстрів» (2020) був жвавішим та цікавішим візуально.

Творці намагаються в суцільно похмурий, пафосний постапокаліптичний вестерн, та щось у них пішло не так. Песимістична атмосфера тотальної розрухи і небезпеки, що чатує на кожному розі, покинула чат, не в останню чергу завдяки реалізації місцевого сетингу. Усе тут відчувається як щось абсолютно штучне і шаблонне, наче історія існує всередині кат-сцен, знову ж таки, якоїсь пересічної відеогри.

Не пішли на користь і творчі вільності, які дозволили собі сценаристи стосовно першоджерела. Поряд з тим, що вони в основному досить точно слідують оригінальному тексту, існує додавання в оповідь нових сюжетних ліній і розширення певних арок. Це дуже просто пояснити: авторам банально потрібно було щось вигадати, щоб заповнити хронометраж повного метра. Але цікавішим кіно від того наративного трафарету точно не стає.

Рецензія на фільм «У Загублених землях» / In the Lost Lands - Фото 4

Режисер не цурається використовувати дрібні чи то візуальні, чи сюжетні самоповтори. Панорами з висоти пташиного польоту — як обов’язковий атрибут в андерсонівському кінематографі. Як і у 2002-му, камера завзято фільмує надвеликим планом око Мілли Йовович. Замість двох мачете у 2007-му її героїня озброєна двома бойовими серпами зараз. Під пафосний саундтрек вона безстрашно стрибає у прірву в слоумо, як і робила це 15 років тому. А ще крута войовниця спалює вщент монстрів праведним полум’ям, майже як у 2017-му, бо цього разу масштаб пожежі куди скромніший.

Після крінжового «Хеллбоя» (2019) Ніла Маршалла акторка Мілла Йовович знову перевтілюється у могутню відьму, не кажучи про те, що ім’я Еліс для неї як рідне. Дейв Батіста прекрасно справляється з роллю колоди, вбраної у стильний плащ і капелюх. Хімія між ними відсутня від слова зовсім, хоча в тому ж «Мисливці на монстрів» взаємодія між персонажами Йовович і Тоні Джаа часом була значно цікавішою за битви з почварами.

Ну а Пол Андерсон, безхитрісно намірившись взяти глядача в усіх сенсах малою кров’ю, ризикує зазіхнути на непохитні лаври маестро Уве Болла. Дарма, що тут в нас ніби як не чергова екранізація відеогри.

Висновок:

«У Загублених землях» треба було випускати десь у 2007-му, бажано прямо на DVD, а не на великих екранах в епоху всемогутніх стримінгових сервісів та постапокаліптичних історій з монстрами рівня «Останніх з нас».

Теги за темою
Кіно
Джерело матеріала
loader
loader