Міжнародні резерви України: чому їх недостатньо та скільки ще потрібно

Ситуація з валютними резервами в Україні кілька попередніх років виглядала краще, ніж у середньому за два попередні десятиліття. Однак дякувати потрібно, перш за все, міжнародним партнерам за масштабні обсяги допомоги. Про це в своїй статті для ZN.UA пише Віктор Козюк, д.е.н., проф., завідувач кафедри економічної теорії Західноукраїнського Національного Університету, член Ради НБУ (2016-2023 роки), "Економічна безпека по-ізраїльськи — приклад для України". 

Крім того, за його словами, не можна відкидати того факту, що здатність нагромаджувати резерви під час війни також спирається як на попередні жорсткі заходи з очищення банківської системи (що обмежили канали виводу капіталів), так і на поточну політику щодо підтримання цінової стабільності, збереження привабливості гривневих активів, зміцнення нагляду та поступової валютної лібералізації.

"Очевидно, що геополітична напруга швидко не зникне, глобальна економіка демонструє ризик фрагментаризації, а ризики збройної агресії будуть затяжними безвідносно до того, як швидко завершиться фаза широкомасштабної війни московських фашистів проти нашої країни. Це спонукає до припущення про те, що оптимальний обсяг резервів для України має бути дещо зміщений угору від усталених метрик", - зазначив він. 

В середньостроковій перспективі є резон розглядати оптимальний обсяг резервів, який не був би нижчим за 25% ВВП та 1,2–1,3 композитного критерію ARA.

Чому саме оптимальний, а не максимально можливий? Тому що утримання значних валютних активів не є безкоштовним сніданком, а розрахунок на міжнародну ліквідність не має обмежувати політику щодо розвитку фінансового сектора та курсову гнучкість. Можливості для нагромадження валютних резервів спиратимуться на виважену макроекономічну політику та жорсткий нагляд і радикальні інституціональні реформи.

Політика цінової стабільності, зважені фіскальні рішення та довіра до фінансової системи запобігатимуть непродуктивному попиту на іноземну валюту. А інституціональні реформи мають розчистити шлях для припливу приватних капіталів. Навряд чи в цьому є щось нове. Але, як показує досвід багатьох країн із ринками, що формуються, це завдання не є настільки простим. Утім, воєнні загрози та структурна вразливість вітчизняної економіки не залишають іншого вибору.

З іншими матеріалами автора можна ознайомитися за посиланням.