"Не побачимо батьків найближчим часом": переселенці з окупованих територій розчаровані діями США

Поки адміністрація Дональда Трампа веде переговори з Росією щодо припинення війни, тисячі українців, які втекли з окупованих територій, втрачають віру в можливість повернутися додому, адже тема деокупації зникає з міжнародного порядку денного.

Про це йдеться в матеріалі Financial Times.

Катерина залишила Мелітополь ще три роки тому, після окупації міста Росією.

Вона мріяла повернутися додому, побачити матір і жити звичним життям.

Але останні новини про переговори між США і Росією щодо завершення війни позбавили її надії.

“Питання окупованих територій навіть не стоїть на порядку денному”, – каже вона.

“Ми не побачимо наших батьків найближчим часом”.

Катерина – одна з сотень тисяч українців, які змушені були покинути свої домівки після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Вона виїхала, думаючи, що це тимчасово.

Її батьки залишилися у Мелітополі.

“Потім два тижні перетворилися на три роки”, – каже вона.

Переселенці, з якими поспілкувалося Financial Times, висловлюють розчарування через переговори, що готуються за участі США в Саудівській Аравії.

Вони побоюються, що адміністрація Дональда Трампа, яка наразі веде ці перемовини, не враховує їхній досвід і біль.

За Трампа Сполучені Штати тимчасово призупинили військову допомогу Києву та уникають прямих формулювань щодо агресії з боку Росії, що викликало у багатьох враження про готовність США пожертвувати частиною української території заради припинення війни.

Імена опитаних не розголошуються з міркувань безпеки – у багатьох родичі залишаються на окупованих територіях.

Частина з них давно зрозуміла, що Росія навряд чи добровільно відмовиться від територій, які контролює з 2014 року.

Водночас військовий прогрес України також зазнав втрат — за останній час українські війська втратили частину раніше звільнених територій у Курській області.

Попри небезпеку, Катерина залишилася жити у Запоріжжі — лише за 30 км від лінії фронту.

Максим, який також виїхав із Мелітополя, зробив те саме.

“Я вирішив залишитися тут, щоб мати змогу повернутися”, — каже він.

Але тепер, спостерігаючи за діями США, він зізнається: “Якби я думав, що це станеться, я б не наражав сім’ю на небезпеку.

Ми б виїхали до Іспанії чи кудись ще”.

За даними КМІС, кількість українців, готових погодитися на деякі територіальні поступки, зросла з 8% у грудні 2022 року до 39% у березні 2025-го.

Водночас близько половини категорично проти будь-яких компромісів щодо території.

Максим, Катерина та інші переселенці говорять про одне: вони хочуть миру.

Але це має бути не просто припинення вогню — це має бути справедливе рішення, яке визнає їхню втрату й забезпечить компенсацію.

“Я не хочу, щоб люди продовжували вмирати”, – каже Максим.

Для Катерини це означає можливість безпечно повернутися до Мелітополя, побачитися з матір’ю, забрати речі та продати квартиру, аби мати стартовий капітал для нового життя.

Максим залишив Мелітополь лише після того, як до нього на роботу прийшли озброєні російські силовики й пригрозили ув’язненням.

Йому довелося проїхати 24 блокпости, а його маленькі діти спостерігали, як окупанти обшукували батька під прицілом зброї.

Родина змогла втекти, але залишила абсолютно все — зокрема три квартири, які становили весь їхній статок.

Тепер, каже Максим, вони живуть у злиднях у Запоріжжі.