Туреччина кипить. Що задумав Ердоган?
Туреччина кипить. Що задумав Ердоган?

Туреччина кипить. Що задумав Ердоган?

Туреччина кипить. Починаючи з середи, 19 березня, тисячі людей у країні беруть участь в акціях протесту проти затримання мера Стамбула Екрема Імамоглу, головного політичного опонента президента Реджепа Ердогана.

Ердоган дещо квапить події: наступні президентські вибори мають відбутися лише у травні 2028 року. Тож навіщо тоді зводити рахунки з конкурентом просто зараз? І це питання не таке просте... Бо турецький парламент може оголосити нові вибори хоч завтра. За умови, якщо за них проголосують 360 депутатів – три п'ятих від конституційного складу Меджлісу. Наразі такої кількості голосів немає. Хоча Ердоган дуже зацікавлений у цих голосах і, безперечно, шукає їх. Як вже роз’яснював «Главком», якщо вибори оголошує парламент, то президент як «постраждала» сторона отримує конституційний бонус. Його поточний термін вважається не використаним, і він може балотуватися знову. 

Реджеп Таїп Ердоган перебуває на посаді президента з серпня 2014-го. Цього року йому виповнилося 71, але, судячи з усього, він не відмовився б пролонгації своєї влади. Проте на його місце може прийти опозиційний політик. А може й підібраний Ердоганом наступник. Хоча влада президента не абсолютна. Як каже в інтерв’ю французькому радіо сходознавець Руслан Сулейманов, «у Туреччині дійсно є опозиція. І якщо на вулицю вийдуть мільйони, влада не зможе на це не зважати».  

Сулейманов підкреслює: Екрема Імамоглу поки що заарештовано, але не засуджено. Він все ще має шанс вийти на свободу без шкоди для своєї кар’єри та майбутнього. І саме це доводить, що Ердоган не може дозволити собі творити все, що йому заманеться. Але Україну цікавлять не стільки можливості Ердогана, скільки політика чинного президента або ж того, хто прийде йому на зміну. Конкретніше – нас цікавить ставлення лідера Туреччини до російсько-української війни.

Старий друг краще нових двох?

Туреччина Ердогана – складний партнер. З одного боку, ця країна не стояла осторонь нашої війни з Росією. Ось що вона зробила:

  • з самого початку повномасштабного вторгнення постачала нам свої безпілотники «Байрактар», які допомогли вистояти у перші місяці війни;
  • заявляла про готовність й надалі підтримувати військово-технічну взаємодію з Україною, зокрема, будувати у нас заводи з виробництва БпЛА;
  • також постачала Україні БМП Kirpi та самохідні гаубиці Firtina;
  • брала участь у звільненні «азовців»;
  • спільно з Саудівською Аравією працювала над поверненням до України депортованих дітей з окупованих Росією територій, а також деяких полонених;
  • розробляла та забезпечувала дію «зернової угоди»;
  • підтримувала і підтримує вступ України у НАТО.

При цьому особливо гучними ляпасами по фізіономії Путіна були саме «азовці» та «зернова угода». Пройшовши ці реперні точки, Ердоган продемонстрував, що йому плювати на точку зору кремлівського карлика.

І по цей час позиція Туреччини лишається незмінною: вона наголошує на подальшій підтримці України, схвалюючи при цьому мирні ініціативи Дональда Трампа. До речі, зустріч із ним Ердоган планує у квітні. 

Але при цьому Ердоган грає за обидві «команди». Бо Туреччина:

  • так і не приєдналася до санкцій проти Росії;
  • сприяє релокації до себе російського бізнесу;
  • розвиває торгівлю та економічні зв’язки з країною-агресором;
  • в обхід санкцій купує російський газ;
  • аж до 2024-го приймала від росіян картки платіжної системи «Мир» – єдиної можливої системи, яка залишилася після виходу з країни Visa і Mastercard;
  • приймала або пропускала через свою територію вкрадене росіянами зерно, що було чи не найбільш обурливим фактом.

Словом, як написав про Ердогана The Wall Street Journal, він «слідує схемі, яку неодноразово використовував за більш ніж два десятиліття життя на вершині турецької політики, перетворюючи кризи на політичні можливості. Такий підхід заснований на тому, щоб домогтися поступок як від друзів, так і від ворогів, використовуючи свою роль в міжнародних справах для створення свого іміджу всередині країни».

Отже, резюмуючи: теперішній очільник Туреччини нам – не друг і не ворог. Він – ситуативний союзник. А чи можна те саме сказати про його опонентів? 

Реджеп Таїп Ердоган та його гість – президент України Володимир Зеленський. Під час зустрічі у Стамбулі у липні 2023 року
Реджеп Таїп Ердоган та його гість – президент України Володимир Зеленський. Під час зустрічі у Стамбулі у липні 2023 року
фото: president.gov.ua

Два мери, одна інтрига

Суперника Ердогана Екрема Імамоглу звинувачують у корупції, у зв’язках з Курдською робітничою партією, яка має статус терористичної організації, у неповазі до суддів. На додачу до всього Імамоглу анулювали його диплом – а кандидат у президенти Туреччини не може не мати вищої освіти. 

Отож, якщо Імамоглу таки вдасться вивести з гри, Республіканська народна партія Туреччини, котра 23 березня мала б висунути його кандидатом на наступні президентські вибори, стикнеться з потребою терміново шукати йому заміну. 

Хоча претенденти на це місце вже є. І це – також мер, але другого за значенням міста країни – Анкари. Мова про Мансура Яваша, котрий також є членом Республіканської народної партії, заснованої ще Ататюрком. 

Відразу зауважимо, що оскільки і Імамоглу, і Яваш є мерами, не існує переліку їхніх висловлювань чи дій, які ілюстрували б їхнє ставлення до російсько-української війни. Міжнародна політика з її питаннями війни та миру не входить до функціоналу представників місцевого самоврядування. 

Але в цьому контексті можна дещо сказати про їхню партію.

Республіканська народна партія блискуче перемогла на місцевих виборах, які були проведені 31 березня 2024 року. Вона набрала тоді 37,8% і вийшла в лідери. З тих пір партія контролює 35 адміністративних центрів з 81, включно з Анкарою і Стамбулом, тоді як владні кандидати перемогли лише у 24.

  • Під час місцевих виборів 2024 року, а також президентських виборів 2023-го, на яких переміг Ердоган, російські пропагандисти робили ставку саме на нього та його політичну силу – Партію справедливості та розвитку. У той самий час західні оглядачі вказували, що більш бажаним сценарієм є прихід до влади опозиції. З нею, мовляв, буде легше домовлятися стосовно всіх ключових питань – і щодо санкцій проти Росії, і щодо підтримки України. І це говорить на користь Республіканської народної партії;
  • Республіканська народна партія прагне посилення діалогу із Європейським Союзом. Ця партія загалом засуджує російську агресію та підтримує територіальну цілісність України.

Але і тут є своє «але». Партія неоднорідна, вона має праве і ліве крила. Тож:

  • Лівацьке крило партії наполягатиме на збереженні теперішніх зв’язків із Росією та продовженні «двовекторної» політики Ердогана;
  • Втім, і ліве, і праве крило партії не зможуть так просто відмахнутися від інтересів своїх виборців, для яких важливим є збереження торгівельних відносин з Росією.

То чи є Екрем Імамоглу або Мансур Яваш більш бажаними для України кандидатами, аніж Реджеп Ердоган

Мансур Яваш та Екрем Імамоглу
Мансур Яваш та Екрем Імамоглу
колаж: ermenihaber.am

Дуже правильний міністр

Іще одним претендентом на президентське крісло є нинішній очільник зовнішньополітичного відомства країни Хакан Фідан. Є думка, що операція «наступник», розіграна Ердоганом за його участю, нагадуватиме російську схему передачі влади від Єльцина Путіну. Не виключено, що за президентства Фідана вплив на процеси зберігатиме Ердоган. Він смикатиме за ниточки свого наступника, який перед тим півтора десятиліття провів у тіні нинішнього лідера Туреччини і вийшов у публічну площину лише у 2023-му, ставши міністром закордонних справ. 

Але що ми знаємо про Фідана? Хакану Фідану – 57. Він народився в Анкарі, вивчав політологію в університеті Мериленду (США) та п’ять років відслужив у турецькій армії. Далі служив у розвідці. Як і Ердоган, Фідан є членом Партії справедливості та розвитку. На відміну від Імамоглу та Яваша, Фідан багато коментує події російсько-української війни, що, власне, і не дивно – посада зобов’язує. 

Ось якими є погляди Хакана Фідана з ключових питань:

  • Він не проти членства України у НАТО, хоча й заявляє, що тут варто бути реалістами. «Ми відкрито заявили, що ми за те, щоб Україна була членом НАТО. Це була заява нашого президента, тому це наша офіційна позиція (…), але ми повинні бути реалістами»;
  • Україна заслуговує на гарантії безпеки. «Ми за те, щоб не допустити відновлення війни, це є одним з головних питань, які ми обговорюємо»;
  • Туреччина готова відіграти ключову роль у мирному процесі щодо завершення війни Росії проти України. «Передусім потрібно домогтися припинення вогню. А також мати дієвий, довгостроковий мирний план»;
  • Україна повинна зберегти свою територіальну цілісність, хоча не виключено, що нашій державі буде необхідно ухвалювати «болісні рішення». «В ідеальному світі ми хотіли б, щоб територіальна цілісність України була збережена. Але зараз триває війна»;
  • Туреччина може зробити свій внесок у розміщення іноземних миротворчих сил в Україні, «якщо сторони погодяться створити» їх для «врегулювання російсько-української війни на майбутньому етапі».

Фідан вітає зусилля Трампа щодо припинення війни, хоча й попереджає: важливо, аби «проблема не зайшла у глухий кут», а сам Трамп не «загубив авторитет в очах світового товариства». 

Власне, за усіма висловлюваннями очільника турецького МЗС відчувається рука Ердогана, який скеровує промовця, і це радше добре, ніж погано. Адже очевидно, що Фідан – у разі свого обрання президентом – дотримуватиметься тієї лінії, яка була прокладена до нього. Хоча, можливо, він піде навіть далі, ніж Ердоган. 

У цитатах Фідана – а їх «Главком» зібрав чимало – відчувається симпатія до України. Її не варто перебільшувати, але й применшувати не слід також.

Хакан Фідан
Хакан Фідан
фото: Reuters

Той, чиє ім’я зробило фурор

Рік тому свою «хвилину славу» отримало видання The Wall Street Journal, яке написало про те, що наступником Ердогана стане ніхто інший, як його зять Сельчук Байрактар. Він одружений з однією з дочок президента Реджепа Ердогана, і «всюди, куди б він не пішов, його оточують шанувальники». Дані соціологічних опитувань показують, що Сельчук є одним з найпопулярніших громадських діячів країни, йшлося у статті.

Українцям представляти Байрактара не потрібно. Як вже було сказано, «однойменні» безпілотники, виготовлені на заводі, що належать Сельчуку, допомагали стримувати російську навалу у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли ані про ракети Atacms, ані про ЗРК Patriot навіть не йшлося. 

З цього все й почалося, а далі сімейний бізнес розрісся, включив у себе підприємства з виготовлення безпілотників. Під час президентських виборів 2023 року дрони Bayraktar стали основною частиною бренду Ердогана, який представляв їх як символ національної гордості та прагнення Туреччини до глобального впливу.

До речі, тоді, у 2023-му, Ердоган обіцяв, що це будуть його останні вибори. Звісно, політики легко порушують подібні обіцянки, але саме ці його слова відкрили вікно можливостей іншим можливим претендентам. Що стосується Сельчука, то він заявив, що не має політичних амбіцій, але водночас не виключає участь у виборах.

Сельчук з дружиною Сюмейє та донькою 
фото з відкритих джерел

«Я рішуче засуджую незаконне вторгнення Росії, яке ігнорує суверенітет незалежної держави. Підтримую Крим та Україну, батьківщину наших братів», – написав Сельчук Байрактар у 2022-му у соцмережі. 

Пізніше він ще не раз підтвердить свою підтримку Україні. З Сельчуком у Стамбулі зустрінеться кореспондент BBC Джафар Умеров, який у репортажному стилі опише їхню зустріч, відзначивши і макет безпілотника з українським тризубом, який стоятиме на робочому столі Байрактара.  

Тоді ж виявиться, що у Сельчука Байрактара був друг – офіцер української армії, оператор БпЛА – який загинув на війні. Сельчук, за його словами, був на похованні героя. 

«Коли почалася війна, ми відправили десять вантажівок гумдопомоги – продовольчу допомогу, дитяче харчування, предмети гігієни. Україна – це країна, з якою у нас тісні стосунки. Ми поділяємо біль українців і цінуємо їхній захист своєї землі та героїчну боротьбу», – а це вже до розмови приєднується брат Сельчука Халук. 

Той самий «твіт» Сельчука Байрактара на підтримку України 
Той самий «твіт» Сельчука Байрактара на підтримку України 

Цікавий момент: коли кореспондент запитав братів, чи продали б вони свою зброю росіянам, ті відповіли запереченням. «Гроші не є для нас пріоритетом. Гроші та матеріальні ресурси ніколи не були метою у нашому бізнесі. З Україною наша дружба та співпраця тривають уже багато років. Тому скільки б грошей нам не пропонували, не може бути й мови про те, щоб передати дрони Росії. У цей період вся наша підтримка повністю на боці України, оскільки у нас дуже міцний зв'язок, і Україна зазнає дуже несправедливої, агресивної та необґрунтованої атаки», – сказав Халук. 

Халук Байрактар і Володимир Зеленський
Халук Байрактар і Володимир Зеленський
фото: x.com/haluk

Додамо, що зараз на Київщині триває будівництво заводу з виробництва безпілотників. Завершать його у серпні поточного року – інформує Халук Байрактар. Потужності заводу дозволять виробляти близько 120 безпілотників на рік, сказав він, що дасть можливість працевлаштувати 500 робітників. 

Крім того, компанія Baykar інвестує $100 млн у ще три проєкти на території України.

Повертаючись до виборів, зазначимо, що актуальних рейтингів підтримки всіх перерахованих осіб – саме як кандидатів у президенти – на сьогодні немає. Воно й зрозуміло: офіційно до перегонів – ще три роки. 

Наталія Лебідь, «Главком»

Джерело матеріала
loader
loader